I - Подих вітру

  (Можливо   # владний герой     # поезія)

 Холод, сніг, пожовкле листя.... Та він.

 Він, який пішов.

 Він, який не збрехав.

 Подих вітру,

 сміх в очах...

 Та сама посмішка

 На вустах. 

 Посмішка грайлива,

 Осяйна.

 Саме та, яку не приховати. Щира.

 Ніжність

 та свята жадоба в очах.

 Страх зникає...

 А життя грає,

 Грає людьми

 Немов фігурами.

 Не такі й святі.

 Пішак один,

 пішак другий....

 Кожен пішак

 Може дійти до кінця....

 Вони грають,

 Усі вони....

 Ті люди.

 Звіриний оскал майбутнього

 вже не долинає,

 плітки не долітають.

 Побачення,

 сміх та креативний чоловічий підхід.

 ...Щоб звабити жінку,

 щоб сподобатись й причарувати,

 Щоб хід подій не змінити.

 Щоб печалі й скорботи не знати.

 Ми можемо бути разом.

 Розважатися, байдикувати та

 Грати.

 Грати...

 Те слово грати...

 Стіна думок та мрій,

 але часу мало.

 А вона..Ти

 А ти ніколи не вміла

 правильно сміливо кермувати...

 Грати...

 Тоді ти казав,

 Обіцяв.

 Мене звати 

 Уінстон..

  - Мене звуть,

 (звісно вгадав,) Ксенія.

 Ліса шумлять у снах

 А вітер завива.

 Тайну вкрав,

 таємницю розгадав.

 Насправді, часу мало,

 ..а таємниць...

 Їх аж занадто багато.

 Стрілки годдиника

 стукотять,

 Скриплять...

 Так само, як і в 1930 роки.

 Ноги ступають

 по вологій,

 брудній та

 холодній землі.

 Кригу розтоплять,

 але не лише твої сни.

 Наше сяйво навкруги.

 Сніг,

 Посмішка та твої ясні очі.

 Палац палає величчю,

 найліпше, що є... То врода твоя.

 Я тебе привів,

 але таємницю не розкрив.