Розділ 14

Я починаю розуміти, чому чоловік вирішив піти з фірми. На нього тисне тягар відповідальності. Ярослав знає про легковажність молодших Абраменків і саме тому покладається на Марка. Якщо лікування не допоможе, то про них доведеться дбати Марку. Тепер ця афера з вигаданим шлюбом не здається мені божевільною.
— Але ти чудовий керівник. Впевнена, з тобою фірма у надійних руках.
— Все ще хочеш, щоб я став одноосібним директором?
— Так, ти обіцяв подумати, — нагадую чоловіку.
На роботу ми спізнилися, проте це нікого не хвилювало. Минає кілька днів і я звикаю їздити з Марком. Ми обговорюємо робочі проєкти, ділимося особистим та помітно зближуємося. Все, як і хотів Ярослав. Проте він не врахував, що я можу закохатися у Марка. Сама не розумію своїх почуттів до нього. Хай там як, але він мені не байдужий. Знаю, його увага — це лише гра, але серце не запитує кого кохати. Ми їдемо роботу і дзвінок мобільного телефону висмикує мене з похмурих думок. Бачу на екрані ім’я Ярослава й одразу відповідаю. Чоловік цікавиться:
— Марк з тобою?
— Так, ми їдемо на роботу.
— Чудово, увімкни гучномовець, — чоловік радіє, а я не розумію причину його втіхи. Виконує його прохання і він продовжує говорити. — Якщо все буде добре, то я після завтра повернуся. Браткевич хоче познайомитися з моєю нареченою, а я згадав, що досі не купив каблучки на заручини. Марку, будь ласка, відвези Кіру до ювелірного магазину та купи їй перстень.
Це прохання здається мені дивним. Навіщо щось купляти, якщо весілля все одно не відбудеться? Марк кривиться:
— Буде краще, якщо ти приїдеш і зробиш це сам.
— Та ти що! Браткевич мене зганьбить, — Ярослав явно перебільшує. — Мені соромно, що я не подбав про таку деталь. Відвези її до ювелірного. Це не займе багато часу. Обери для неї каблучку, яку не буде соромно показати Браткевичу. Впевнений, у Кіри чудовий смак. Твоє завдання тільки заплатити.

Марк голосно сопе. Бачу його невдоволення і від цього бажання відвідувати ювелірний зникає. Намагаюся достукатися до свідомості Абраменка старшого:
— Справді, Ярославе, краще купимо, коли ти приїдеш.
— Навіщо відкладати? Я все вирішив. Їдьте в ювелірний. Чекатиму на фото каблучки, — Ярослав завершує виклик, не дає змоги заперечити.
Кілька хвилин ми їдемо мовчки. Марк настільки сердитий, що я боюся щось говорити. Нарешті він вдавано прокашлюється:
— Батько вирішив похвалитися перед Браткевичем молодою нареченою, яка носить дорогий діамант на пальці. Зараз всі ювелірні зачинені. Надто рано. Вискочимо обідом з роботи й підберемо тобі каблучку.
Я киваю. Насправді ідея з покупкою зовсім мені не подобається. Обідом Марк, як і обіцяв, везе мене до ювелірного магазину. Ми заходимо вдвох і одразу наштовхуємося на посмішки консультантів. Симпатична дівчина підходить до нас:
— Добрий день! Вас щось цікавить?
— Так, нам потрібна каблучка на заручини, — Марк кидає погляд на вітрину.
Дівчина показує нам варіанти. Всі персні мені подобаються і я не знаю котрий обрати. Зрештою, носити колечко мені не довго, тож байдуже, яке ми купимо. Чоловік кривиться:
— Ви не зрозуміли. Нам потрібна каблучка зі справжнім діамантом. Така, щоб її не соромно було показати партнеру по бізнесу.
— Тоді вам сюди, — консультантка вказує на вітрину поруч.
Я дивлюся на цінники і подумки підраховую скільки місяців мені працювати на одну із таких каблучок. Марк вказує пальцем на найдорожчу:
— Як тобі?
— Надто масивна, — не роздумуючи зізнаюся. — Більше подобається ота, з білого золота та прозорим діамантом.
— Чудовий вибір! Показати ближче? — консультантка помітно радіє. Марк киває і вона дістає каблучку з-під скляної вітрини. — Хочете спробувати її одягнути своїй нареченій?
Мене охоплює жар. Дівчина вирішила, що ми пара. Мені подобається бути нареченою Марка, хоч і несправжньою. Я хитаю головою:
— Ні, я не його…
— Із задоволенням приміряю своїй нареченій, — чоловік не дає договорити та для чогось підтверджує, що ми пара.
Ніяк не реагує на моє німе питання в очах. Одягає каблучку на мій безіменний пальчик. Відчуваю його дотик на шкірі й це посилює хвилювання. Стає спекотно, а у горлі несподівано пересихає. Марк підтримує мою долоню знизу. Повертає, дивиться на діамант під різними кутами світла. Камінчик здається ідеально чистим і сяє на сонці. Консультант простягає іншу каблучку з трьома камінцями по центру:
— Як вам така? Приміряєте для порівняння?
Я приміряю кілька каблучок, але найбільше подобається перша. Мої примірки проходять під чітким контролем Марка. Він тримає мої пальчики й поводиться як справжній наречений. Я радію, що кілька днів тому зробила манікюр і мої пальчики мають чудовий вигляд. Зрештою, зупиняємо вибір на першій каблучці. Марк розплачується, а я хвилююся, щоб не загубити перстень. Мені ж його ще Ярославу віддавати. Консультантка мило всміхається:
— Ви така гарна пара. Хочете глянути на обручки? У нас можна замовити гравіювання. Напишемо ваші імена чи дату весілля.
— Якось іншим разом, — поспішно відмовляюся.
— А я б глянув, — Марк вкотре дивує.
Не розумію навіщо йому продовжувати цей маскарад. Хіба що, він бажає прицінитися та зорієнтуватися скільки коштують обручки. Хоча Абраменки не надто переймаються цінами. Ми йдемо до вітрини з обручками. Марк переплітає наші пальці у замок. Тепло його долоні зігріває, породжує спеку у животі. Він нахиляється до мого вушка:
— Які обручки тобі подобаються?
Уважно дивлюся на золоті прикраси. Одні надто тонкі, інші надто широкі. Роздивившись, роблю свій вибір:
— Ці, — торкаюся пальцем скла вітрини та вказую на обручки середньої товщини та без камінців.
— Бажаєте приміряти? — здається консультантка повірила, що ми наречені.
Марк киває, а я не розумію навіщо це йому. Ціни побачили, каблучку обрали й залишатися у магазині більше не має сенсу. Марк одягає обручку. Дивиться на свою руку, задоволено хмикає. Бере мою. Торкаючись шкіри, викликає іскри у тілі та одягає обручку мені на палець. Тримає долоню так, що обручки опиняються поруч. Марк стоїть надто близько. Відчуваю тепло його тіла, аромат парфумів та гарячий подих в обличчя:
— Як тобі? Наче має гарний вигляд.
— Вам пасує, — підтакує консультантка.
— Нам личить. Купимо іншим разом, — знімаю обручку і розумію, що іншого разу не буде.
Мені сподобалося називатися нареченою Марка. Зовнішньо він підходить мені більше, ніж Ярослав. Хоча, жодний з чоловіків не стане моїм справжнім нареченим. Абраменко платить за каблучку, котра виблискує на моєму пальці. Хоч носити мені її недовго, але за цей час можу потішити свої очі. Виходимо з магазину і Марк пропонує:
— Пообідаємо разом? Поблизу є непоганий ресторан.