Розділ 13

Хтось не поспішає заходити. Підтягую ковдру до грудей і невпевнено відповідаю:
— Хто там?
— Марк. Можеш зайти до мене? Є деякі питання щодо звіту.
— Зараз? — дивлюся на годинник і дивуюся працьовитості чоловіка.
— Так, мені дещо незрозуміло.
— Добре.
Неохоче схоплююся з ліжка. Не варто з'являтися перед Марком у такому відвертому одязі. Замотуюся у махровий халат, котрий досягає колін та виходжу з кімнати. Декілька секунд чоловік обпікає мене поглядом, а я шкодую, що не одяглася як належить. Чоловік рукою вказує на двері:
— Ноутбук у мене в спальні. Знайшов невідповідність у таблиці.

Я прямую до його кімнати й не розумію про яку невідповідність йде мова. У мене все зійшлося. Спальня Марка виконана у світло-сірих тонах. Це вперше, я опиняюся у його барлозі. Одразу відчувається строга чоловіча рука. Переважає мінімалізм, у спальні нічого зайвого та ідеальний порядок. Бачу ноутбук на розстеленому ліжку. Несміливо сідаю й подумки відмічаю, що мимоволі опинилася у ліжку Абраменка. Ця думка веселить. Чоловік обходить ліжко та розміщується з іншого боку. Вказує пальцем на монітор:
— Глянь, у таблиці у тебе одне значення, а на графіку інше.
Звіряю дані й не розумію, як так сталося. Не могла я бути такою неуважною. Пам'ятаю, що число має бути таке ж, як у таблиці. Невже з цими думками про Марка я припустилася помилки? Винувато опускаю голову:
— Так, здається я помилилася. Тепер потрібно переробити графік.
— Добре, переробляй. Можеш розміститися зручніше, — складається враження, що Марк потішається із ситуації.
Не наважуюся лягати на ліжко чоловіка. Спираюся на спинку й беру ноутбук на коліна. Під уважний погляд Марка, переробляю графік. Крива видовжується як потрібно та має інший вигляд. Відчуваю погляд чоловіка на своєму обличчі, щоках, вустах. Від такої уваги палає шкіра, а серце пришвидшує свій ритм.
— Готово! — виголошую вердикт та мрію якнайшвидше звідси втекти. Присутність Марка породжує недоречні бажання. Хочеться доторкнутися до нього, під пальчиками відчути міцні м'язи. Чоловік дивиться на мене й здається зовсім не цікавиться графіком.
— Добре. Надалі тобі варто бути уважнішою.
— Не знаю, як так сталося. Обов’язково врахую твої побажання, — кладу ноутбук на ліжко та маю намір піти. Марк здіймає брови догори:
— То ти за відсутності нареченого вирішила провести вечір за переглядом фільму?
— Так, вирішила подивитися мелодраму. Ярослав такого не любить, — кажу впевнено, хоч насправді не уявляю які кінематографічні смаки у Ярослава. — А ти замість того, щоб відпочивати, вирішив зайнятися звітом? Невже це б не почекало до ранку?
— Почекало б, але я не знайшов гідної мелодрами для перегляду і вирішив зайнятися справами, щоб даремно не витрачати час.
— Не знала, що ти поціновувач мелодрам, — заливаюся сміхом.
— Я й сам не знав. Ти який фільм дивишся?
Несподівано для мене ми говоримо про фільми. Виявляється у нас навіть є спільні улюблені й Абраменко може бути не занудою. Марк дивиться на моє обличчя.
— У тебе вія впала.
Чоловік заглядає в очі. Його погляд притягує, манить та дурманить розум. Він тягнеться до мене, ніжно торкається пальчиком щоки, та змахує вію. Його дотик породжує феєрверки на шкірі. Млію від його рухів і сподіваюся, Марк цього не бачить. Він надто близько. Відчуваю на собі його дихання, уловлюю задурманений погляд на вустах. Наче зачарована, застигаю нерухомо. Хочеться відчути його поцілунки та лагідні дотики рук на своєму тілі. Згадую, що це все Марк робить тільки заради своєї вигоди й рожеві мрії миттю гаснуть у темній безодні. Різко відхиляюся:
— Якщо це все, то я піду. У мене фільм на паузі.
— Дозволиш скласти тобі компанію?
Задихаюся від його пропозиції. Здається, Марк вирішив мене звабити й таким чином позбутися нареченої батька. Його отруйні слова під час знайомства з моїми батьками це підтверджують. Прислухаюся до своїх відчуттів. Ще ніколи Марк не був так близько до цілі, як зараз. У мені вирує бажання пригорнутися до чоловіка та розчинитися у його обіймах, дотиках, поцілунках. Поки ще здатна себе контролювати, стаю на ноги:
— Гадаю це погана ідея. Тобі навряд чи сподобається фільм про кохання, а я не хочу мучити тебе переглядом мелодрами. Може якось іншим разом.
Наче ошпарена, вилітаю зі спальні. Зачиняюся у своїй кімнаті та важко дихаю. От, Марк! Підступник. Затіяв брудну гру й вважає, що я поведуся. Але ж я мало не повелася. Я за крок до прірви. Розумію, що у мене до Марка щось більше ніж проста симпатія. Потрібно задушити ці почуття у зародку і не дати розгорітися з новою силою. Фільм минає у думках про клятого Марка. Чоловік веде брудну гру, в якій я не маю бажання брати участь.
Вранці одягаю червону спідницю-олівець та чорну блузу з короткими рукавами. Образ доповнюю червоним намистом та браслетом. Мені завжди подобається поєднання чорного і червоного. Одягаю чорні босоніжки на високих підборах та спускаюся сходами на низ. Що ж, Марку, ми ще побачимо, хто кого обіграє.
Заходжу на кухню. Марк зробив дві чашки кави. Стоїть біля плити й готує омлет. Люблю коли чоловік готує їжу. Це здається мені дуже привабливим. Його біла футболка з комірцем надто щільно обтягує волокнисті м’язи. Моя фантазія розганяється, але я вчасно обсмикую себе. Вичавлюю із себе ввічливу посмішку:
— Доброго ранку!
— І тобі, — чоловік розвертається і я бачу у його очах захоплення. Сподіваюся такий ефект справила я, а не омлет у сковорідці. — Сідай, я приготував нам омлет. Ще хвилинку і він буде готовий.
— Не знала, що ти вмієш готувати.
— Я дуже рідко це роблю. Тільки під настрій.

Здається сьогодні саме цей настрій. Я розміщуюся за столом та навіть не приховую свою увагу. Милуюся рухами чоловіка й не розумію чому він досі неодружений. Вродливий, багатий, розумний і сподіваюся смачно готує. Бачу як чоловік прискіпливо витирає краплю жиру, котра бризнула на кухонну панель, й згадую, що ще він педантичний та занадто акуратний. Здається у нього навіть шкарпетки складені по кольорах.
Марк набирає мені у тарілку їжу та кладе перед мною. Зі своєю порцією сідає навпроти. Куштую омлет і мушу визнати — він смачний. У міру пухкий, достатньо спецій, а бекон, сир та помідори додають свої нотки. Не стримуюся від похвали:
— Дуже смачно. Де навчився готувати?
— На кухні. Інколи люблю готувати щось нове, але це буває не часто, тож вважай ти стала свідком рідкісного явища.
Ми снідаємо та йдемо до автомобіля. Сідаю на переднє сидіння, пристібаю пасок безпеки. Їдемо на роботу і жваво розмовляємо. Зараз не відчувається напруження, яке було між нами раніше. У Марка дзвонить мобільний. Думка про те, що це може бути його дівчина, неприємно скородить душу. Я тамую подих та прислухаюся до слів. Марк супиться і грізно гаркає:
— Де ти зараз? — робить паузу та продовжує. — Як так вийшло, ти що геть розум втратив? Таких випадковостей не буває. Добре, зараз приїду.
Марк різко звертає праворуч та змінює маршрут. Я не розумію, що сталося. Побачивши німе питання у моїх очах, чоловік пояснює:
— Денис у поліції. Виявляється він не ночував вдома, — чоловік б’є долонею по керму. — Чорт! Я винен. Не проконтролював. Батько поїхав і він одразу розпустився. Вночі з хлопцями на об’їзній влаштували перегони. Назустріч їхало авто. Денис спричинив аварію, водій у лікарні. брата спіймали у нетверезому стані, у крові виявили заборонені речовини. Одним словом у нього серйозні проблеми.
Такі новини мене ошелешують. Звісно я знала, що Денис легковажний, але я не думала, що настільки. Чоловік телефонує адвокату та домовляється з ним про зустріч. Ми під'їжджаємо до відділку. Марк важко видихає:
— Зачекаєш тут? Мені буде легше домовитися, якщо я буду сам.
Здогадуюся яким чином чоловік хоче домовитися. Киваю у відповідь. Абраменко виходить з авто і, наче щось забув, різко розвертається:
— І ще. Не варто щось розповідати батьку. Принаймні зараз. Буду вдячний, якщо ти змовчиш про цей інцидент.
— Звісно.
Отримавши мою схвальну відповідь, йде до відділку. Я слухняно чекаю. Отже, Марк вирішив приховати цю подію від Ярослава і судячи з його поведінки, це він робить вже не вперше. Щоб якось розважитися і чекання не здавалося вічністю, читаю електронну книгу. Через годину повертається Марк разом з Денисом. З ними йде незнайомий мені чоловік. Чую його настанови й розумію, що це адвокат. Чоловіки прощаються. Денис сідає на заднє сидіння, Марк розміщується за кермом. Автомобіль рухається вперед і Марк не має наміру мовчати, гаркає на молодшого брата:
— Чим ти думав? Влаштував перегони? Захотілося екстриму, адреналіну, кайфу? В результаті отримав розбите авто, поранену людину і тобі загрожує умовний термін, це якщо наш адвокат добре попрацює.
Денис мовчить, але у його очах немає й натяку, щоб він шкодував про скоєне. Розтріпане волосся, почервонілі очі та темні кола під очима, свідчать про бурхливу нічку. Він байдуже махає рукою:
— Не перебільшуй. Авто відремонтується, водію виплатиться компенсація, а мене відмаже адвокат. Все пучком!
— Яке пучком? Взагалі який пучок, ти як говориш? Висловлюєшся як маргінал з підворітні, — Марк розлючений на жарт. — Це все. Ти догрався. Я більше не покриватиму тебе. Цього разу ти добряче вляпався і я тебе не витягуватиму. За які гроші ти поремонтуєш авто? Чиї гроші виплатиш потерпілому? Коштів, які батько виділяє тобі на місяць, у тебе вже нема. Що робитимеш?
— Позичу у когось, — Денис одразу знаходить відповідь. Марк продовжує гарчати:
— А віддавати звідки будеш?
У салоні панує тиша. Я розумію роздратування Марка. Щоб він не казав, але насправді турбується про брата. Гадаю цього разу він розповість все Ярославу. Проте чоловік вкотре мене дивує:
— Я покрию всі витрати за однієї умови.
— Добре, добре, — Денис застережливо виставляє руки. — Обіцяю більше не брати участь у перегонах.
— Твої обіцянки нічого не варті. Ти вкотре це довів. Цього разу все набагато серйозніше. Значить так, — Марк стискає губи й наче вигадує жорстоке покарання. — Ти відроблятимеш ці гроші. Ходитимеш на роботу і знатимеш, як вони заробляються. У тебе якраз канікули в універі починаються, от і ходимеш на роботу.