Розділ 12

Марк дратується, але не заперечує. Я підозрюю навіщо Ярослав затіяв це все. Хоче, щоб я переконала його сина залишитися працювати у компанії. Думка про те, що доведеться проводити з Марком більше часу, жалить кропивою. Мій план триматися від нього якомога далі з тріском провалюється. Після вечері підіймаємося з Ярославом до спальні. Я не стримуюся та озвучую свої підозри:
— Ця поїздка для того, щоб я мала змогу переконати Марка залишитися працювати на фірмі?
— Ні, Кіро, — чоловік хитає головою та сідає на ліжко. — Ти знаєш, я хворий. У Швейцарії є одна клініка. Я їду туди не розважатися, а лікуватися. Сподіваюся там мені запропонують надійний метод лікування. Звісно я не хочу, щоб про справжню причину моєї поїздки хтось дізнався. А щодо Марка… — Ярослав робить невеличку паузу. — Я не буду проти, якщо ви зблизитеся. Ти вродлива дівчина. Якщо між вами виникнуть почуття, то таким чином його буде легше переконати не йти з компанії.
У мене округлюються очі. Сподіваюся чоловік жартує, але на його суворому обличчі немає й натяку на жарт. Якби він знав, наскільки я зблизилася з його сином, то дуже здивувався б. Не хочеться розповідати про наші випадкові поцілунки. Для Марка вони лише частина гри, й не варто, щоб для мене ці поцілунки набули більшого значення. Я стискаю губи:
— Офіційно я майбутня мачуха Марка. Сама думка про якісь стосунки є неправильною.
— А нам не треба, щоб було правильно. Головне переконати Марка зробити як потрібно нам. Саме для цього ми розпочали цю виставу з одруженням. Одним словом, я схвалю будь-які твої методи.
Чоловік у відчаї. Я не сперечаюся і вперто не розповідаю про поцілунки. Не хочеться, щоб він думав, що Марк може мене обіграти. Іду до ванної кімнати та приймаю душ. Потім прасую сукню та розправляю кожну складочку. Завтра я їду на роботу з Марком і маю мати ідеальний вигляд.
Вранці прокидаюся від стуку у двері. Не розумію, що відбувається і схоплююся на ліжку. До спальні заходить Марк, застигає на порозі. Дивиться на підлогу, де на ковдрі спить Ярослав. Обличчя чоловіка виказує здивування. Ярослав одразу сідає та супить брови:
— Марку? Ти чого вриваєшся?
— Я не вриваюся, я постукав, — Марк виправдовується, але я бачу, що він зовсім не шкодує про скоєне. — Ви спите окремо?

В одну мить чоловік викриває нашу брехню. Ми за крок до провалу й здається ця афера закінчиться раніше, ніж розраховував Ярослав. На відміну від мене, Абраменко не панікує, залишається спокійним. Підводиться на ноги:
— Не окремо, просто мене спина розболілася, а на твердій поверхні стає легше. Потрібно сходити на масаж, — вигадує більш-менш правдоподібне пояснення. — Ти щось хотів?
— Так, — Марк переводить на мене погляд. Розумію, що він бачить мене у піжамі з котами й сором’язливо підтягаю ковдру до грудей. Чоловік продовжує, — сьогодні у мене виникли термінові справи і я їду. Перед роботою маю заскочити в одне місце. Хотів попередити, що сьогодні не зможу відвезти Кіру на роботу.
Впевнена, Марк навмисно вигадав це, щоб мене не підвозити. Почуваюся набридливим реп’яхом, від якого намагаються позбутися. Ярослав супиться:
— Що це за справи такі вранці?
— Потрібно допомогти одній знайомій.
Думка про те, що Марк їде до дівчини неприємно шкрябнула по серцю. Звісно, він дорослий вільний чоловік і може робити все, що захоче. Я навіть не знаю чи він з кимось зустрічається. Сподіваюся, що ні. А з іншого боку, мені має бути байдуже до цього. Ярослав кладе руки в боки:
— Я не встигну відвезти Кіру на роботу, у мене літак.
— Нехай візьме таксі або прогуляє роботу. Наречена директора фірми може дозволити взяти собі відгул. Бувайте!
Марк виходить за двері. Ярослав прямує за ним на коридор:
— Ввечері забери її з роботи, — його вказівка залишається без відповіді. Чоловік зачиняє двері. — Це він так виказує своє невдоволення. Все для того, щоб довести мені — не буде сліпо виконувати мої прохання.
Розумію, що ці кілька днів будуть напружені. Йду до ванної кімнати та одягаю сукню, яку даремно так старанно прасувала. Все одно Марк не оцінить. І на що я сподіваюся? Дурна. Відчуваю ці ігри ні до чого доброго не приведуть. На роботу їду на таксі. Весь день працюю й навіть не бачу Марка. Час їхати додому, а я не знаю чи він мене забере. Не хочеться наступати на свою гордість, йти до нього та цікавитися таким. Навіть не впевнена, чи він на роботі. Зрештою, мені не обов’язково їхати до будинку Абраменків. Можу поїхати відвідати сестру та батьків.
Не довго думаючи, виходжу на вулицю та йду на зупинку громадського транспорту. Сідаю в маршрутку і їду до себе додому. Через кілька хвилин надходить дзвінок на мобільний. На екрані висвічується ім’я “Марк Ярославович”. Я хмикаю. Після всього, що було між нами, варто переписати його на просто “Марк” або на “Чоловік, котрий божественно цілується.”ще Розумію, що мої думки пішли не туди, відповідаю на дзвінок. Одразу чую розлючений голос:
— Ти де? Я не зобов’язаний тебе чекати, щоб підвести додому.
О, то все-таки він вирішив відвезти мене. Я не дочекалася. Тепер пізно відмовлятися від своїх планів. Прикушую губу та зізнаюся:
— Я вирішила поїхати до своїх батьків. Гадала ти зайнятий, не хотіла відволікати.
— Я не таксі, щоб їздити й виловлювати тебе містом, — гарчить у відповідь.
— Не хвилюйся, до будинку я дістануся сама. Або залишуся на ніч у батьків, — затягую слова і сумніваюся у такому рішенні.
Мені випала рідка нагода ні з ким не ділити кімнату. Можна увімкнути улюблену мелодраму і дивитися її у своє задоволення, без злого скреготу зубів поруч. Марк робить свої висновки:
— Або підеш тусити з подругами в клуб.
— Я не ходжу у клуби, мені ж не п’ятнадцять, — обурююся. Насправді більшість моїх подруг заміжні й ми рідко бачимося.
— У мене є робота на годину. Скинь адресу і я приїду за тобою. Разом поїдемо додому. Батько буде невдоволений, якщо ти не ночуватимеш вдома, — говорить так, наче для нього не краще, щоб я посварилася з Ярославом.
Я погоджуюся та пишу повідомлення з адресою. Складається враження, що чоловік підозрює мене у зраді. Виходжу на зупинці та йду додому. Своїми ключами відчиняю двері. На порозі одразу з’являється мама:
— Кіро? Щось сталося? Ярослав тебе прогнав?
— А я казала, що так станеться, — з кімнати виходить Богдана. Вона тримає малюка на руках. — Твій олігарх знайшов собі іншу дівчину. Молодшу і вродливішу.
Мене дивує таке припущення. Хитаю головою:
— Ні, чому ти так думаєш? Ярослав у від'їзді, а я приїхала за деякими речами.
Йду до шафи. Складаю речі у сумку. Зимовий одяг не беру, все одно потім доведеться повертатися додому. Мама допитується про моє, як вона вважає, розкішне життя у будинку. Я неохоче відповідаю. Час минає непомітно. Дзвінок у двері привертає увагу. Дивлюся на годинник і розумію, що для візиту Марка трохи зарано. Проте я припускаю, що він зателефонує.
— Ви на когось чекаєте? — цікавлюся.
— Ні. Може хтось із сусідів, — мама йде відчиняти двері.
Я защипаю блискавку сумки й виношу її на коридор. На порозі стоїть Марк. Гнівно свердлить мене очима й наче не вірить, що я тут. Складається враження, наче він хотів спіймати мене на брехні. Витискаю з себе посмішку:
— Марку! Добре, що ти піднявся. Допоможеш знести сумку з речами? Я спакувала все необхідне.
— Звісно, – вилиці чоловіка напружуються.
— Залишитеся на чай? — пропонує мама, а я сподіваюся, що Марк відмовиться. Не хочеться, щоб він розпитував про мене, а знаючи Богдану, то вона обов’язково ляпне щось зайве.