Розділ 11

— Я багато думав про нас і все зрозумів, — чоловік важко зітхає. — Я помилявся. Тепер я готовий до серйозних стосунків. Давай знову зустрічатися.
Недовірливо міряю його поглядом. Я тисячі разів уявляла, мріяла почути від нього ці слова, проте тепер не відчуваю жодної радості чи бажання. Мабуть, я перегоріла. Втомилася чекати, просити, переконувати. Чоловік пропонує це тепер, коли мені вже не потрібно. Усвідомлюю, що колишніх почуттів до нього немає. Невідомо навіщо, уточнюю:
— Ти готовий зі мною одружитися?
— Якщо це необхідно, то готовий, — Назар важко видихає. Має вигляд мученика, якого змушують щось робити. Я не розумію чому він насправді тут і продовжую допит:
— Ти понад місяць про мене не згадував. Що змінилося?
— Я все зрозумів. Ти не молодшаєш, твій біологічний годинник тікає. Жінки, на відміну від чоловіків, швидко старіють. Ти боїшся не встигнути народити. Це ж природою закладено, ти хочеш потомства. І якщо відверто, то ти вже не молода. Тобі двадцять п’ять, а згідно з народною приказкою: “Як настане двадцять п’ятий, то не схоче й пес кудлатий”. Одним словом я готовий взяти тебе за дружину, — Назар гордо задирає голову доверху і явно почувається героєм.
Я стискаю руки в кулаки. За такі слова мені хочеться його придушити. Краще б він взагалі мовчав. Ледь стримуюся, щоб не відгамселити цього благодійника. Хижо зіщулюю очі:
— Тобто, ти явився сюди, щоб нахабно заявити, що я вже стара?
— Ну, не така стара, як давня, — Назар напевно хоче мене добити.
Людоньки! Що ж це коїться? У мене все життя попереду і я не збираюся витрачати його на якогось нахабу, який не знає чого хоче від життя. Він з’явився тут без запрошення і поводиться так, наче не прийшов просити вибачення, а робить мені послугу. Зараз я навіть рада, що заручена. Щоправда, фіктивно і по-справжньому, проте це не має значення. Кладу руки на стіл:
— Ти спізнився. Я заручена і скоро у мене весілля.
Мої слова викликають у Назара регіт.
— Ти? Та коли б ти встигла, ми нещодавно розсталися. Не смію питати з ким заручилася? З Піноккіо?
Я злюся. Чоловік гадає, що на ньому світ зійшовся клином. Хоч я і зараз не маю хлопця, проте хочеться збити пиху з Назара. Не розумію, чому я зустрічалася з ним три роки. Тоді, я його кохала і закривала очі на всі недоліки. Тепер я наче прозріла. Гордо задираю голову:
— Ні, з директором цієї фірми. Щоб ти знав, він дуже поважна людина. Любить мене, поважає і готовий до серйозних стосунків.
— Це ти навмисно мені кажеш? — здається Назар не вірить жодному моєму слову. — Хочеш, щоб ревнував? Ну, Кіро, я все зрозумів. Досить дутися.
Двері відчиняються і до кабінету заходить Марк. У руках несе якісь документи. Побачивши Назара, супиться:
— Вибачте, Кіро Юріївно, не знав, що у вас відвідувачі, — Марк кидає невдоволений погляд на букет квітів.
— Нічого страшного, Назар вже йде, — округлюю очі та поглядом вказую колишньому на двері. Він хитає головою:
— Не йду, ми не закінчили.
— А мені здається закінчили. Нам більше немає про що говорити й тим не більше не потрібно відволікати мене на роботі, — намагаюся залишатися категоричною. У розмову втручається Марк:
— Якщо у вас залишилися якісь розв'язані питання, то можете звернутися до мене. Я Марк — директор фірми й постараюся владнати ваші проблеми, — він простягає Назару руку. Той тисне її та помітно пожвавлюється:
— Директор, кажете. Отут ти, Кірочко, попалася, — Назар відпускає руку Марка. — Ви знаєте, які чутки розпускає про вас Кіра? Вона стверджує, що заручена з директором фірми.
— Он як? — Марк супиться. — Вибачте, не розчув вашого імені.
— Назар, я хлопець Кіри. Ми посварилися, а тепер вона носом крутить, не хоче миритися і вигадує стосунки з директором фірми. Щоб ви знали, які у вас працівники.
Марк кладе документи на стіл та урочисто промовляє:
— Вона не вигадує. Ми з Кірою заручені, — бере мене за руку та змушує підвестися.

Нахабно притискає мене до себе, долонею демонстративно торкається сідниці, а я навіть не можу заперечити. І не хочу. Його дотики розбурхують вулкан, котрий дрімає всередині. Марк мене облапує, наче хоче довести, що я його. Млію від цих дотиків та намагаюся не втратити розум. Назар дивиться на нас з-під лоба:
— І коли встигли? Ми місяць як розбіглися. Ти що, зустрічалася одночасно з нами обома? — чоловік загрозливо супить брови.
— Ні, з Кірою я знайомий давно, але зустрічатися ми почали місяць тому. Я відразу зрозумів, що вона моя споріднена душа і зробив пропозицію. Ні на мить не хочу відпускати свою крихітку від себе. Якщо ви з’ясували все, що вас цікавить, то не смію затримувати. І ромашки свої заберіть, Кіра полюбляє троянди.
— Ну, і добре, — Назар обурюється. — Я ж не здурів, щоб самовільно прощатися зі свободою та одягати на шию петлю шлюбу. Дивуюся, як їм вдалося мене вмовити.
Назар розвертається та йде, забравши квіти з собою. Марк не поспішає мене відпускати. Продовжує стискати мою сідницю. Я непорушно завмираю та, хоч це і неправильно, але насолоджуюся його дотиками. Чоловік нахиляється, шепоче на вушко:
— Будеш мені винна за цю виставу.
Його губи торкаються моїх вуст, зминають у пристрасному поцілунку. Марк цілує жадібно, спрагло, ненаситно. Наче добряче зголоднів і тільки мої вуста втамують його голод. Не опираюся, підхоплюю поцілунок та відповідаю з бажанням, жагою. Зовсім не хочеться думати про наслідки. Його вуста дурманять і я забуваю про свої тривоги. Марк крутезно цілується. З Назаром я ніколи не відчувала такого кайфу. Губи Марка як наркотик. Хочеться ще, і ще, а нова порція породжує ще більше бажання. Повністю зливаємося у поцілунку. Нам обом бракує повітря й зрештою я відхиляюся. До мене приходить усвідомлення того, що щойно відбулося. Після всього, Марк вважатиме мене легковажною дівицею. Він же гадає, що я зраджую його батьку з ним. Хочеться зберегти крихти гідності в очах чоловіка. Я виплутуюся з його хмільних обіймів та вкладаю у голос нотки байдужості:
— Назар пішов. Мабуть, не витримав нашого поцілунку. Якби ми знали, що він нас покинув, то могли б так довго не цілуватися. Я сказала Назару, що заручена з директором фірми, тут з’явився ти й він подумав, що з тобою. Дякую тобі! Ти допоміг позбутися колишнього. Сподіваюся він більше не повернеться, — поправляю сукню та зачіску. Марк супиться:
— Звісно, ми цілувалися виключно через це. Чого це твої колишні плентаються під ногами й заважають працювати? — Марк підвищує голос.
Не залишилося й сліду від тієї чуттєвості, котра ще кілька секунд тому буяла у ньому. Чоловіка наче підмінили й він став злим буркотуном. Я поспішно його виправляю:
— Не колишні, а колишній, і він у мене тільки один. Ми три роки зустрічалися.
— Так, я чув цю слізну історію. Чому не одружилися? Невже батько став цьому причиною?
Говорить з докором, хитро зіщуливши очі. Не хочеться, щоб він думав, буцімто я одночасно зустрічалася з двома чоловіками. Одразу заперечую:
— Ні, ми розлучилися ще до нашого зустрічання з твоїм батьком.
Марк наближається до мене впритул. Дивиться мені в очі й наче магнітом приковує поглядом.
— Ти хоч розумієш, що виходиш заміж за чоловіка, з яким зустрічаєшся майже два місяці?
— Так, проте з Назаром я зустрічалася три роки і цього не вистачило, щоб я зрозуміла який він козел. Усвідомлення цього прийшло недавно. Не важливо скільки часу я зустрічаюся з твоїм батьком, важливо, що ми обоє хочемо одружитися, нам добре та комфортно разом, — майже повторюю слова Ярослава, які прозвучали на офіційних заручинах.
— А ще він багатий. Непристойно багатий, — для чогось Марк наголошує на статках Абраменка. Важко видихає. — Як і я.
Нахиляється до мене, зупиняється у декількох сантиметрах від моїх вуст. Проте не торкається, не цілує, а чогось чекає. Мимоволі пригадую смак його поцілунку й робиться спекотно. Чоловік наче знає, як хмільно діє на мене. Навмисно застосовує свій шарм та змушує серце схвильовано тріпотіти під грудьми. Я розумію навіщо він це робить. Марк чекає, коли я його поцілую, щоб звинуватити у зраді. Він зі шкіри пнеться, щоб розлучити мене з Ярославом. Заради цього навіть цілується зі мною і відверто спокушає. Полуда спадає з очей. Роблю крок назад, збільшуючи між нами дистанцію:
— Рада за вас обох. Я не переконуватиму тебе, що гроші твого батька мене не цікавлять. Ти все одно у це не повіриш. Навіть погоджуся, що зі сторони наші стосунки й справді наштовхують на таку думку. Мені достатньо того, що Ярослав не сумнівається у моїх почуттях.
— Які в біса почуття за місяць зустрічань? — Марк підвищує голос. — Я не розумію чому ви квапитеся з цим весіллям. Нехай ти боїшся, що він передумає і від тебе втечуть його грошики, але я не усвідомлюю, чому він настільки сліпий.