Розділ 8

— Провести вам екскурсію? — чоловік помітно оживляється.
— Я б залюбки, але сьогодні вже пізно, а завтра ми повертаємося до Києва. Сподівалася якось іншим разом, під час чергового відрядження, проте, здається, не судилося. Десять відсотків це надто мало. Навряд чи директор погодиться.
— Тридцять відсотків — це забагато для нас, — Іван супиться.
Офіціант приносить напої. Кладе їх на стіл і я беру бокал до рук. Багатообіцяльно дивлюся у зелені очі чоловіка:
— А десять відсотків замало для нас. Не вірю, що такий солідний чоловік як ви не може нічого вдіяти. Можливо ви переглянете все ще раз? Це б мене дуже потішило.
Отримую болючий штурхан у ногу від Марка. Ледь стримую зойк у грудях. Негідник! Він мене вдарив кросівком по нозі. Обдаровує злим поглядом, наче я у чомусь сильно провинилася. Тим часом Іван підносить бокал до центру столу:
— Я подумаю, що можна зробити.
Ми цокаємося бокалами. До нас приєднується Марк:
— Впевнений, ми можемо знайти компроміс.
Підношу бокал до губ. Офіціант розкладає замовлення на стіл. Я підсуваю тарілку та розпочинаю вечерю. Зараз дуже голодна, тому їм з великим апетитом. Чоловіки говорять про справи, а я час від часу ловлю на собі їхні погляди. Івана — зацікавлений та хтивий, і Марка — сердитий та уважний. Чи то від випитого алкоголю, чи від гарячих поглядів мені стає спекотно. Припускаю, що у залі справді жарко, але увімкнені кондиціонери дозволяють мені відкинути цю думку. Чоловіки замовляють вже другу пляшку, а я й досі не допила своє вино. В очах Івана виграють хмільні іскри:
— Кіро, от ви мені скажіть. Не бажаєте переїхати до Черкас? У моїй компанії знайдеться місце для такої розумної та вродливої дівчини.
— У неї у Києві є наречений, — Марк відповідає за мене й дає можливості навіть й слова вимовити.
Звісно я здивована такою пропозицією і не думала погоджуватися, але поведінка Марка здається підозрілою. У його інтересах позбутися мене, і я не розумію чого це він так бурхливо реагує. Іван опускає погляд у чарку:
— Так, я пам’ятаю про нареченого. От чому так? Всі гарні та розумні дівчата вже зайняті.
— А ви досі неодружені? — на зло Марку проявляю цікавість.
— Розлучений, — зізнається Іван. — Я зайнятий на роботі, мало часу приділяв сім’ї, от вона і пішла від мене.
Я підозрюю, що чоловік щось недоговорює, але копирсатися у його особистому житті не маю жодного бажання. Намагаюся перевести тему у потрібне мені русло:
— Співчуваю. Ви не засмучуйтеся, вона втратила гідного чоловіка. От ви людина-скеля. Одразу видно, надійний і людина свого слова. Сказали, буде знижка і дотримали обіцянки. Може зробите нам хоча б двадцять п’ять відсотків?
Іван розцвітає від моєї похвали. Порушує всі межі пристойності та бере мене за руку. Ховає мої пальчики у своїй долоні, а я не знаю як реагувати. Такі дії для мене неприйнятні, не варто давати привід чоловіку для фантазій, але і не можу різко вирвати руку з його долоні. Він хитро зіщулює очі:
— Виключно заради вас можливо я зможу зробити знижку п’ятнадцять відсотків.
Марк помітно дратується. Він смикає мою руку та звільняє її від дотиків Івана. Дивиться на мене з докором, а у його голосі відчуваються сталеві нотки:
— Кіро, вже пізно. Ти хотіла сьогодні відпочити. Можеш іти до свого номера. Ти явно перебрала з алкоголем.
Я розумію, що справа не в алкоголі. Я ж навіть бокал вина не допила. Марка дратує мій флірт. А це йому, щоб знав, як безпідставно звинувачувати мене у такому. Ця пропозиція явно не подобається Івану. Він хитає головою:
— Ще рання година. Залишайтеся, ми ще не все обговорили.
— Кіра йде, — Марк говорить залізним голосом, котрий не припускає заперечень. Вимогливо дивиться на мене та міцно стискає руку. Здається ще трохи і він розтрощить мої кістки на порох. Я киваю та підводжуся з місця:
— Так, мені час іти, — нарешті Марк відпускає мою руку, але тугий невидимий джгут й досі стискає кістки. — Добраніч, Іване, сподіваюся ви домовитеся з Марком про співпрацю.
Під пильні погляди чоловіків, тікаю з ресторану. Не розумію чого Марк так розлютився, це всього лише невинний флірт. Хоча, якби я справді перебувала у стосунках, то нізащо не дозволила б собі такого. Можливо я й справді переграла. Підіймаюся на другий поверх. Зупиняюся біля дверей і розумію, що забула ключ в Абраменка. Не хочеться йти до нього. Зараз він нагадує злого пса, який здатний пошматувати на клоччя. Не бажаю зайвий раз потрапляти на очі Івана, тому прямую до рецепції. Широко всміхаюся адміністраторці:
— Мій ключ від номера у мого ділового партнера. Я не хочу його турбувати. Не могли б ви відкрити мені мій номер?

— Звісно, але нам потрібно впевнитися, що це саме ви, — дівчина якось підозріло коситься на мене. Я задираю підборіддя до верху та сподіваюся, що це додасть мені поважності:
— Номер шістнадцять заброньований на моє ім’я — Кіра Понтипенко. Я можу показати вам паспорт. Цього буде достатньо?
– Так, — адміністраторка перевіряє у комп’ютері правдивість моєї інформації. Тим часом я відкриваю у мобільному телефоні електронний документ та показую його. Дівчина киває:
— Добре. Вас проведуть і відчинять номер.
— Дякую! — радію, що мені не доведеться зайвий раз бачитися з Марком.
У супроводі швейцара, підіймаюся на другий поверх. Мені відчиняють кімнату і я проходжу всередину. Мрію прийняти душ. Хочеться змити з себе дорожній пил та липкі погляди Івана. Оскільки ми не планували залишатися на ніч, то я не маю у що переодягнутися. Вирішую спати оголеною, зрештою спека надворі і я точно не замерзну. Знімаю сукню та акуратно вішаю її на вішак у шафу. Прямую до ванної кімнати. Набираю воду у ванну та ніжуся у теплій водичці. Під лійкою змиваю волосся від шампуні та витираюся рушником. У цьому готелі дали лише капці, рушники та засоби гігієни. Так само як і фен, халати відсутні. Я замотую рушник на голову й сподіваюся, що таким чином волосся швидше висохне. Планую переглянути якийсь фільм.
Виходжу з ванної кімнати та від несподіванки застигаю на місці. На ліжку, лише в одних штанах та без футболки, розлігся Марк. У нього округлюються очі й у них загоряється хтивий вогник. Мій погляд чіпляється за кубики преса на животі чоловіка та його рельєфні руки. Один. Два. Три. Саме стільки секунд мені знадобилося, щоб я зрозуміла, що стою перед Марком оголена. Сором пропікає вогнем. Я гарячково знімаю з голови рушник та не вигадую нічого кращого, ніж замотатися у нього. Рушник ховає груди, опускається трохи нижче сідниць. Я не стримую крику:
— Марку! Ти що тут робиш?
— Це ти що тут робиш? Я прийшов у свій номер, а ти виходиш оголена з моєї ванної. Надумала мене спокусити? — чоловік встає з ліжка. Захмелілий, насторожено підіймає палець доверху. — Так от, нічого у тебе не вийде.
— Я й не намагалася. У мене немає жодного бажання тебе спокушати й насправді це ти у моєму номері. На дверях написано шістнадцять. Тут і сумочка моя є, і взуття біля дверей. Невже не помітив?
Марк опускає руку та сідає на ліжко. Дивиться скляним поглядом в нікуди:
— А хіба у мене не шістнадцятий номер?
— Ні, ти взяв собі п’ятнадцятий.
— Ой, помилочка вийшла.
— Через твою помилочку ти побачив мене оголеною, — стискаю губи й відчуваю як жар наповнює тіло. Згадую події трирічної давності й розумію, що це не вперше я постаю перед ним у такому вигляді.
Хочеться стерти Марку пам’ять, витерти останні п’ять хвилин з його спогадів й самій нікому не згадувати про цей пікантний інцидент. Але, на жаль, це неможливо. Боязко сідаю біля нього на ліжко та не наважуюся дивитися йому в очі:
— Ти зможеш про це забути?
— Навряд. У тебе шикарна фігура.
Приголомшена його зізнанням, соромлюся ще більше. Аж ніяк не очікувала почути таке від Марка. Здається алкоголь розв’язав йому язика. Чоловік б’є кулаком по ліжку, змушуючи мене здригнутися:
— Якого біса ти прогулюєшся оголеною по номеру?
— У мене немає у що переодягнутися. Не спати ж мені у сукні. Я не чекала, що тут хтось буде. До речі ти теж зняв футболку, — вставляю голку докору, наче це покращить ситуацію.
— Тобі пощастило, що ти не зайшла на хвилину пізніше. Я планував зняти штани.
Від озвучення такого факту, стає тільки гірше. Намагаюся перевести тему розмови й не зважати, що я сиджу перед чоловіком замотана у рушник.
— Про щось домовився з Іваном?
— Так, зупинилися на двадцяти відсотках. Я вважаю це гарним результатом і ціна для нас прийнятна. Я з самого початку на неї розраховував, але навмисно підняв ставки. Знав, що торгуватимемося.
От Марк! Хитрий лис. Я не стримую посмішки на обличчі:
— Ти затіяв ризиковану гру й зрештою виграв.
— Так, ще б знати яку гру затіяла ти, — чоловік різко нахиляється до мене, злегка штовхає на ліжко.
Я падаю спиною на ковдру. Він притискає мої руки до ліжка, нависає зверху та привалює вагою свого тіла. Мені важко рухатися, а вибратися з-під такого завалу здається нереальним. Він дивиться в очі, а моє серце шалено тріпоче під грудьми. Не знаю чого очікувати від Марка і хвилювання зростають з кожною секундою. Близько. Чоловік надто близько.