Розділ 5

Мене наче вдаряють обухом по голові. Не розумію в яку мить вона могла таке побачити. На галас спускаються Марк та Ярослав. Абраменко старший супить брови:
— Що тут відбувається?
— Тату, твоя наречена намагалася звабити мого чоловіка, — Злата поспішно ховає телефон до кишені. Я задихаюся від обурення.
— Не правда! Я сиділа на терасі, працювала над аналізом звітів. До мене підійшов Ігор, запропонував випити шампанського, а потім почав чіплятися. Я йому відмовила й поспішила до будинку. Відчинила двері та зіштовхнулася зі Златою. Якщо я б його спокушала, то навіщо мені від нього тікати?
— Бо це він тобі відмовив і прогнав, — Злата складає руки на ліктях.
Вона зовсім не схожа на жінку, яка щойно побачила зраду чоловіка. Не розумію навіщо вона бреше. Пазли починають складатися у мене в голові, але якось не віриться у таку підступність. Я підозріло зіщулюю очі:
— Що ти робила під дверима?
— Йшла на терасу, але побачила вас і зупинилася, — Злата помітно нервує. Хоч я і не впевнена, проте сміливо роблю висновки:
— Ти знімала нас на відео. Покажи телефон.
— Це мій особистий простір, ти не маєш права у мене щось вимагати, — дівчина переходить на крик. Розвертається до Ярослава, — тату, вона шльондра. З тобою тільки через гроші.
— Дай телефон, Злато, — Ярослав випромінюю спокій удава. — Якщо відмовишся, то я подумаю, що ви з Ігорем вигадали це все, щоб позбутися Кіри.
Дівчина червоніє в обличчя. Наче загнаний звір, оглядається довкола у пошуку підтримки. Зрештою супить брови:
— Як ти можеш вірити їй, а не мені?
— Тобто, ти стверджуєш, що випадково стояла біля дверей і знімала пейзажі за вікном? Ваша хитрість не спрацювала. Кіра мені вірна. Замість того, щоб плести брудні інтриги, краще подумала б як зблизитися з братами. Денис відбився від рук, Марк так зосередився на роботі, що взагалі немає особистого життя, а ти тільки думаєш про відпочинок. Досі шукаєш себе та не знаєш чим зайнятися. Я подарував вам бізнес, а він ледь тримається на плаву. Час щось змінювати. Беріться за розум і тоді я перегляну свій заповіт. Ходімо, Кіро.
Чоловік бере мене за руку й ми мовчки підіймаємося на другий поверх. Заходимо до спальні і Ярослав одразу відпускає мою долоню:
— А тепер розповідай, що насправді сталося.
— Я все розповіла. Ви чули. Хочеться помилятися, але, здається, Злата та Ігор змовилися. Хотіли звинуватити мене у невірності, — я підходжу до ліжка та сідаю на нього.
— Отже, твоя поява їх зачепила. Ми на правильному шляху.
Не поділяю ентузіазм Ярослава, але не сперечаюся. Все-таки я тільки заробляю квартиру, а він вірить, що возз'єднує сім’ю. Пізніше, коли пристрасті стихли, спускаюсь на терасу. Забираю документи та ноутбук. Вмощуюся на кухні. Працюю і маю намір вранці здати роботу. Не знаю навіщо, але хочеться довести Марку, що я чогось варта. Заварюю каву та п’ю маленькими ковтками. Волосся закручую у гульку і закріплюю звичайним олівцем.
Повністю зосереджуюся на роботі й не помічаю в яку мить на кухню заходить Марк. Кілька секунд він непорушно стоїть на порозі. Мій погляд чіпляється за оголений торс. Окреслюю міцне тіло з волокнистими м’язами, рельєфні руки, широкі груди. Марк має вигляд грецького бога, а я не розумію якого біса він припхався на кухню лише в одних спортивних штанах і бентежить мене своєю оголеністю. Щоки вкриваються вогнем, котрий поширюється тілом. Марк явно здивований мене тут бачити. Дивлюся на нього з докором в очах. Через нього я замість того, щоб спати у теплому ліжечку, роблю нудні обрахунки. Чоловік проходить всередину:
— Не чекав тебе тут побачити.
— Просто Ярослав спить, не хочеться йому заважати. А тут стіл зручний і кава під боком. Не думала, що сюди хтось зайде посеред ночі, — з моїх вуст це звучить наче виправдання.
Винувато опускаю погляд й сподіваюся Абраменко не помітив як я поїдала його поглядом. Ніколи б не подумала, що під діловим костюмом ховається ідеальний торс. Проте власна оголеність його не бентежить. Мимоволі згадую про нашу таємницю і стає незручно. Він підходить до холодильника та хапається за ручку.
— Прокинувся від спраги. Спустився, щоб налити соку, — Марк відкриває холодильник та бере звідти сік. Наливає у склянку. — Будеш?

— Ні, дякую. Я вже кавою зарядилася, — вказую на порожню чашку.
— Що сьогодні сталося у тебе з Ігорем?
— А ти не чув? — не розумію навіщо Марк уточнює.
Невже гадає, що я розповім йому щось інше? Він підносить склянку до вуст та робить кілька ковтків, наче навмисно витримує паузу.
— Якось не віриться, що Злата підклала під тебе свого чоловіка.
— Ну, не так давно, заради того, щоб я покинула твого батька, ти пропонував мені гроші. Злата діє своїми методами й сумніваюся, що вона допустила б щось серйозне між нами.
— Ігор недолуго залицявся, чи чому ти йому відмовила?
Дивлюся на чоловіка й намагаюся зрозуміти чи він зараз не жартує. Обличчя залишається серйозним, без натяку на посмішку. Я розвожу руками:
— Це ж очевидно. Він одружений чоловік, а я наречена його тестя. Про які романтичні стосунки може йти мова? Невже для тебе це прийнятно?
— Звісно ні. Не розумію на що розраховувала Злата. Ти справді маєш намір зробити аналіз до завтра? — невідомо для чого сідає поруч за стіл. Намагаюся не дивитися на його оголені груди, куди без дозволу тягнеться мій погляд.
— Так, чи вже не треба? Ти ж казав, що це терміново.
— Терміново, — чоловік продовжує брехати. Нам обом відомо, що це завдання він вигадав навмисно, але вперто продовжуємо цю гру. — Зізнаюся, я гадав, що ти поскаржишся батьку, позбудешся цієї роботи й замість того, щоб робити аналітику, втішатимеш його у ліжку.
У темних очах пробігають хтиві іскри. Я соромлюся й не знаю де себе подіти. Невідомо для чого, перебираю папери.
— Намагаюся не змішувати робочі стосунки й особисті. Я ж казала, що після весілля хочу й надалі працювати у компанії.
— Навіщо це тобі? Могла б цілими днями їздити салонами краси, спортзалами, ресторанами, відпочивати та жити у своє задоволення. Натомість ти обираєш протирати спідницю в офісі, — Марк підносить склянку до вуст.
Робить кілька ковтків і чекає на відповідь. Крапля соку стікає по бороді, падає на шию, прокочується грудьми, кубиками живота і зникає десь у поясі штанів. О, Божечки! Я безсоромно простежила її шлях. Інтенсивніше перебираю документи й сподіваюся мою увагу Марк не помітив. Він наче навмисно з’явився тут у такому вигляді й заважає працювати. На силу згадую про що ми говорили та намагаюся знайти гідну відповідь. У голові панує вітер, а думки вперто повертаються до оголеного торса чоловіка. Сама не розумію чого мене так плющить. Шукаю вже не гідну, а хоч якусь відповідь:
— Мені здається на роботі цікавіше, — вичавлюю з себе.
Марк відкладає склянку вбік і торкається своїми долонями моїх рук. Злегка притискає їх до документів й не дозволяє поворухнутися. Його дотики породжують іскри на шкірі. Ловлю на собі його погляд:
— Ти щось шукаєш? Дратує твоє безладне перебирання паперів. Ти зараз переплутаєш всі сторінки й потім нічого не знайдеться.
Я прикушую губу й навіть не дихаю. Здається у цю мить чую гупання свого серця, яке зрадницьки виказує моє хвилювання. Намагаюся вигадати, що я могла шукати серед купи паперу. Телефон? Гумку? Затискач для паперів? Цікаво нащо він мені здався? Хіба для того, щоб стиснути губи. Може це приведе до тями і я припиню витріщатися на напівоголеного чоловіка. Бовкаю перше, що спадає на думку:
— Олівець. Так, я шукаю олівець! — радію, що вигадала правдоподібну відповідь.
Марк нахиляється та витягує з мого волосся олівець. Каштанові пасма падають на плечі. Чоловік простягає його мені та запитально вигинає брови:
— Цей?
— Так, цей. Для зручності зачепила ним волосся і забула, — вихоплюю з його рук олівець й не знаю, що з ним робити. Гарячково пишу на звороті листка якісь цифри та роблю розумний вигляд обличчя. Марк втуплюється поглядом в екран:
— На чому ти зупинилася?
Намагаюся взяти себе в руки та позбутися хвилювання. І чого це я раптом так бентежусь? Марк для мене не чоловік, а безформенний бос. Ось! Не варто розглядати його як особу протилежної статі. Заспокоюся та розповідаю на чому зупинилася. Чоловік підсуває свій стілець ближче до мого:
— Я тобі допоможу.
Хочеться заперечити, але, з іншого боку, через нього я не сплю, тож нехай теж мучиться. Ми працюємо разом. Час непомітно минає і я несподівано для себе розумію, що з ним комфортно. Залишається зробити лише висновки та звести все в основну таблицю. Марк підводиться:
— Гадаю решту доробиш сама. Я спати.