Розділ 4

Я підводжуся з місця. Він щось знову вигадав і явно не відступиться, поки не отримає бажане. Стискаю руки в кулаки та виходжу з кабінету. Цікаво яку суму чоловік запропонує цього разу. Заходжу до кабінету. Стою біля дверей й не поспішаю проходити всередину. Чоловік дивиться у монітор ноутбука, ніяк не реагує на мою присутність. Не витримую та говорю перша:
— Що цього разу? Пропонуватимеш більшу суму?
— Ні, але ти даремно відмовилася. Може б купила собі пристойну брошку, а то такий метелик взагалі не підходить до цієї сукні.
Прикушую губу й стає соромно. Марк гадає, що я не вмію одягатися. Сором’язливо ховаю погляд та зізнаюся:
— Якщо чесно, то це прикраса для гардин. Я пролила каву на сукню. Не хотілося ходити з плямою, тому вирішила заховати її під метеликом.
Чоловік якось дивно дивиться на мене. А точніше на того самого метелика, чи ще точніше на те, що знаходиться під ним. Марк наче хоче розгледіти пляму, про яку йде мова. Зрештою, насилу відриває погляд від мого декольте та зосереджується на обличчі:
— Цього разу ти без блокнота?
— Навіщо він мені? Щоб записувати запропоновані тобою суми?
— Ні, гроші тобі я більше не пропонуватиму. Хіба що ти сама захочеш їх взяти й назавжди забратися з життя батька, — запитально вигинає брови й очікує на відповідь. Хитаю головою:
— Цього не станеться.
— Добре, але якщо передумаєш, то моя пропозиція безтермінова. Ти чітко дала зрозуміти, що й надалі працюватимеш у нашій компанії, тож — це тобі, — чоловік підсуває на край столу теку з документами. — Тут звіти, зробиш детальний аналіз. Завтра вранці здаси.
Я підозріло зіщулюю очі. Повільно підходжу до столу та беру теку до рук. Поспішно переглягдаю й розумію, що тут роботи на цілий день, якщо не більше. Закриваю теку та притискаю до грудей:
— Таким чином ти вирішив помститися? Даєш роботу за п’ятнадцять хвилин до закінчення робочого дня. Ми обоє знаємо скільки часу займе аналіз цих звітів. Мені доведеться просидіти над ними всю ніч.
— То раджу розпочати негайно. Я забув про них, а інформація потрібна на завтра, — всміхається так, що хочеться його придушити.
— Авжеж. Вдам, що повірила, — гордо розвертаюся та йду до дверей.
Виходжу з кабінету та вільною рукою душу повітря, уявляючи шию Марка. Негідник! Вирішив мене зломити роботою. Ха! Не на ту напав. Крокую до свого кабінету та сідаю за стіл. Починаю робити аналіз й у мене дзвонить мобільний. Бачу на екрані ім’я Абраменка старшого та здригаюся. Не роздумуючи відповідаю:
— Алло!
— Робочий день закінчився. Додому поїдемо разом. Чекатиму тебе через п’ять хвилин біля свого автомобіля.
Я стискаю руки в кулаки. Цей “наречений” не згадував про мене цілий день, чому я звісно рада, але він навіть не має наміру заходити до мого кабінету. Явно прагне зберегти наші стосунки у таємниці.
— Не можу. Марк дав зробити аналіз звітів. Зранку я повинна його здати. Судячи з усього я тут на цілу ніч.
— Ну, Марк! Не вийшло підкупити, і він вирішив завалити тебе роботою. Я з ним поговорю. Їдемо додому і це не обговорюється.
Чоловік закінчує розмову і я чую гудки у телефоні. Зрештою, Ярослав директор фірми й він головний. Його накази важливіші. Вимикаю ноутбук, беру його та теку з документами з собою. Виходжу на вулицю. Абраменко сидить в авто і явно чекає на мене. Відчиняю дверцята, вмощуюся на передньому сидінні. Ми їдемо додому.
через пів години після приїзду спускаюся у зал вечеряти. За столом сидить вся сімейка. Відчуваю на собі спопеляючий погляд Марка й стає спекотно. Ярослав подає руку:
— Сідай біля мене, люба!
Вкладаю пальчики у його долоні та розміщуюся на сусідньому стільці. Марк не стримується від коментаря:
— Як робота? Закінчила усі справи?
— Ні, але у мене є час до завтра, — гордо підіймаю голову й витримую на собі напружений погляд. З викликом дивлюся прямо у нахабні карі очі та намагаюся не кліпати. Ярослав вдавано кашляє:
— До речі, про це. Марку, тобі не здається, що це не правильно, завантажувати мою наречену роботою та ще й у позаробочий час?
— Ну, Кіра сама сказала, що працюватиме й нічим не відрізнятиметься від інших працівників. Завдання я їй дав у робочий час. Я не винен, що вона не впоралася, — Марк розриває зоровий контакт, та кладе їжу до рота. Я беру виделку до рук:
— Завдання розраховане на кілька годин, а отримала я його за п’ятнадцять хвилин до кінця робочого дня.
— Коли мені здали останній звіт, тоді й отримала, — Марк жує з ображеним виглядом. Злата нудно потягується:
— Можна про роботу не говорити за столом?
— Звісно, поговоримо про наше весілля, — Ярослав всміхається, а я розумію, що ця тема для мене ще гірша. Проте чоловік, мабуть, бажає позлити своїх дітей, поводиться так, наче святкування відбудеться. — Проведемо весілля в одному з найкращих закладів міста. Гадаю вистачить двісті гостей. Потрібно найняти розпорядника весілля. Це святкування обійдеться нам у кругленьку суму, але мені нічого не шкода для своєї ціпоньки.
Бачу як напружуються вилиці на обличчі Марка. Він явно злиться. Весь вечір відчуваю на собі колючі погляди й чомусь здається, що ця сімейка обов’язково щось вигадає для того, щоб це весілля не відбулося.

Після вечері Денис їде на зустріч з друзями, Злата усамітнюється з Ігорем у спальні, Марк підійматися до себе у кімнату, а я залишаюся наодинці зі своїм нареченим. Почуваюся незатишно. Чоловік явно тішиться із ситуації:
— Вони злі на тебе як оси. Ще трохи й вжалять.
— Ще б тільки я вижила після їхнього укусу, — підводжуся та прямую до виходу. — Піду займуся роботою. Марк хоче бачити аналіз.
— Не раджу цього робити. Згідно з легендою, ти виходиш заміж за мене через гроші й не бажаєш працювати. Невже забула?
— Не забула, але після закінчення цієї вистави планую й надалі працювати у вашій компанії. Якщо, звісно, це можливо.
Опускаю голову й наче готуюся почути вирок. Сподіваюся Абраменко залишить мене на роботі. Він киває:
— Можливо, але тепер добре зіграй роль.
Підійматися до спальні. Хочеться десь усамітнитися. На плечі накидаю легку шаль, беру ноутбук та теку з документами. Прямую на терасу. Вмощуся у кріслі-коконі та поринаю у роботу. Сонце заходить за обрій та розмальовує небо у багряний колір. На землю насуваються сутінки, проте я продовжую працювати. Марк гадає, що зломить мене своїм завданням. Хочеться довести йому протилежне. Чужі кроки привертають увагу. До мене підходить Ігор. Зупиняється біля конструкції крісла і якось дивно дивиться на мене:
— Звикаєш до нового дому?
— Намагаюся, проте мені тут зовсім не раді й не приховують цього.
— Мене теж не одразу прийняли, тому я чудово тебе розумію. Вип’ємо? — Ігор показує у руках пляшку шампанського та два бокали. — Чи тобі хотілося б чогось міцнішого?
Дивуюся його доброзичливості. Хоча, він ніколи й не виказував ворожості. Хитаю головою:
— Ні, міцнішого не треба. Вибач, але стараннями Марка, у мене багато роботи.
— Я не забиратиму багато часу. Хотів тебе розважити й ближче познайомитися. Все-таки ми майбутні родичі як-не-як.
Я підводжуся з крісла та кладу ноутбук. Зрештою, коротка перерва мені не завадить, а Ігор може розповісти щось цінне. Ми сідаємо на лавку-гойдалку і чоловік відкорковує пляшку. Наливає шампанське у бокали. Ми цокаємося:
— За нас, тих, хто має вжитися у сім’ї Абраменків.
— Судячи з усього це буде важко зробити, — не приховую смутку у голосі та підношу бокал до губ.
— Вони просто не розуміють, що крім грошей, потрібно від Ярослава такій вродливій молодій дівчині. Тобі підійшов би хтось молодше, — Ігор нахиляється до мене та подихом обпалює обличчя. — Хтось, хто тебе розуміє. Зрештою, мій тесть у роках і не може дати тобі те, на що ти заслуговуєш. Рано чи пізно тобі доведеться шукати втіхи в обіймах іншого чоловіка і я зовсім тебе не засуджую через це, навпаки, готовий допомогти.
Ігор тягнеться до мене за поцілунком. Сподіваюся мені здалося. Як таке можливо? Мабуть, це витвір моєї уяви. Я поспішно відхиляюся та піднімаю бокал. Тримаю склянку навпроти своїх губ, таким чином захищаючись від нахаби. Суплю брови:
— Допомогти у чому?
— Можу розважити тебе самотніми холодними вечорами, — його долоня опускається на мою талію.
Це діє на мене як опік розпеченим залізом. Схоплююся з місця та стаю на ноги. Не може бути! Напевно Ігор має на увазі щось інше, а не розпусні дії, які я собі уявляю. Злякано округлюю очі:
— Як же Злата? Вона не буде ревнувати?
— Вона не знатиме. Ніхто не знатиме, — чоловік підводиться, залишає бокал на лавці. — У цьому домі ми дві споріднені душі, які підтримуватимуть одне одного. Ти дуже вродлива, — чоловік тягнеться до мого волосся. Повільно пропускає пасма крізь пальці, — не дивно, що змогла обкрутити того старого.
У мене обривається терпець. Ніколи б не подумала, що Ігор такий легковажний. Денис — можливо. Хоча, я цього чоловіка знаю лише день. Роблю крок назад та позбуваюся набридливих дотиків.
— Твоя поведінка неприпустима. Ти — одружений чоловік, у тебе молода красива дружина, а ти залицяєшся до нареченої свого тестя. Сподіваюся я щось не так зрозуміла і мої висновки хибні.
— Не хибні. Чого ти? Не вдавай, що з Абраменком ти не через гроші. Зі мною можеш не прикидатися. Я як ніхто тебе розумію.
Чоловік грубо стискає мене у своїх колючих обіймах та тягнеться до моїх вуст. Я вириваюся з усіх сил. Не помічаю в яку мить бокал вислизає з моїх рук та падає на підлогу. З дзвінким звуком розбивається і бризки шампанського розлітаються довкола.
— Відпусти! Що ти робиш? — мені вдається звільнитися від його липких рук. Серце вискакує з грудей, а страх обплітає тонким плетивом. Загрозливо виставляю тремтячий палець вперед. — Більше ніколи не смій мене торкатися.
Біжу до дверей й сподіваюся, що вони захистять мене від цього навіженого. Оце сімейка мені попалася. Різко смикаю за ручку та тягну двері на себе. Несподівано на мене падає Злата. Дівчина ледь не збиває мене з ніг і нам дивом вдалося не впасти на підлогу. Мене обпалює жаром. Невже вона все бачила і чула? З її рук випадає телефон. На екрані помічаю увімкнену камеру і запис відео. У голові каша. Поки я нічого не розумію. Злата кричить:
— Обережно, через тебе я ледь не розбила телефон. Сподіваюся екран цілий.
— Це все, що тебе турбує? — делікатно намагаюся з’ясувати, що саме бачила дівчина.
Не знаю, чи варто розповідати їй про зрадника чоловіка. Не хочеться втручатися у їхні стосунки, але і не бажаю, щоб вона витрачала життя на того, хто її не вартий. Поки я намагаюся привести думки до ладу, Злата підіймає мобільний з підлоги.
— Звісно ні, я бачила, як ти чіплялася до мого чоловіка.