Розділ 1

— Чому ви досі незаміжня?

Я мало не захлинаюся повітрям. Очі округлюються, пальці стискають ручку так міцно, що кісточки біліють. Ніколи б не подумала, що моїм особистим життям цікавитиметься мій бос. І точно не під час звіту по проєкту. Моє тіло напружується, інстинктивно подаюся назад.

— Перепрошую?

Ярослав Петрович спокійно відкидається на спинку крісла, схрестивши пальці. Його темні очі спокійні, уважні, наче я не співробітниця, а фігура у його складній грі.

— Кіро, ви вродлива, розумна, молода. Не вірю, що у вас немає залицяльників, однак ви й досі незаміжні. Чому?

— Бо мій хлопець ще не готовий до серйозних стосунків, — бовкаю перш ніж встигаю подумати. Божечки! Я обговорюю особисте з босом. Він супиться:

— У вас є хлопець?

— Був, але ми розійшлися три тижні тому, — хочеться закрити собі рота. Не розумію, чому раптом мене потягнуло на відвертості. Бос помітно веселішає та задоволено потирає руки:

— Чудово! Пропоную вам вийти за мене заміж.

— Це жарт? — серце гупає десь у вухах і я намагаюся зрозуміти, що відбувається.

— Ні, я серйозна людина і не вмію жартувати. Розумію, моя пропозиція здається вам дивною, але я можу розраховувати на конфіденційність з вашого боку? — голос у нього такий спокійний, що від нього мороз іде по шкірі. Я невпевнено киваю. Чоловік продовжує:

— За ці чотири роки, які ви працюєте у моїй компанії, ви зарекомендували себе як старанний надійний працівник. Звісно, я не збираюся з вами одружуватися. Я пропоную фіктивні стосунки. Оголошу вас своєю нареченою, ви переїдете до мене додому, і ми готуватимемося до весілля, якого не буде.

Дивлюся на Ярослава Петровича й не розумію, чи він адекватний. Хто ж таке пропонує на тверезу голову? В його темних очах ясність, посивіле волосся охайно зачесане назад, обличчя ідеально поголене, й він має дещо молодший вигляд, ніж насправді. Я стискаю плечима:

— Але навіщо?

— Я хворий, Кіро. Про це ніхто не знає. Мені варто б написати заповіт, але я не знаю як зробити так, щоб мої діти не перегризлися між собою, а я гідно помер. Хочу, щоб вони стали дружні, а для цього їх має об'єднати спільна мета або ворог.

— І цим ворогом маю стати я? — підіймаючи брови, невідомо навіщо уточнюю.

— Так. Молода наречена, яка явно бажає вийти за мене заміж через гроші. Я оголошу, що все майно належатиме вам. Їм я віддам лише десять відсотків кожному. Хочу подивитися, як вони поводитимуться. Особливо мене турбує Марк. Він вирішив піти з компанії та відкрити власний бізнес. Вашу присутність він точно не терпітиме.

Згадка про старшого сина викликає у мене жар. Марк працює у нашій компанії, тому я дещо про нього знаю. Суворий. Прискіпливий. Надто серйозний. Він мене зітре в порошок перш ніж я переступлю поріг їхнього дому. Тим більше, що це той Марк, через якого я колись ледь не звільнилася. Нас і досі поєднує таємниця. Ця пропозиція здається дивною, і я не поспішаю погоджуватися:

— Навіщо такі радикальні міри? Невже не можна просто з ними поговорити?

— Говорили й не раз, нічого не допомагає. Я хочу померти й бути впевненим, що вони є одне в одного. Крім того, на останній стадії цієї хвороби мені потрібний буде догляд. Бажаю впевнитися, що помру власною смертю, а не від отрути в чаї. Після цієї афери ви отримаєте підвищення і значну суму. Скажемо всім, що не зійшлися характерами або я не готовий до серйозних стосунків.

Бос насмішкувато кидається словами мого колишнього хлопця. Я зустрічалася з Назаром три роки, а коли я почала натякати про одруження, він нахабно заявив, що не готовий до серйозних стосунків. Тобто, три роки для нього — це несерйозні стосунки. Я не витримала, і ми розійшлися. Досі переживала біль від розставання й у грудях перчило від злості. Переплітаю пальці та кладу руки на стіл:

— Тобто ви гадаєте, що я своєю появою змушу ваших дітей порозумітися?

— Сподіваюся на це.

— Я маю право відмовитися? — поспішно прикушую язика. Ну, і хто змушував мене таке казати? Звісно, маю, я ж не в рабстві. Чоловік розслаблено відкидається на спинку крісла:

— Я б вам не рекомендував цього робити. Подумайте, новиною про заміжжя ви викличете ревнощі у вашого хлопця. Хтозна, може, він дозріє до серйозних стосунків. Скільки ви хочете за свої послуги?

— Ніскільки. Я не впевнена, що впораюся, — ця афера мені не подобається. Потрібно відмовитися, поки є така можливість. Боковим зором дивлюся на двері та подумки готую шляхи відступу. Ярослав Петрович ошелешує:

— За ваші послуги ви отримаєте квартиру у престижному районі міста.

Чоловік тисне на болюче місце. Наче знає, що я мрію про переїзд від батьків. У двокімнатній квартирі з нами живе ще моя сестра та її чоловік. У мене навіть власної кімнати немає. Сестра нещодавно народила, і у нас стало зовсім тісно. А ще Назар… В останній нашій розмові обізвав мене лайливим словом і стверджував, що я нікому не потрібна. Тепер я стану нареченою впливового бізнесмена. Нехай і тимчасово, і не по-справжньому, проте, може, хоч на мить доведу колишньому, що він помиляється. Недовірливо зіщулюю очі:

— Квартира і підвищення тільки за те, що я вдаватиму вашу наречену?

— Так. Але грати доведеться правдоподібно.

— Чому я? — нарешті осмілююся поцікавитися тим, що турбувало з самого початку цієї дивної розмови.

— Не хотілося пропонувати таке комусь з вулиці. Вас я знаю, ви добре працюєте і, гадаю, впораєтеся зі своєю роллю.

— Роллю хижачки за грошима?

— Не тільки, — чоловік важко зітхає та опускає голову. — Я хочу, щоб ви об’єднали моїх дітей. Зараз у них немає спільної теми для розмов, я у відчаї. Здається, після моєї смерті вони й не згадають одне про одного. Потрібно змусити Марка залишитися працювати у компанії. З цим завдання не впорається будь-хто, але впевнений, у вас це вийде.

Чоловік впевнений, бо не знає про таємницю, яка пов’язує мене з його сином.