Розділ 13

Віта

Я знервована і розчарована. Але чи жалкую я про те, що сталось? Ні. Те, як Тимур відрегував на мої слова, здалось мені очевидним, і лише підтвердило мою думку. Він хотів просто зі мною переспати. А коли зрозумів, що я не готова до цього, просто повіз мене додому.

Він сховав мене від всіх, не повів до свого ресторану, щоб не світитися перед перед персоналом. І навіть тут вибрав приватну кабінку. Щоб менше людей нас бачило. Як ще через чорний хід не повів? 

З іншого боку в кабінці було б дуже зручно приставати. Можливо планував перейти до “десерту” прямо там. Після утсриць. 

Ще одна мерзенна річ. Артур їх обожнював. І мене змушував їсти. 

Додому ми їдемо мовчки. Особливо після телефонного дзвінка, на який Тимур відреагував дивно. 

Він не став відповідати, тільки послухав, що сказали, а потім щось поклацав в мобільному, можливо, повідомлення. Тільки потім завів машину і поїхав.

ПРиїхавши ддому я все ж згадую про ввічливість і про те, що Тимур мій бос.

— Дякую за вечерю, —  кажу біля сходів. — І добраніч. 

— Добраніч, — відповідає сухо і знову крутить в руці мобільний. 

Я киваю і йду на гору. Розумію, що він напевно дуже злий. І невідомо ще, як буде мені працюватись далі. А тим більше, якщо він дізнається правду про мене і Ельвіру…

Згадка про це змушує мене не відкладати візит в клініку. 

Зранку збираюсь і повідомляю, що мені треба провідати маму. 

Тимур не заперечує. 

— Добре, авжеж, їдь, — киває. Виглядає якимось замисленим. — Тільки нюанс. Поїдь з охороною. 

Охорона в мої плани ніяк не входить. Але як її спекатись вирішую придумати згодом. 

В лікарню до мами я приходжу на кілька хвилин, а потім тікаю звіддти через інший вихід, ловлю таксі і їду в “Медикус”. Тут і йти кілька кварталів, але на машині буде швидше.

— Добрий день, — вітаюсь з дівчиною на рецепції. — Я лікувалась у вас кілька років тому. Чи можу я отримати свою медичну картку? 

— Добрий день. У вас є при собі документи або "Дія"? — перепитує вона. 

— Так, авжеж, — дістаю телефон. Швидко проходжу процедуру аутентифікації. 

— О, так ви були в програмі сурогатного материнства, — клацаючи щось каже дівчина.

— Так, хочу піти в програму повторно і мені треба підтвердження що попередній раз був вдалий.

— Добре, зараз ми дамо вам картку, — погоджується дівчина. — У нас є відцифрофані копії, кажіть, куди вам їх відправити. 

Я дуже рада, що все так швидко вирішилось. Називаю свою пошту і ввічливо прощаюсь з дівчиною. Боюсь, що якщо затримаюсь надовго, охорона помітить мою відсутність. 

***

Вдома вивчаю свої аналізи, і помічаю одну цікаву сторінку. “Пункція фолікулів”. Швидко гуглю, що це таке. І розумію, що у мене брали яйцеклітини. Навіщо? Мені казали, що я буду лише виношувати дитину. Але навіщо їм тоді яйцеклітина? 

Телефоную в клініку.

— Чи можете ви мене з'єднати з головним лікарем? — питаю. 

— А хто ви? — одразу перепитують на рецепції. — У головного лікаря зараз нарада, він не зможе відповісти. Але я можу передати інформацію.

— Сніжко Віталіна, — кажу я. — Я брала участь в програмі сурогатного материнства, а тепер дізналась, що мені робили пункцію фолікул, і не можу зрозуміти навіщо ця процедура. 

— Ой, ну я вам не підкажу, я просто сиджу на рецепції, — відповіла дівчина. — Я запишу ваше звернення і ми вам передзвонимо, добре?

— Гаразд, буду чекати. 

Тимур

Я засмучений через невдале побачення більше, ніж хотілось би. Якщо так подумати, то між нами з Вітою завжди була ця напруга, я бачив, що вона взаємна. Але вона чомусь вирішила дати задню. Невже реально через страх втратити місце? 

Ну, я нікого змушувати, само собою, не збираюсь. Замість того, щоб думати про неї, вирішую з головою поринути в роботу. Тим паче, мені дійсно є чим зайнятись.

Ми з Аміром нарешті їдемо на ту ділянку. Я вже кілька разів переносив зустріч, але тепер сам її призначаю.

Коли я приїжджаю на місце,  бачу Аміра.

Він одразу підходить до мене, вітається і починає розповідати про те, наскільки вдале це розташування.

Насправді, воно дійсно вдале. І землі багато. І до центру недалеко. Тут можна побудувати щось масштабне, багатіям буде зручно сюди добиратися, бо і елітні будиночки розташовані зовсім недалеко. Що казати, мій власний будинок в десяти хвилинах звідси. 

— Здивував ти мене. Місце здавалось мені гіршим, коли я дивився по картах, — кажу я чесно.

— Я ж казав, що тут гарне місце, — Амір посміхається. — І я дуже радий, що ти його оцінив. Тож можемо переходити до обговорення деталей? Нам треба проект будівництва. 

— З документами все в нормі? Вбухувати купу грошей я буду тільки після детальної  перевірки, сам розумієш.