Розділ 12

Тимур

Після нашого спільного купання я ще більше думаю про Віту. Але вже наступного ранку Айла знову нагадує мені про Аніту:

— Було б непогано, якби ти погодився зустрітися з Анітою ще. Вона казала, що можуть запросити нас в гості. Я звісно без твого супроводу туди не піду.  

— Я обіцяв тобі спробувати, але хімії між нами так і не сталось, — я знизав плечима. — Не бачу я в ній жінку, Айло. Тож більше ми не будемо зустрічатися.

— Це все через ту няньку? Так? — Айла призирливо мружить очі. — Ти її захищаєш і очей від неї відвести не можеш! 

— Не "няньку", у неї є імʼя, її звуть Віта, — я насуплююсь. — Навіть якщо і так. Я маю право зустрічатись, з ким хочу. 

— Не зчуєшся, як одружишся. А вона хто? Ні традицій не знає, ні роду-племені немає. Думаєш, з неї буде гарна дружина? Всі вони гулящі і невиховані! 

— Я своє слово сказав, тобі доведеться змиритись, що з Анітою в мене нічого не буде. І що з Вітою я хочу спробувати. Я спеціально кажу тобі все це прямо, щоб між нами не було непорозумінь.

— Горе затьмарило тобі очі! Перша-ліпша жінка, і вже готовий з нею щось “пробувати”! На очах у  сина! Який ти приклад йому подаси? 

— А чим вона гірша за Аніту? Чому це поганий приклад? — перепитую я. — Вона теж самотня. З малим у них хороші стосунки. 

— Я своє слово сказала! Настане день і ти пошкодуєш, що привів її в свій будинок! Я її ніколи не прийму, —  Айла зітхає. — Вона мене навіть не слухає, як старшу в домі! Це ти вважаєш нормально? Відколи це старша жінка не має слова на жіночій половині? 

— Може, це тому що ти ставишся до неї надто зверхньо? — знову перепитую. 

— Я теж була невісткою в домі твого діда! Але я знала, що таке повага до старших! 

— Добре, я поговорю з нею, щоб вона проявляла повагу, — вирішую, що краще так, бо тоді бабуся буде зобовʼязана прийняти її. Сама ж каже, що так поводяться невістки. 

Айла лише закочує очі. Потім додає кволо:

— Запиши мене до ендокринолога, щось  у мене, здається, зі щитовидкою… 

— Добре, запишу. Бережи себе, — кажу і додаю: — Ти ж знаєш, я люблю тебе і дуже хочу, щоб ми ладнали. Але є речі, які чоловік має вирішувати сам…

***

Ввечері, а це якраз пʼятниця, я приходжу доволі пізно. В ресторані був великий бенкет і я мав все проконтролювати.

Коли вже перевдягаюсь, визираю у вікно і бачу, що Віта знаходиться на задньому дворі, сидить і дивиться в небо. Думаю, що це якраз вдалий момент, щоб поговорити з нею. 

Виходжу надвір, підходжу до неї зі спини і накидаю їй на плечі свою кофту:

 — Вже прохолодно… Привіт.

Віта здригається. 

— Добрий вечір, —  каже, несміливо посміхаючись. Але кофту не скидає. 

— Не заважатиму? — зазираю їй в очі.

— Ви хотіли про щось поговорити? — питає, зазираючи мені  в очі. Знову відмічаю, що бачу там щось знайоме. Наче давно забуте. 

— Так, хотів, — сідаю поруч. — Давай завтра сходимо всі разом куди-небудь. Завтра субота, і я після складного бенкету дозволив собі один вихідний.

— Як скажете. Куди підемо? Назара в що вдягати? 

— Я хочу, щоб ми пішли туди не як няня і хазяїн, — я знову дивлюсь їй в очі. 

— Ви… Ви до мене залицяєтесь? — вона здивовано округлює очі. 

— Запрошую на побачення, — поправляю її. Слово "залицяєтесь" мені не подобається. Чи то через звернення на "ви", чи то ще через щось, не знаю. — Але від мене є одна обовʼязкова умова.

— Яка? — Віта поправляє на плечах кофту. 

— Звертайся до мене на "ти", все ж, це буде побачення, — я усміхаюсь. — Авжеж, якщо ти погоджуєшся піти.

— Я не знаю, чи це буде прпавильно, — каже вона з смумнівом. 

— Якщо я тобі подобаюсь, це буде правильно. Ти мені подобаєшся, тому я тебе і запрошую, — я торкаюсь її долоні. 

Віта

Я, напевно, геть збожеволіла. Але я не змогла відмовитись від побачення. А вночі лежала і думала. А чи првильно я вчинила? Айла мене тепер буде хаяти і зневажати. А Тимур? Можливо, він думає, що я просто легка здобич? І намагається звабити? І лише хоче все обставити красиво? 

Тож зранку я вже жалкую, про те, що в теплі його кофти, яка пахла його парфумом і зачарована його голосом я сказала, що ми кудись сходимо. 

Знаходжу Тимура. 

— А з ким буде Назар сьогодні? — питаю стурбовано. 

— Ну, спочатку ми сходимо з ним разом в зоопарк, чи ще кудись. А ввечері побуде пару годин з Айлою, чому ні, — каже він.

— Оці кілька годин мене і бентежать. Айла ні за що не погодиться на таке. Вона ж категорично проти мене. 

— Я вчора сказав їй, що запрошу тебе на побачення, — Тимур усміхнувся. — Так, вона не в захваті. Але це не їй вирішувати. А правнук все одно її. Посидить.

Здається, він все продумав. А у мене фантазії, як викрутитись, не вистачає.