Розділ 11

Віта

— Ви що наказали стежити за мною і знаєте, що він приставав до мене в торговому центрі? — злякано питаю я. Я навіть поудмати не могла, що тут таке ставлення до персоналу. А що якщо через цього придурка у мене тепер будуть проблеми? Як відреагує Тимур на все це?  — Це не те, що ви подумали, — виправдовуюсь я. 

— Приставав? — Тимур одразу насуплюється. — В торговому центрі? Коли? 

— Ну сьогодні, коли я купувала купальник. Вам же все розповіли, так? 

Він на секунду замовкає, замислюється про щось, а потім каже вже трохи спокійніше:

— І що він від тебе хотів? В яких ви стосунках? 

— Ми колись зустрічались, — відповідаю я. Ну який сенс мені це приховувати. — Але розійшлись років  пʼять тому. Не зійшлися характерами, — відчуваю, що ступила на слизьку стежку. 

Тимур знову дивиться на мене якось замислено, але далі не розпитує. Натомість каже:

— Якщо він надокучає тобі, не виходь сама. Бери машину з охороною. Мені так буде спокійніше, — говорить врешті-решт.

— Добре. Але я не думаю, що ми з ним ще зустрінемось. То була випадкова зустріч, — відповідаю з полегшенням. — Це все, про що ви хотіли поговорити? — зазираю йому в очі. Насправді говорити з Тимуром мені хочеться ще. Але не про мого колишнього. 

— І як купальник? — раптом питає він. — Ну той, що ти купила. Треба його випробувати в басейні.

— Так, треба, — посміхаюсь. — Якраз планувала поплавати, коли Назарчик засне. Ви не проти? 

— Ні, тільки за, — він теж усміхається. — Але Віто… — раптом його обличчя стає серйознішим. — У мене є до тебе одне питання. Що ти лікувала в "Медікусі"? 

Я шоковано кліпаю. Звідки він дізнався? Ельвіра мені обіцяла повну конфіденційність. Що моє прізвище ніде не буде фігурувати. І клініка дуже серйозна… Як він дізнався? І як багато знає? Руки миттєво пітніють, я ледве стримуюсь, щоб не витерти мокрі долоні об шорти. 

— Не думай, я не стежу за тобою, чи щось таке. Але ти ж знаєш моїх людей, вони все перевіряють, — одразу додає Тимур. — Тому я вирішив спитати прямо. Щоб між нами не було таємниць, щоб ми довіряли одне одному.

Я вже не вірю йому. Він явно щось дізнався. Але памятаю, що Ельвіра обіцяла, що її чоловік нічого не знатиме. Мені страшно, що мене звільнять. Подумають, що  я тут умисно, і хочу щось утнути… Щось зробити з дитиною… 

Я просто не знаю, що йому відповісти. Серце в грулях то завмирає, то починає стрибати. 

— Вам обов'язково знати мою історію хвороби? — питаю я нарешті. — Це все ж особисте. Нічого заразно я там не лікувала.

— Добре, пробач, — він киває. — Пробач, я просто переживаю за тебе. 

— Дякую, — машинально кажу я. 

Сама думаю про те, що клініка виявилась дуже ненадійною. Як вони могли розголосити такі відомості? І навіть той факт, що Тимур фактично теж один з учасників програми, проте про моє лікування він точно не мав дізнатися. А отже я маю поїхати туди і переконатися, що моя історія хвороби не потрапила ще в чиїсь руки. 

— Ходімо поплаваємо? — питає він раптом. 

— Добре, — я все ще почуваю себе дуже збентежено. — Зараз переодягнусь. Дайте мені хвилин десять.

Сподіваюсь, за цей час я заспокоюсь і не буду виглядати такою знервованою. 

Він киває і йде до своєї кімнати. Я теж заходжу в спальню. Не знаю, що робити з усім цим. Якщо Тимур почав цікавитись справами “Медикус”, то рано чи пізно він докопається. Точно треба сказати, щоб взагалі стерли про мене всі відомості! 

За десять хвилин я справді заспокоїлась і виходжу до басейну. Добре, що Айла кудись поїхала. Бо інакше б влаштувала мені скандал за мій вихід в купальнику… 

 Тимур

Коли бачу її в купальнику, не можу відірвати погляду. Все ж, Віта дуже спокуслива і мене сильно тягне до неї. Я казав собі, що не буду зближуватись з нею, але ось я тут, біля басейну. І вона тут. В одному червоного кольору купальнику. У неї дуже хороша фігура, вона складена практично ідеально. Погляд ковзає вигинами аж надто довго.

— Тобі личить цей колір, — кажу, зазирнувши їй в очі. Хоча, більше личить саме те, що купальник мало що прикриває, навпаки, відкриває все в аж надто спокусливій формі.

— Вам теж личать… еее.., — Віта окидає  мене поглядом і червоніє. — Шорти…

— Ходімо у воду, — я усміхаюсь. Мені подобається її збентеження. Вона взагалі дуже мила зараз. 

Віта з розгону пірнає у воду, а потім пливе кілька секунд під водою. І виринає вже на середині басейну. 

Вологе волосся пробуджує в мені фантазії… Я теж підходжу до краю басейну і пірнаю. Роблю пару гребків і виринаю прямо біля неї. Близько, майже впритул, але все ще не торкаюсь. 

— Чудова вода, — каже Віта. — А от виходити назад буде неприємно.

— Рушники є, он мій на лежаку, — киваю в сторону лежака. Чомусь в цю мить уявляю, як міг би зараз, коли ми будемо виходити, витирати її від води. Провести руками по волоссю, потім перейти на плечі… — Не буде холодно.

Вона якось дивно дивиться на мене. Ніби читає зараз мої думки. Наші погляди зустрічаються, і виникає така напруга, ніби сталевий канат між нами натягнувся і тягне нас одне до одного. Віта отямлюється перша, знову пірнає, і пливе в інший кінець басейну.