Розділ 9

Віта

Купатись Назарчик любить. Це довга процедура, яка починається з набирання ванни з водою, потім він обожнює кидати туди бомбочку і дивитися як вона піниться. Потім ще довго сидить у воді з іграшками. 

Але навіть після закінчення водних процедур Тимура все ще немає. 

Я відчуваю знову укол ревнощів. Так затриматись він міг лише через Аніту. Вони з Айлою все ж підшукали якийсь ключик до нього. 

І наче я не маю нічого такого відчувати, але мені неприємно думати, що він скоро одружиться з тією молодою красунею. 

— Давай я тобі казку читатиму, —  кажу Назару, вкладаючи його в ліжко. — А тато скоро приєднається. 

— Тато не одружиться на Аніті. Я не хочу, — бурмоче малий. 

— Все буде добре, — гладжу його по голові. — Так чи інакше. Аніта мила, хіба ні? Ви з нею спілкувались сьогодні увесь вечір, —  намгаюсь відзиватсь про дівчину нейтрально, щоб Айла не сказла, що я налаштовую дитину проти. 

— Вона не те щоб погана, але я не хочу, щоб вона одружувалась з татом. Вона — не моя мама. І ніколи нею не стане, — він зітхає. — Чому моя мама померла?

— У мене немає відповіді на це питання, —  кажу я. — Моя мама теж хворіє, коли ти народився їй саме зробили складну операцію… З того часу ми постійно боремось за її життя…

Думаю, що це занадто важка тема для дитини. А ще розумію, що треба провідати маму в лікарні. А отже треба запитати у Тимура про вихідний. 

— Моя мама весь час була зі мною, поки хворіла. Але вона не показувала, що хворіє. Я не знав. Тато потім розповів, — він зітхає. 

Я гладжу мовчки його по голові. І вкладаю в ліжечко. ДІстаю книжку, і вимушно посміхаюсь.

— Яку казку сьогодні хочеш? 

— Не знаю, — настрій малого стає якимось сумним. 

Але саме в цю мить до кімнати заходить Тимур і ми обоє разом з Назарчиком обертаємось до нього.

— Втік, щойно зміг, — він усміхається і розпускає краватку. — Дістала ця удавка… Що ви тут, ще не спите?

— Чекаємо на вас, — кажу я. — Саме обирали казку. Можливо у вас є пропозиції? Яку казку ви зазвичай читаєте Назару? — чомусь поруч з ним я відчуваю і напругу і водночас полегшення. 

Ковзаю поглядом по його фігурі, сильній шиї, яка видніється в розстебнутому комірі сорочки, і сковтую грудку в горлі. Мені реально перехоплює подих від погляду на цього чоловіка? Що за маячня відбувається? 

— Я мало йому читав, — зітхає Тимур, підходячи ближче і сідаючи біля мене на ліжко. — Мені шкода, що в мене завжди було так мало часу, — він гладить малого по голові. — Тож буду читати, що скажеш. Що хочеш, сину? Мені одні дівчачі приходять в голову. Всякі попелюшки, білосніжки… 

— Як щодо Кота в чоботях? — питаю я. 

— О, точно, таке теж памʼятаю, — Тимур мʼяко усміхається мені. І серце знову пропускає удар від цієї посмішки. 

Ми певний час читаємо казку по ролях, Назар спочатку уважно слухає, але поволі його очі заплющуються, і він засинає. Я теж кладу голову біля нього на подушку, всього на якусь коротку мить заплющую очі, але розумію, що близькість Тимура і той комфорт, який я відчуваю поруч з ним, подіяли на мене вбивче. Голова стала важкою, а повіки не хочуть розплющуватися. 

Потім несподівано відчуваю, що мене підхоплюють на руки. А може, це мені взагалі сниться?

Тимур

Віта смачно пахне. Чимось легким і свіжим, ніжним. Точно, вона пахне ніжністю. Коли вона так близько, я не можу не думати про те, що мене дуже сильно тягне до неї. Не хочу відпускати її, розумію це одразу.

Але в той самий час розумію, що і стосунки зараз, можливо, не на часі. Ані мені, ані їй. Вона подобається Назару. Якщо раптом щось піде не так, він залишиться без найкращої для нього няні. Дійсно, вони так добре поладнали.. Але я все одно не можу опиратися цьому потягу вічно.

Коли кладу її на ліжко, нависаю зверху. Її губи спокусливо виблискують. Це блиск для губ, чи просто природній колір? Хочеться торкнутись і дізнатися. Віта сонно всміхається, ніби спокушаючи мене ще більше.

Простягаю долоню до її щоки, легенько прибираючи пасмо. Мені так хотілось торкнутися її обличчя, що я не витримую і роблю це. Ніжно проводжу кінчиками пальців по щоці, відчуваючи м'якість, мов торкнувся пелюсток троянд. 

Ловлю себе на думці, що хочу поцілувати її. Але, певно, не варто цього робити. Врешті-решт відсторонююсь. Треба бути обережнішим. Я не хочу, щоб вона пішла з цього будинку. Хочу, щоб вона залишилась. 

Вона так і не прокидається, а в мене в кишені вібрує мобільний, тож я поспішаю вийти з кімнати, щоб не розбудити її. Щойно виходжу, дістаю телефон і бачу, що дзвонить Демір Сафін.

Вже доволі пізно, тож певно, це щось серйозне. Тому я одразу беру слухавку:

— Алло, Деміре, все нормально? 

— Не нормально. —  чую, що язик у нього трохи заплітається. — У мене пробеми! 

— Що за проблеми? Ти де? Я зараз приїду, — кажу одразу.

— Тиме, я встяг! Ти що не розумієш? Мені забили стрілку, — подовжує нагнітати Демір. — Під'їзди на ВДНГ! Інакше мені кінець, їх тут три машини, я тобі все потім поясню!