Розділ 8

Тимур

Коли я їду додому, то вже жалкую, що погодився на цю авантюру. Я ж розумів, що Аніту зовсім не розглядав, як жінку. Вона така юна… Хоча, справа не тільки в цьому. Коли я з нею поруч, то розумію, що нам взагалі навіть поговорити немає про що. І це окрім того, що я не відчуваю жодного потягу.

Якби був хоч один з цих двох пунктів, ще можна було б щось думати, але ні того, ні того нема.

Ну, я обіцяв Айлі, що спробую. Тож одна-дві зустрічі, а далі просто скажу, що вона мені не підходить, і все буде нормально.

 З таким настроєм я входжу у вітальню, знаю, що нам мали накрити стіл на терасі на вулиці, але спочатку Айла запросила всіх всередину будинку. 

І бачу, що тут стоїть Віта, Айла сидить поруч з Анітою, біля неї малий. І Амір тут. Точно. Але чомусь Віту я все ж помічаю першою. 

— Тато! — Назар кидається до мене. — Скажи їм, що я не хочу, щоб Віта йшла! 

Думаю про те, що і сам не хочу, щоб Віта йшла. Але розумію, що це все неправильно. Я обіцяв принаймні провести цю зустріч. Це буде данина поваги Аніті та її родині. 

— Синку, потім пограємо з Вітою, добре? Після вечері, — кажу неголосно. — До нас прийшли гості, треба приділити їм увагу. Ми ж хороші господарі, правда? 

— Ясно, —  Назар насуплюється. — Ти думаєш так само, як і ба… 

Авжеж, я ніяк "так само" не думаю. Але легше вже провести цю зустріч і сказати Айлі, що це не має сенсу. Сказати, що я спробував, і вона від мене відчепиться. 

— Ходімо за стіл, — кажу голосніше. 

Погляд все одно знову зупиняється на Віті. Мені неприємно від того, що я мушу все це робити. Я б дійсно краще повечеряв з нею. 

Її очі зараз одного кольору і виразу з Назаровими. Можливо, світло так падає. А можливо, то розчарування так з ними зробили. 

— Гарного вечора, —  каже тихо вона, проходячи повз мене. 

— Тимуре! — кличе мене Айла. — Ходімо, ми лише тебе чекали. 

Я проводжаю Віту поглядом. Хочеться зупинити. Або піти з нею. Але рано. Добре, відсиджу цю вечерю. Далі вже ніхто мені нічого не зможе сказати…

***

Малий нудиться за столом і я теж. Прямо як дитина. Думаю про Віту, її сумний погляд не виходить у мене з голови. 

Амір розповідає про плани на підкорення столиці, і не відтягуючи пропонує і мені спільний бізнес-проект. Його тема цікавіша, ніж жіночі розмови. Зрештою, це Айла хотіла Аніту в гості, от нехай і розважають одна одну. 

—Отже, від батька мені дістався великий шматок землі за містом, — розповідає Амір. — Але у мене немає такого досвіду в бізнесі, як у тебе. Коли Айла запросила нас в гості, я подумав, що сам Аллах направив мене сюди. Ти просто геній в цій справі, Тимуре! І от  я подумав, а чому б нам не перетворити ту землю в ресторанний комплекс? 

— Земля — це завжди добре, —  я киваю. — Розкажи мені детальніше. Що за земля? Скільки? Що по документам? Де?  Наскільки хороше розташування? 

— Тимуре, —  обурюється бабуся. — Ми тут зібрались поговорити про інше, а ви знову про документи! Приділи хоч трохи уваги дівчині, вона така скромна, що сама першою заговорити боїться. 

 — Добре, — мене трохи напружує це все. Але вже сьогодні якось перетерплю. — Аніто, розкажи, чим ти займаєшся? 

— Я вчилась, —  каже вона, стріляючи в мене погладом. — На перекладача. Знаю п’ять мов… 

— Цікаво, які ж мови? — перепитую, хоч і не дуже мені цікаво.

— Англійську, французьку, — вона загинає пальці. — Українську і звісно рідну… А ще зараз вивчаю польську.

— Зрозуміло, — киваю. Не знаю що ще говорити. Якось розмова не клеїться.

В цю мить здається у Назара теж не витримують нерви. Він і так висидів за столом більше, ніж зазвичай. З усіх сил старався справити гарне враження. Але він дитина… Робить різкий рух, і склянка з гранатовим соком перевертається, заливаючи і білу скатертину і світлу сукню Аніти. 

— Назаре! — Айла, схоже, злиться.

— Він — дитина, — одразу заступаюсь за малого, хоч бабуся ще не встигла толком накричати на нього. — Нічого страшного.

— Ми з Анітою підемо у вітальню, хай Віктор принесе серветки, сукня зіпсована… Де нянька? Хай забере малого в дитячу, пізніше Аніта з ним пограється. 

— Я сам його вмию, а там розберемось, — чомусь зараз мені хочеться піти звідси. — Ходімо, Назаре. 

Віта

У мене виявилось кілька годин вільного часу, який я навіть не знала на що витратити. Позвонила мамі, поговорила про її лікування. 

Потім прибралась трохи в дитячій кімнаті. Тут авжеж є покоївки, але  я подумала, що буде доречно поскладати іграшки і матеріали, з якими я займаюсь з Назаром, самій. Так, як мені буде зручно їх потім брати. 

Насправді хотілось хоч якось зайняти свої руки. Щоб погнати з голови неприємні думки. Тимур і Аніта — чудова пара. Звісно, вона його цікавить. Айла це підмітила. І правильно все робить, щоб влаштувати життя онуку.