Розділ 7

Віта

Зранку мене будить дзвінок лікаря. Я хапаю слухавку і відразу прикладаю до вуха, навіть не прокинувшись як слід. Ще в душі живе той дикий страх, що я пережила чотири роки тому, коли мама лежала в реанімації кардіологічного відділення.

— Слухаю! — кажу, втрачаючи рештки сну. — Щось сталось? 

— Заспокойтеся, — здається, лікар всміхається на тому кінці, почувши мій схвильований голос. — Прийшли результати комп'ютерної томографії, от я і вирішив вас проінформувати перед обходом. Нові ліки гарно діють, є покращення, але курс доведеться продовжити. 

— Мама увесь час лежатиме в лікарні? — питаю я. Їй стало гірше навесні. І це спонукало мене повернутися в місто й шукати більш оплачувану роботу, ніж вихователька в садочку. 

— Поки що скоріш за все — так, — каже лікар. — Організм слабкий, все ж, вік і операція не пройшли без сліду, самі розумієте. Треба продовжувати лікування. 

— Авжеж, продовжуйте, з фінансуванням проблем не буде, —  відповідаю я. Розумію, що мені треба якось поладнати з Айлою. Бо вона мене, здається, вже мріє звільнити. 

Йду одягати Назара. До його витівок я вже звикла і навіть розробила невеликий ритуал, як спіймати і одягнути хлопчика швидко. Після цього ми йдемо снідати. 

Айлу зустрічаю в їдальні, вона підливає собі в чашку каву, аромат якої стоїть на все приміщення. 

— Добрго ранку, —  вітаюсь з жінкою. Сьогодні її хіджаб світло блакитний, в тон йому підмальовані очі старої. 

— Доброго ранку, — вона якась аж надто задоволена, вперше бачу її в такому хорошому настрої. 

— Ба, — Назар підбігає до неї і чмокає в щоку, що тільки покращує настрій жінки. Вважаю, що це саме гарний момент якось поладнати з нею.

— Привіт, милий, — вона обіймає його.

— Ви чудово виглядаєте, — кажу Айлі. 

— Я відучора прекрасно почуваюсь, — ділиться вона. — Нарешті в цій родині щось налагоджується. Дай Бог, скоро гратимемо весілля. 

Я відкриваю і закриваю рота. Просто не знаю, що сказати. Зате Назар не тушується: 

— А що таке весілля? Як в нього грати? 

— О, Назарчику, ти скоро побачиш, що це. Але якщо коротко — це таке свято, коли в родину беруть ще одну людину, — Айла гладить малого по голові.

— Навіщо нам ще хтось? — він хмуриться. — Нам і так чудово…Ну але… дядька Деміра можна взяти? І відсвяткувати? 

— Ти ж хочеш, щоб тато був щасливий? — питає Айла. — Для цього йому треба взяти собі дружину. 

— Ааа, — нарешті розуміє Назар. — Тато одружується? З Вітою? 

Айла раптом сміється. Голосно.

— Який ти кумедний! Ну де Віта, а де твій тато? Авжеж, ні. 

— Це добре. Бо я і сам подумував на ній одружитися як виросту, — сповіщає малий. І я нарешті всміхаюсь. Моє маленьке сонечко. Навіть не думала, що вже встигла завоювати його серце. Але від його слів мені стає тепло. Навіть розчарування, що Тимур знайшов собі наречену притуплюється.

— Ну, ти теж знайдеш собі жінку з нашого кола, гідну, нашої релігії, і з хорошої родини, — каже Айла, дивлячись на мене. 

— Я не хочу поки іншу дружину, —  серйозно відповдає Назар. — А ця татова, вона що, буде мені тепер мамою? — приходить йому в голову нова думка. 

— Вона буде дуже старатися і піклуватися про тебе, — киває Айла. — Вона — добра і мила. Ти вже її бачив, це Аніта, памʼятаєш? Вчора, на відкритті ресторану ви познайомились.

— Я не хочу іншу маму! — вперто відповідає Назар. — Я свою хочу! — і на його очах з’являються сльози. — Просто нехай тато поверне її з неба! — його настрій остаточно псується. Він хоче вибігти з їдальні, але  я перехоплюю його і міцно обіймаю. 

— Тихіше, — шепочу йому на вухо. Мені так боляче, наче це я вже втратила матір. Відчуваю його біль, як свій. 

Тимур

Коли я приходжу додому, тут дуже тихо. Назара не видно і не чутно. Невже він заснув так рано? Ще не було і девʼятої.

Я йду нагору, і якраз коли підходжу до дитячої, звідти виходить Віта. Наші погляди зустрічаються. Віта киває, посміхаючись мені вимушеною посмішкою.

— Добрий вечір, —  каже. — Як минув ваш день?  

— Втомився, — відповідаю чесно. — З тим відкриттям було багато мороки, тепер накопичились робочі справи в інших ресторанах. 

— У вас чудові ресторани. Все дуже автентично і смачно, — ввічливо каже вона. 

— Дякую, — усміхаюсь їй. Мене тягне до неї. Хочеться поговорити подовше, але ми стоїмо в передпокої другого поверху, прямо між усіма спальнями. Це точно не найкраще місце для розмов, особливо, якщо врахувати, що Айла за однією з дверей. 

— Пані Айла сказала, що ви готуєтесь до заручин, — несподівано видає Віта. — Назара це дуже засмутило… Ви б поговорили з ним і пояснили якось коректно все. 

— Я не обіцяв нічого подібного. Сказав тільки те, що придивлюсь до можливої кандидатки, — кажу їй правду. 

— Все одно вам рано чи пізно доведеться одружитися, — каже Віта, наче дублюючи слова Айли. — Але я б не хоітла, щоб Назар сприймав все це так гостро. З ним обов'язково треба провести бесіду.