Частина 4

 Так проходили тижні – Лана читала книжки. Дуже багато читала, бо робити було нічого. Лідія нон Вельська не працювала не робила ані чого корисного, проте і не заважала. Так Лана зрозуміла, що таке село, адже маєток був розміщений далеко від міста. Хоча чого дивуватись її після останніх викидонів і за межі маєтку не випускали – певно щоб не втекла вдруге. Нудилась Лана страшно – зазвичай активне життя що проходило в роботі, семінарах, тренуваннях та зустрічах перетворилось на розмірено спокійну прогулянку, а сама Лана ходила наче сонна. В перервах між читанням в кімнаті, читанням в саду, читанням в закутках маєтку жінка таки від нудьги почала займатись садом – знайшла книжки по садівництву та почала читати та хоча надовго таке чтиво її не затягнуло та деяку інформацію Лана про рослини таки засвоїла, небагато, та для того, щоб не згубити садок вистачає. За такими буденними речами вона навіть змогла пізнати дійсність та довести свідомість до того, що насправді все те, що відбувається і є реальність. 

Того все частіше Лана знаходила схованки на підвіконнях маєтку із книгами та записами відомих науковців. В цьому світі вона була наче мале дитя, що нічого не знає про навколишній світ, а також неписані правила за якими живе суспільство. Тому соціальні контакти були мінімізовані нею ж задля безпеки. Хто знає, що з нею зроблять коли дізнаються, що вона поводиться не так, як заведено… Запхнуть у лікарню для душевнохворих? Спалять на багатті як відьму чи почнуть робити паломництво та будуть намагатися розв'язувати всі проблеми, як у богині? І знай потім, що з цього гірше…

Особливо її цікавили наукові праці з економіки – бо саме цю спеціальність колись обрала Лана після школи. І як розвивалась економіка у різних частинах світу цікавило її найбільше. Особливо цікавим було те, як розвивалась економіка в іншому світі – бо на її світ це було не схоже – розуміла Лана з кожною прочитаною книгою. Наче і люди всюди схожі, от тільки маленькі детальки, що суттєво змінювали побут також вплинули та такі науки як  історія, культура та наука і говорили про те що не вигадка її мозку.

Особливо Лану вразила дивна система розрахунку, що була ані простішою, ані складнішою – просто інакшою, а також податкова система яку було цікаво досліджувати та порівнювати із тим, що вчила та чим користувалась завжди Лана у своїй роботі. В перервах між економікою та податковим правом Лана зачитувалась історією, яку тут хоч трохи знали всі… Назви країн там, чи материків – це ж база..

Зараз Лана звершувала четвертий том історії – ця книга полюбилась їй найбільше. Не було в цьому світі суттєвих відмінностей від історії Європи. Все те саме – війни між державами за територію, війни між знаттю за престол. Зміни в суспільному устрої, перехід від феодалізму до капіталізму в принципі все те через що пройшло суспільство у своєму розвитку. Щоправда, були й відмінності які були досить суттєвими – карта. Континенти були зовсім не схожі на земні та всі сполучались між собою сухопутними шляхами. Не було на карті також жодної відомої Лані країни того географію довелося вчити заново і це не було успішним… Попаданці вдалося вивчити лише дві найбільші країни Адзавійського континенту – Моршанію та Рутенію, громадянкою, якої була тепер і Лана, а мова, яку Лана прийняла за рідну називалась рутенська.
Проте це не єдині відмінності, тим що вразило Лану найбільше був календар. спочатку Лана думала, що потрапила у майбутнє, тому що теперішній рік був 4 853, а календар був складений на 13 місяців по 28 днів. Це вразило жінку до того як вона почала дізнаватись про цей світ. Розгадка навіть трохи розчарувала жінку – в них не було ніяких “до нашої ери” – просто єдиний календар. Ніхто не скасовував культуру предків її просто модернізували та продовжують.
Дещо в цьому світі вражало, але не люди – вони були такими ж. Їй навіть пощастило потрапити в час коли жінка не є вільним суб’єктом, а слугує чимось посереднім між меблями та інкубатором. Це для жінки, що все свідоме життя могла довіритися та покластись лише на себе стало дивом в поганому сенсі – за її 35 років жоден чоловік не приніс нічого більше, ніж жаль, але це звісно не репрезентативна вибірка. Велика кількість заборон в сторону жінки замінялась лише одним можна – можна слухатись старшого чоловіка, бо жінка існує лише для однієї цілі та взагалі неспроможна робити високоінтелектуальну роботу через надлишок емоцій. Так жінка не мала нічого, все її майно належало чоловікові, навіть придане. Тому розвестися та забрати половину статків тут на превеликий ланин жаль, не вийшло б. Тут взагалі розводів не було – зі шлюбу можна було вибратися вдівцем, у випадку жінки монахинею. Цей факт печалив Лану навіть більше, ніж місце жінки в цьому світі.

І хоча щось схоже було та у Ланиному світі, але це було давно, настільки, що існують лише згадки про таке чудернацьке співіснування. Тому що вдома Лана мала і керівну посаду, і статки, і майно, і свободу, проте не мала кохання, але цей важливий для більшості людей факт викликав в жінки лише якусь меланхолію, проте бажання починати стосунки не викликав.
Буденність мала досить розмірений, лінивий вигляд, та викликала досить суперечливі емоції.Тиша та спокій звісно радували, та дупа все ж відчувала якусь каверзу. Лана потроху звикала до неквапливості образу життя, почала навіть сподіватися, що це ніби дар Богів – бо саме тут з’явилась надія на кохання, як в книжках та фільмах, щоб до втрати пульсу, від Землі до місяця, усе життя та до скону… Але як то буває мрії розбились об реальні кручі. 

Відсутність альтернатив все-таки пригнічувала та провокувала у Світлани почуття смутку та туги за домом, та своїм місцем в соціумі, бо схоже тут щось схоже їй не світило. Одне діло коли людина росте з розумінням свого майбутнього, з визнанням своєї ролі у суспільстві та власному житті. Інший момент коли людину висмикує із чогось рідного та обставини змушують її відмовитись від того, що було на користь чогось незрозумілого. Саме після вивчення міфології та сучасної релігії надія на щасливе майбутнє почала танути, але і не зникла зовсім. Звісно було шкода, що окрім заміжжя для жінок не було жодного інакшого шляху, особливо шкода було Світлані, бо та завжди старалась продумувати план “б”, та видно не цього разу. Днями боролась вона із собою намагаючись знайти манівець, та все ж примирилась з тим, що стосунки з майбутнім, поки що міфічним чоловіком будувати треба до останнього. Ба більше, левову частку часу проводила Лана на самоті, у власних думках, кидаючи себе в крайнощі – то в мрії про нескінченне кохання, то в спробу створення плану втечі з весілля, прямо в фаті та здоровенній весільній сукні.