Частина 3

Перший день пройшов в роздумах про доленьку долю. Лану дивувало все:  меблі, велетенські ліжка, балдахін, в якому вона, вилазячи з ліжка, заплуталась і ледве не впала. Цупкий папір, що відрізнявся від того, на якому друкували документи в офісі. І головне запахи – пряні олії змішувались з ароматами воску та парфумів, які схоже використовували як освіжувач повітря, бо смерділо ними всюди – не дивно, що в Лани боліла голова. Вдома вона старалась не використовувати багато запахів...

Хотілось відкрити вікно, щоб відчути свіже повітря та нарешті прикинутись, але вікно не відкривалось або просто вона не знала як робиться...

Ранок був сумбурним – її кілька разів кидало в крайнощі: то все добре і це відпустка, то вона, як звір, ходила по кімнаті в тій клятій рожевій сорочці з рюшами, які дратували просто нереально, але псувати чуже майно рука не піднялась. Наче навіть з'явився план і все здавалось більш ніж чудовим то вона згадувала те, що було до цього в її житті й сподівалась, що це лише сон та вона незабаром прокинеться. Відображення, яке вона побачила у дзеркалі раніше могло бути навіюваним її мозком. Вона вдарилась тепер спить або лежить в комі й це лише фантазія через книжку, яку вона читала до того у ванній.

"От дурна!" – думала вона про себе.

"Ну який же ідіот бере із собою в ванну електронний предмет, що під'єднаний до мережі." – ходила вона по кімнаті мов звір у клітці, і кліткою на її уявлення був власний мозок. – "Жінко, ти ж розумна, вища освіта, керівна посада, а таку дурню робиш." – корила вона сама себе...

І так їй стало себе шкода – довбаний Ювілей, Віталік і цей уявний світ, створений її мозком у комі. Навіщо це все їй, вона вже надто стара аби стрибати, по уявним світам, як підліток.

– Прокидайся. – крикнула вона невідомо до кого. – Прокидайся! – і щосили вщипнула себе за руку, але нічого не сталось, зовсім нічого. Від якоїсь знесиленості вона опустилась на світлий м’який килим, що  лежав під її босими ногами, знов і знов до синців щипаючи себе за ноги та руки  щоразу промовляючи одне слово “прокидайся” 

Та нічого не відбувалось…

Все здавалось їй брехливим та оманливим: її бажання і впевненість у справжності цього світу, того що вона сюди потрапила, навіть той папір, на якому вона писала зранку, повіривши в реальність цього. Питання, що вона ставила собі – все це здалось їй таким дурним та безглуздим, а вона в це повірила… але знову поверталась до думок про те напевно круто бути молодою аристократкою із книги з хеппі ендом.

Служниця, що ще кілька разів приходила до Лани – приносила обід, ліки та забирала брудні майже повні тарілки – від кількості запахів та померлих від емоційної напруги нервів їжа не лізла в горло, хоча на вигляд мала досить прийнятний.  Служниця з переживанням дивилась на Лану, коли заходячи кожного разу бачила нову емоцію. Та змусила Лану випити ліки та відвела в ліжко. Жінка з осторогою дивилась за всіма діями служниці, як до незнайомої людини. Та служниця не звертала на це уваги – говорила про новини у маєтку, про те як всі переживали за юну панну, коли її не було, говорила щось про пана, що привіз її з лихоманкою тиждень тому. Говорила багато, коли в Лани від ліків почали закриватись очі – снодійне, схоже…

Прокинулась Лана вже майже в ввечері – в кімнаті ще був натяк про сонячне світло, в тій самій де вона прокинулась зранку. Нудячись у ліжку останні пів години вона спостерігала як останні промені сонця покинуть кімнату і тільки коли стало темно до неї дійшло, що електрики тут точно не має… Свічки? – це єдина цензурна думка промайнула у її голові та їх Лана не знаходила сьогодні, та от як на щастя на столику біля ліжка в останніх  хвилинах світла вона розгледіла гасову лампу та як нею користуватися жінка не знала…

Від відсутності хоч якогось заняття Лана задумала лягати спати, але її наміри перервав стук у двері.

– Доню. – м’який чоловічий голос почувся з-за дверей.

– Заходьте. – навіть не ворухнувшись промовила жінка 

До кімнат зайшов статний темноволосий чоловік з легкою сивиною на скронях та борідці, гарний, високий, хоча вже трохи роздобрілий. В його руках була така сама гасова лампа, але запалена і зараз це єдине джерело світла у кімнаті. Лампа освітлювала лише невеличкий простір навколо чоловіка. Зараз дивлячись на нього не було сумнівів, що Лідія взяла свою зовнішність від тата, проте погляд в чоловіка був глибшим та суворішим.

– Як ти себе почуваєш? – питав чоловік.

Жінці стало ніяково від того, що чужий чоловік бачить її у такому положенні та вигляді й вона проговорювала собі, що зараз вона у тілі його доньки. Може це у них тут нормально. 

– Ще не досить добре. – коротка відповідь

– Вибач, що не прийшов одразу – багато справ. – коротко, суворо і по справі.

Лана трохи підвелась і присіла у ліжку. Віконт поставив свою лампу на столик біля ліжка поруч з її не працюючою  і попрямував до секретеру – звідти забрав собі стільця та присів поруч із ліжком – тепер вони сиділи майже на одному рівні. Балдахін який защепила служниця з усіх сторін не заважав розмові. 

З’явилась пауза. Лана сиділа як школярка перед директором, хоча сумнівалася, що їй прийшли робити догану. Чоловік наче давив на неї своїм авторитетом, хоча цього раніше ніколи не було, це було неприємно та лячно, а у мерехтливому світлі від лампи це було навіть трохи містично..

– Вибач, доню, що не прийшов поговорити одразу як ти.. –  він кашлянув підбираючи слова. – як ти повернулась. – Лані навіть стало трохи ніяково від того, бо тепер вона  – це головна героїня, саме вона змусила його переживати.

– Ти була непритомна, а я був дуже злий від того, що ти зірвала заручини та втекла невідомо з ким. – “татко” продовжив. Відчуття Лани було змішаним, адже вона не була тою хто був винуватим, але була тою кого звинувачують в провинностях. І вона не знаходила, що відповісти тому не перебивала, не виправдовувалась – просто сиділа в очікуванні покарання або кінця монологу. – Але тепер з радістю повідомляю, що ти, доню після закінчення війни одружишся. Цього разу без твоїх вибриків. – суворо поглянув прямо в очі, та продовжив. – Із тим на кого я вкажу.