Частина 2

Коли перша втома пройшла, а Лана була вже достатньо сп’яніла її здолало дике бажання романтики, адже невдале побачення та наполегливість матері в питанні її особистого життя спонукало її на пошуки чогось прекрасного. Вона знов наповнила келих, підібрала електронну книгу, де в закладках її чекав черговий роман про кохання. Так Лана любила читати щось подібне, відволікаючись від професійної літератури та довгих звітів з купою цифр.
Історія про Лідію Мелану нон Вельську була типовою романтично-пригодницькою книжкою, бульварний романчик, як то кажуть. Дівчина, що мала одружитися з багатим та старим герцогом, але пішла наперекір долі та влаштувала втечу, де (як не дивно) на неї напали розбійники. Але за сюжетом має з’явитися крутий парубок, що врятує із лап недругів молоду особу та вони закохаються.

Такі історії Лана читала не раз і не два, щоб здогадатися, як саме повернеться сюжет цього разу. Чесно кажучи, заради досить передбаченого сюжету і хеппі енду в кінці, вона такі книжки й читає. 

І звісно ж по ходу діла на арену виходить крутезний лицар, що однією лівою порозкидав волоцюг та врятував дівчину і пообіцяв оженитись з нею, коли закінчиться війна, що тривала в країні.
Що було в голові у дівчини, щоб тікати з дому в такий неспокійний час – Лана не знала і це її не турбувало, якщо чесно. Але, невже всі героїні настільки не розумні та не підготовлені до життя? Це юнацький максималізм, чи просто відсутність логіки та мізків або банального виховання? На жаль, цього ніхто вже не дізнається, але хеппі енду бути!

Тим часом за ліричними роздумами про логіку молодиці сюжет набирав обертів.
Згідно із сюжетом війна якраз завершувалась та сторони знесилені битвами підписували мирний договір. Наближався той самий очікуваний хеппі енд. все як завжди – вони зустрінуться на балу в розкішних вбраннях, поглянуть один одному в очі й усе любов, стиглі помідори та 10 дітей – все за законами жанру. Але це вже в кінці, до цього ще треба дочитати.
Зараз же Лідію Мелану повернули до татка, що убитий горем, шукав свою розбещену донечку по всіх лісах, полях і найближчих селах (і як там її вовки десь не з'їли – це історія замовчує). І поки дівчисько скакало по полях та шукало пригод із загадковим воїном, вищезгаданий герцог все ж таки віддав Богові душу та питання з весіллям було закрите, але батечко не кинув ідеї видати доньку заміж та наказав влаштувати бал.
Момент вибору гостей, вбрань, туфель та всіляких дрібниць Світлана бажала пропустити та перейти до цікавіших моментів…
Водиця в ванній вже зовсім захолола, а покетбук хоч і стояв на зарядці та тримати книжку було незручно. Як завжди пальцями ніг підчепила пробку в ванній і потягнула на себе, щоб спустити трохи холодної води й додати гарячої – виходити з ванної категорично не хотілось.
Але після випитого вина та в розмореному, після розслабленої ванної було важко.
От Лана і не втримала ні рівновагу, ні планшета, що полетів прямо у воду. А за лічені хвилини, що залишались до зіткнення її голови та стінки ванної, встигла подумати лише те, що завтра буде боліти голова, і шкода своєї книги – там стільки всього непрочитаного…

Пробудження було важким – голова боліла, наче вона вдарилась нею о керамічну ванну, хоча чому “наче” все ж таки було…
Закуталась у ковдру та перевернулась з живота на бік..
“Ковдра? Все-таки жива хоч і не пам’ятає як доковиляла до ліжка. Проте це не важливо, бо сьогодні неділя – останній вихідний, а вчора Лана хильнула зайвого. В неї сьогодні офіційна неділя – не діля. Буде спати й нічого не буде робити.. Голова пройде, в морозилці морозиво, може покетбук не зовсім втопився і вона дочитає таки роман про ту невгамовну Лідію Мелану нон Вельську…”

Прокидатися не хотілось, тепла ковдра огортала тіло і хотілось ще продовжити цей чудовий момент дрімоти, що солодким спогадом про кольорові сни затягував знов в обійми Морфея, де Лана наче принцеса кружляла у чудовій сукні на балу із прегарним блондином – ай, до якого ж чудове сновидіння.
Але все ж таки він пішов і розплющувати очі довелось – спочатку жінка незрозуміла, що відбувається, адже перше, що побачила – була легка, як пір’я рожева шовкова тканина –  балдахін, якого в її кімнаті не було. Ніколи.
Обернулась на іншу сторону – з тої так само був балдахін. По периметру розкидані вишиті подушки – ну тут зрозуміло, що спала Лана одна на цьому ліжку, що було не сильно, але більшим за її ліжко.
Цікаво-цікаво де вона знаходиться і як сюди потрапила. Останнє, що вона пам’ятала – це келих вина, ванна, хмільна голова та покетбук, який потонув у ванній. Скільки куплених книжок – шкода. Навряд вона реанімує свій гаджет…
Сумні думки про покетбук витіснила насущна думка про власне місцеперебування.
Прислухалась до навколишнього середовища – начебто тихо, тобто нікого за балдахіном не було.

Підсунулась до краю ліжка, відгорнула шматок балдахіна та  побачила гарно вбрану велику кімнату. Пудрового кольору стіни, схоже оббиті тою самою тканиною, що і балдахін, на підлозі здоровенний килим, із меблів – секретер із темного дерева, трюмо та диванчик – це все на можна побачити з імпровізованого укриття. Але одне було ясно – кімната належить жінці, або скоріше дівчині – надто багато світлих летючих тканин і особливою рисою були м’яка іграшка на диванчику – білий кролик.
Посидівши ще якийсь час на ліжку вирішила встати  – страху не було, скоріше нерозуміння того що трапилось, скільки вона була у відключці, де вона знаходиться та хто приніс її сюди? Цікавило також де хазяйка цієї кімнати й чи не буде вона проти знаходження Лани у своїй кімнаті.
Зі свого укриття жінка таки вирішила вийти та попрямувала до секретера – можливо там є записка від таємного кавалера або від викрадача. Навіщо Світлану комусь викрадати, а тим паче що цей самий невідомий хоче замість неї – навіть найабсурднішої відповіді не виникало на глибині підсвідомості…
Спустившись із тимчасового свого ліжка вона виявила себе одягненою в дуже довгу нічну сорочку персикового кольору – занадто багато рожевого, рожевий колір Лана любила, але через надлишок цього кольору в просторі вже не була в цьому впевнена.
На секретері ніяких записок чи бодай клаптиків паперу не було. У шухлядки жінка лізти не стала – власниці це точно не сподобалось.
Загальне самопочуття лишало бажати кращого – смутний стан, біль у голові на грані з чутливістю – схоже таки вдарилась головою об бортик ванної.
До речі про ванну – було б непогано таки її знайти, щоб зустріти викрадача або викрадачів свіжою гордою і впевненою. На очі якраз попалися дві пари дверей по різних сторонах кімнати та величезне вікно затягнуте важкими темно-бежевими шторами – добре, що не рожевими.
Спочатку вирішила дізнатися, що знаходить за дверима справа. Попрямувала до дверей, але проходячи повз трюмо помітила, щось дивне – зробивши ще три кроки зупинилась – повернулась до трюмо і поглянула в дзеркало.
Дзеркало судячи з усього було неправильне.
Красива темноволоса дівчина поглянула на Лану з того боку дзеркала. Зелені очі дивилися з невірою розглядаючи силует. Тепер в неї не було зморшок, як і її пухких губ, блакитних очей і її чудових вилиць – тепер в неї не було нічого від її зовнішності, взагалі нічого, окрім темного волосся, що правда у цієї красуні воно було довшим та густішим.
Так рукою вона торкнулась до своєї щоки – м’яка і холодна, але дотик до чужого обличчя відчувався як до свого власного – це було дивно, надто дивно щоб бути правдою. Зображення в дзеркалі не було схожим на жодну знайому людину, хоча якісь схожі риси все ж таки були присутні, тільки кого нагадувала дівчина із дзеркала Лана не розуміла.
Вона оглянула кімнату – десь читала, що таким чином можна перевірити реальність, бо якщо людина уві сні – то предмети міняють своє місце. Це б усе пояснило. Вона просто спить, таке ж буває, напевно.
Але предмети були на своїх місцях як відображення в дзеркалі…
Що робити?
Хто я? - це питання крутилося в голові. Ну звісно, що вона знала хто вона. Вона Світлана Володимирівна – керівниця фін.відділу консалтингової компанії в Мелітополі, але це відповідало на питання, бо Світлані Володимирівні було 35, а відображенню в дзеркалі аби 18 виповнилось. Тепер любов до рожевого не здавалась такою дотепною, і одразу було ясно, що дивитися на неї з того боку справжня власниця кімнати. Та відповідь на питання це не давало. Як Лана опинилась тут серед цього антуражу ще і як би абсурдно це не звучало – у тілі, прости господи, підлітка.
А головне що із цим робити? Ускладнене питання із зірочкою.
У двері постукали.
– Пані Лідіє, – незнайомий жіночий голос почувся із за дверей зліва – схоже, що вихід із кімнати. – Я заходжу. – все розглядання себе у дзеркалі закінчилось.
– Доброго ранку, пані Лідіє. – до кімнати зайшла жіночка приблизно її віку – років тридцяти, в темно-синій сукні та білому фартушку зверху, волосся її було сховано під чепець – служниця, здогадалась Лана. Вираз її обличчя став насторожливим та суворим, – Вам не можна вставати з ліжка, вас тільки вчора мучила лихоманка. – Давайте я вам допоможу повернутись до ліжка. – жінка швидко подолала відстань та опиналась поруч, щоб м’яко доставити невгамовну Лану до місця призначення.
Лана не пручалась та дозволила себе відвести до ліжка.