Частина 1

Щовихідних зранку Лана ходила до залу. Як би важко це не було, але із часом ця досить важка звичка перестала бути тягарем, а стала неодмінна (умова) рутиною.
Так сталося і цієї суботи – все як завжди, щоправда, на відміну від інших вихідних, у цю суботу інших планів та зустрічей Лана не планувала. Персональний тренер Ірина, що завжди працювала з нею відмітила трохи розгублену Лану та намагалась дати їй більше вправ що вимагають концентрації, але це не допомогло – Лана  все одно плавала десь, невідомо де.
І це зрозуміло, бо саме сьогодні було свято якого вона страшилась останній місяць – Ювілей її мами. Саме цього дня зберуться всі родичі, щоб привітати шістдесятилітню іменинницю, а заодно і перемити кістки тим, хто не прийшов. Але, не зважаючи на те, що Світлана все-таки прийде, мама та всі старші жінки докопаються до її життя.
– Що сьогодні з тобою? – запиталась жінка під час відпочинку.
– Мамин ювілей.. – пригнічено відповіла Лана.
– Лано, і що. Це не привід ледарювати та пригнічувати себе. – відповіла жінка серйозно дивлячись на Лану зверху вниз – вона буда вища за Лану на пів голови. – Ану пішли на штангу. – Лана майже захлинулась водою, яку пила якраз. – Не дивися так на мене. Так-так штанга – вона вилікує всю апатію з твоєї голови.
– Викине. – поправила тренерку Лана.
– От бачиш – сама все розуміє. – посміхнулась Іра. Вона була Лані за подругу, інколи вони навіть зустрічалась за кавою. 
Справжні подруги у теж Лани були, але зібратися компанією стало просто неможливо, в кожної тепер робота, сім’я та по одному або двоє дітей. Посунути графіки так щоб у всіх був час на зустріч, ще певно неможливо.
– Чого задумалась. – підбадьорювала Іра. – Берись за штангу – чого ви наче незнайомі! – хіхікнула жінка. Зараз в спортклубі майже нікого не було і всі тренажери були вільними – тому біля штанги нікого не було. Лана приречено знала штангу з тримача та опустила на підлогу.
Іра коригувала поставу та дихання, рахувала та підбадьорювала. Взагалі з Ірою тренування було досить продуктивним – Лана відчувала кожен і м’яз і це надихало на те, що як би вечір не пройшов все одно жінка буде стійкою.
Швидкий холодний душ навіть підняв настрій і з роздягальні Лана вийшла задоволеною собою.
На рецепції повернула рушника, протягнула картку клубу, щоб вони зняли оплату за спортзал та вже збиралась іти коли із тренерської, переодягнута в цивільне, вийшла й Іра.
– Ти вже все. – здивувалась Лана.
– Та, в мене сьогодні тільки ти. – посміхнулась жінка. – Решта відмінились. Бувайте дівчата – кинула тренерка дівчаткам на рецепції та разом з Ланою пішла сходами нижче, по дорозі натягуючи на себе пуховик.
– То ти додому? – Запитала Лана тренерку спускаючись разом з нею. До Ювілею ще залишалось декілька годин – приїздити раніше не дуже то і хотілось тому питання до Ірини Лана поставила із надією на те, що у жінки є час на посиденьки.
– Та ще не знаю. Хотіла в ТЦ прогулятись. – ліниво відповіла жінка. – Як раз на маршрутку збираюсь. – ідучи сходами намагалась застібнутись, Лана такої проблеми не знала – вона просто накинула на плечі пальто.
– Я якраз їду туди – можу підкинути. – запропонувала Лана дістаючи ключі від авто.
– О, клас. Дякую. – посміхнулась тренерка.
Разом вони пішли до стоянки спорткомплексу, сірий Touareg самотньо чекав на власницю – на стоянці було від сили десять автомобілів – субота 11 ранку, зранку майже ніхто не тренується.
Сигналка привітливо пікнула.
– Сідай, відкрито. – промовила Лана Ірі, а сама підійшла до багажника та кинула спортивну сумку з формою в авто.
В салоні авто було прохолодно – незабаром листопад закінчиться та почнеться зима.
Двигун повільно прокидався – вже встиг охолонути за  півтори години. Поки двигун прогрівався, Лана перевірила дзеркала, пристебнулась і нагадала пасажирці аби та пристебнулась. Ірина швидко виконала прохання і вона стала обережно виїжджати зі стоянки.

Дорогою до ТЦ дівчата домовились про посиденьки на каву та невеличкий шопінг. Іра мала трохи вільного часу. Лана відтягувала момент поїздки до матері як могла.
Але під час кавування в невеличкому кафе на території торгового центру розслабилась – жіночі теревені ні про що дуже сильно розслабляють та розбавляють постійні серйозні розмови на роботі до яких Лана так звикла. З подругами не часто доводилось спілкуватися – вільна бездітна і молода Іра часто була за будь-який кіпіш.
Так за бесідою пройшло пару годин і вони встигли не лише покавувати, а й дещо прикупити. Але все після невеликого шопінгу подруга зазбиралась додому, а Лана в доброму гуморі попрямувала до магазину поруч з яким вони попрощались за подарунком, ще треба було заїхати за квітами та тортом, навіть добре те, що все це знаходилось на різних кінцях міста.
Вибір подарунка не велика проблема, бо незалежно від того, що було подарунком, матері це не сподобається. Виявилось, що кращий подарунок – це гроші, тому вона забігла до магазину купила більш менш гарну хустку і до подарункового пакета додала конверт і знов пішла на стоянку – тепер за тортом.
Торт їй винесла дівчинка кондитер, він вже був оплачений тому це було швидко – навіть хвилини не простояла жінка під магазином.
За квітами поїхала до подруги-флористки. Хотіла просто забрати букет квітів, але та її вмовила зайти до квіткового магазину на каву і тридцять хвилин Лана прослухала цікаву розповідь про шкільне життя її сина. Але закінчилось все банальним питанням: “а ти коли?”. І жінка поспішила закінчити розмову з посиланням, що треба їхати, щоб не запізнись. Але Лана не запізнювалась, а навіть встигала на тридцять хвилин раніше.
Дорога до маминого дому була швидкою через відсутність заторів того Лана навіть не встигла зібрати докупи свої думки – бо чим ближче до маминого дому, тим сумніше ставала жінка, адже чим закінчиться це свято вже відомо. Бо відтоді, як вона вигнала останнього хлопця, жодна зустріч не проходила без виховання та стинання про те, що вона ніколи не буде щасливою, тому що вигнала останню надію на жіноче щастя. І її, тобто маму, зовсім не цікавило, що це саме щастя наче п’явка – присмокталося до Ланиних грошей та трикімнатної в центрі, котру Лана придбала 5 років тому. Безхребетне за 3 роки аж нічогісінько не зробило у стосунках, а останній час ще могло варити воду та навіть вимагати аби чого. Але що ж, не б’є – досягнення! Навіть коли вона застала його у СВОЇЙ квартирі з якоюсь … дівчиною, а на вимогу прибратися із помешкання та забрати всі свої речі ця подоба людини намагалась використати грубу силу і не пішла добровільно, а за допомогою поліцейських, яких на галас викликав вахтер. Після цього все одно він був для її мами надією на щастя…
Жодні докази Лани не показали, що хлопець не вартий уваги. На кожен аргумент мама знаходила контраргумент – “Це ти винна, а от треба було…”
“Не треба! Міша був інфантильною п’явкою” – перебила потік негативних думок Лана. “П’явкою, котра не принесла нічого доброго в її життя ”.
Лана під’їжджала до багатоповерхівки де мешкала її мати та всі найближчі до під’їзду місця вже були зайняті. Особливо її вразив маленький Matiz, що запаркувався на півтора місця – певно водій дуже спішив, або вирішив таким чином зайняти місце своєму товаришу. Як зворушливо…
Проїхавши далі вільне місце вона таки знайшла та обережно запаркувалась, вимкнула двигун, але з автівки не вийшла – трохи посиділа за кермом, збираючись з духом, але це не допомогло, а ще більше псувало настрій і налаштовувало на нерадісні думки.
– Все, досить… – легко вдарила руками кермо. – Треба іти. –  вийшла з автомобіля, обійшла авто та забрала з пасажирського сидіння букет квітів, подарунок та торт. Букет вхопила під лікоть, а торт та пакетик з подарунком взяла у руку. Лана закрила двері свого Volkswagen та натиснула на кнопку сигналізації – ключ поклала в кишеню джинсів та взяла букет в іншу руку для зручності. До під’їзду 5 хвилин пішки.
– Я не буду зважати на її “поради” – проговорювала вона. – “Не буду псувати свято і всі зауваження прийму з посмішкою та забуду як тільки вийду за двері її квартири”. – Ці слова її психолога заспокоювали Лану, та допомагали абстрагуватися.