Несправжнє життя

Пролог, або частина 0.

Ключ у замку квапливо повернувся і двері відчинилися, запрошуючи власницю до помешкання. Вона скинула свої туфлі в коридорі, залишила сумку і не вмикаючи світла попрямувала до вітальні. Незабаром стане зовсім темно, але зараз, у сутінках ще можна розрізнити силуети меблів у приміщенні.
Вона важко опустилась на канапу і заплющила очі. Трохи в тиші та спокою – цього потребувала змучена жінка. Саме в ці хвилини флер суворої керівниці спадав і вона могла побути Ланою, а не тою суворою Світланою Володимирівною, якою її називав департамент фінансів. Чоловіки тихо ненавиділи керівницю через те, що вона жінка і навіть ступінь магістра і 10 років досвіду не переконували нікого в її професійності. Кожен гадав, що має займати її місце, а в голос цього ніхто не казав і навіть не намагався перестрибнути через її голову. Жінки ж на Лану дивилися із заздрістю і жалістю, як це виходило поєднувати незрозуміло, але факт залишається фактом. Самотня, адже незаміжня керівниця, не мала дітей та навіть хоч якогось хлопця. Навіщо він їй Лана і сама не знала, але все одно бісилась, не від відсутності хлопця у полі зору, а від того, що когось хвилює її життя більш ніж власне…
Видихнула. І лише зараз зрозуміла, що лежить на канапі в напіврозстібнутому пальті.
– Зовсім розклеїлась. – пожурила себе жінка, але пальто не зняла, дала собі ще декілька секунд розслабитись, і лише коли лежати зовсім набридло, піднялась.
За цей час стало зовсім темно і світло таки довелося ввімкнути.
Роздягнувшись, пішла на кухню, дістала із шухляди келих, відкоркувала нову пляшку Каберне Совіньйон та наповнила ним келих. Терпкий смак одразу заполонив ротову порожнину і змусив Світлану знову заплющити очі.
Останні дні були досить важкими – багато роботи через закінчення кварталу та півріччя до того ж сьогоднішня сцена на матусиному святі  просто вибила її із колії..  

Розплющивши очі Лана із докором подивилась на пляшку – її вона берегла для чогось особливого, а тепер отак просто п’є, одна. Ну значить так і буде і прямо із келихом пішла до ванної – вона їй зараз точно не завадить.
Увімкнула гарячу воду, додала пінки, трояндової олії, маленька пляшечка, якої завжди стояла в шухляді. Чудовий аромат наповнив кімнату та напруга дня поступово сходила нанівець, але не так швидко, як хотілось.
Тому біля великого дзеркала в ванній вона скинула одяг в кошик для білизни й почала розглядати себе. Після сьогоднішнього святкування материного Ювілею впевненість Лани в собі та у своїй зовнішності трохи похилилась. Невже це те на що вона може розраховувати в житі. Так вона не юна студентка, якою була, але вона доглядає за собою, салони краси, косметолог, фітнес інколи навіть спа – із зарплатою керівника вона може все це собі дозволити та навіть не помітити витрат на зовнішність. Трохи покрутилась перед дзеркалом – в принципі, вона має досить непоганий вигляд на свій вік. Так є вже перші зморшки й навіть сиві волосини, як тут не посивієш, і груди трохи опустилися і талія вже не така осина як була у 20, з’явився животик, а манікюр хоч і робив руки доглянутими, але вік не приховував. 35 звісно це не старість, але і юності майже не лишилось, проте зрозуміло одне – вона собі подобалась, але деякі з її оточення вже списали її в перестарки..
Неприємні думки знов, як мухи налетіли в голову та своїм дзижчанням дратували та вимотували її.  Змахуючи руками від себе вона ніби відпускала та відганяла від себе всі думки та все ж таки залізла в гарячу ванну, відкинулась на стінку та заплющила очі, намагаючись ні про що не думати.
Секунда-дві в горлі пересохло і не розплющуючи очей вона обережно почала мацати столик біля раковини на який раніше поставила келих вином – знайшла, наблизила до губ та допила останні ковтки. Цього було недостатньо.

– Недалекоглядна ти, Ланко. – пожурила себе. – Треба одразу брати пляшку із собою.
Одна із найкрутіших речей холостяцького життя – це те, що докоряєш лише сама собі, але і до цього можна швидко звикнути, і просто не зважати на цей набридливий звук в голові, що голосом матері докоряв за будь-яку помарку.
Тому, ігноруючи голос, вона пішла наливати вино у спорожнілий келих прямо так, як і лежала в ванній – голою і мокрою, залишаючи на ламінаті мокрі сліди. Вона митиме підлогу потім, і що, що ламінат не можна мочити – вона платила за цей ремонт і має право робити із цим що завгодно.
Цього разу до ванної Лана пішла разом із пляшкою, долила до келиха знов вина та думки про сьогоднішній день таки наздогнали її разом із наступним ковтком.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше