Глава 33. Анна

Першою реагує Ксюша. Вона посилає охоронця забрати хлопця зі сцени, а сама недолуго пояснює гостям, що це такий перфоманс. Але що саме вона каже, я не знаю. Антон, стиснувши мою руку до хрускіту кісток, тягне мене з зали. Туди, де охорона тримає Гліба, який все ще пручається і горланить:

— Вийде до мене, Коханий! Я тебе викликаю! Ходи поміряємося силами!

Господи! Кому там мірятися? Забувши про біль в руці, я благаю Антона:

— Прошу тебе, заспокойся! Будь ласка, прошу… 

— Дай мені хоч одну причину не розмастити його по стіні тут і зараз! — шипить Коханий. Його обличчя набуває виразу гніву, але від того не стає менш привабливим. Мимоволі ловлю себе на думці, що так він ще сексуальніший. Просто до біса сексуальний! Так, Аню, зберися!

— Він просто п’яний! — шепочу я. — Він сам себе не тямить. Нам не треба було виходити. Повернімося в залу, щоб не роздмухувати пліток. Танцюватимемо, щоб всі бачили, що в нас все добре. Ходімо, Антоне! Прошу тебе!

— Ти досі не віриш, що він не рівно до тебе дихає? — тим часом різко питає він. Так, цього я все ще не можу збагнути. Виходить, Даша мала рацію? Та й Антон теж. Він одразу побачив те, чого я не могла розгледіти за стільки років!

— Давай не будемо про це зараз, — пригнічено кажу я і озираюся на Гліба. На друга, тепер, схоже, колишнього, мені важко дивитися. Одне, що він підставив мене, але виходить, він брехав мені! Казав, що просто друзі, а сам… Невже я дала йому підстави думати, що між нами щось можливо? Адже я ніколи не розглядала його в цьому плані, завжди ставилася, як до брата. Ах, прокляття якесь!

— Ей, Антоне! Я тут! Будь мужиком, давай вирішимо все по-чоловічому! — кричить цей явний самогубець. Очі Коханого звужуються. Він рветься до Гліба, мов звір, але я кидаюся між них і кулак, який був адресований юнаку, зависає в повітрі.

— Ти нормальна? Я міг би тебе вдарити! Минулий раз тебе нічому не навчив! — психує наречений. Я ж полегшено видихаю, бо, якщо чесно, теж думала, що таки потраплю під гарячу руку. Але я не можу дозволити невинному постраждати. Він, звісно, ідіот, що кидає виклик сильнішому, а ще більший ідіот, що напився. Але я почуватимуся винною, якщо його зараз розмажуть. А на щось менше не варто сподіватися.

— Заспокойтеся! — кричу я, а тоді повертаюся до Гліба і гаркаю сильніше: — Обидва! 

— Він спав з твоєю сестрою! Це через нього Даша… — кричить друг.

— Про що це він? — тінь Антона тепер нависає наді мною.

— Замовкни! — я б’ю кулачком в груди Гліба і повертаюся до Коханого, штовхаю його назад, подалі звідси. — Він п’яний, сам не знає, що несе. Ходімо, нас чекають гості. Я викличу йому таксі зараз і він зникне, а нам треба закінчити гру. Прошу тебе… 

До нас виходить Ксенія. Я прошу її відправити Гліба, називаю адресу його будинку, оскільки не певна, що він її зараз пам’ятає, а тоді тягну Антона в зал. Він піддається мені. Стараюся всміхатися, всім своїм виглядом показуючи, що в нас все ок і я щаслива наречена.

Прошу музикантів, щоб грали вальс, а тоді запрошую Коханого на танець. Все, як в моїх юнацьких мріях. Я, в розкішній сукні, танцюю з цим красенем у залі, повній людей. І це наше свято. Мов би я довбана Попелюшка, якій пощастило вирвати в долі шматок свого щастя. І він дивиться на мене так, що я затамовую подих і в мене знову в животі літають метелики, хоч це і банально звучить. Стараюся ні про що не думати зараз. Лише він, я, музика, наша гра, в яку мені так хочеться повірити на цих три хвилини танцю. І я вірю. Вірю тим іскрам, що блищать в його очах. Вірю тій легкій тіні усмішки, що торкаються його міцно-стиснутих губ. Вірю його сильним дотикам до моєї руки, спини, талії. Вірю кожною клітинкою душі. А тому, коли він притягує мене ближче і солодко цілує, я забуваю про все на світі, віддаюся йому цілком і повністю.

***

День, шалений, неспокійний, хвилюючий, нарешті минає. Минає свято, бурхливе і яскраве. Завершується моя казка. 

— Аня вас врятувала, віддаю їй належне! Але якщо таке повторюватиметься, я не стану прикривати вас! — вже вдома виголошує Ксюша і йде до себе. Антон переводить на мене загадковий погляд.

— Ти молодець, але з цим своїм другом…

— Я вирішу це, — кажу йому чітко і теж йду в свою кімнату, де разом з сукнею, зачіскою, макіяжем змиваю з себе відбитки цього вечора. Шкода, що і серце не можна перевдягнути в домашнє і змусити заспокоїтися, забути. 

Марно намагаюся заснути. Та де там? Сон мені не йде. Я розумію, що закохуюся в ворога і ніяк не можу це змінити. Мої давні почуття оживають. Я не владна над ними.

Раптовий стукіт в двері змушує мене злякано підстрибнути на ліжку. Він наполегливий, різкий, сильний. Кидаюся до дверей і помічаю Антона.

В спортивних штанах і без футболки, він нагадує атлета з спортивних плакатів. Хочеться одразу торкнутися долонею гладких м’язів і рельєфних кубиків на животі, але я дивом стримуюся.

— Що таке? Пожежа? Потоп? — питаю схвильовано.

— Чого Гліб сказав, що я спав з твоєю сестрою і зруйнував її життя? — різко питає він.

— Ти що? Та він же п’яний, — кажу я, а сама зітхаю. Авжеж, він і не пам’ятає, з ким спав!

— Ти щось приховуєш від мене? — питання, від якого я несвідомо починаю тремтіти.

— Ні… — нервово кажу.

— Не впевнена відповідь. Отже, треба спитати в нього самого. Я запам'ятав адресу, яку ти назвала Ксюші для виклику таксі, — він кидається йти. І реально ж піде. Я не можу дозволити їм сьогодні знову побачитися. Бійкою не завершиться: Антон взнає всю правду про мене.

А тому я схоплюю його за руку і тягну до себе:

— Не треба йти до Гліба. Я ж тут. Спитай все в мене…

Наші погляди зустрічаються, а темряву ночі прорізають іскри. Лише мить минає перш ніж наші вуста зливаються в гарячому поцілунку, який несе нас в океан пристрасті.