Глава 23. Анна

Закінчивши з стриптизом, я мчу з офісу. Ловлю на собі погляди колег. Злі, заздрісні, насмішкуваті. Авжеж, вони бачили, що ми закривалися з Антоном. І ясно, що сприйняли все по-своєму. Але чхати мені на їхню думку. Своїх проблем бракує, ще лише цього мало. Антон пропонував взяти його авто, але це було б занадто. Тож викликаю таксі і очікую на нього на парковці. Диспетчер сказав, через дві хвилини буде. Враз бачу Гліба, що біжить до мене через дорогу, махаючи щось руками. От же, невчасно… Таксі з’являється в потоці авто, а друг ще здалеку кричить мені:

— Аню, що це означає? Це правда? — розумію, що і він бачив новини. Як же добре, що в усіх є інтернет! Поверніть мене хтось в двохтисячні, де в усіх були кнопочні Нокіа з грою змійка. Шикарний був час. Даремно ми не цінували. А тепер не встигнеш чхнути, як про це вже всі знають! Вісімдесятлітні бабусі і ті по скайпу спілкуються. Всі тепер такі інноваційні, що аж страшно.

— Правда, — кажу я. Я, звісно, йому все розкажу, але не тоді, коли моє таксі вже паркується. — Частково.

— Ти куди? Як це сталося? Чому ти не розповіла? Аню! — він добігає до авто, а я вже відкриваю собі двері. Проте Гліб не дає мені сісти всередину. — Дві хвилини, брате, — каже він таксисту.

— Я все розповім, але пізніше. Давай ввечері після роботи зустрінемося в нашому барі і поговоримо. А зараз я справді дуже поспішаю.

— Ти обіцяєш? — схвильовано стискає мою руку.

— Та обіцяю я. Обіцяю, — все ж сідаю в авто і називаю адресу мого дому. Гліб залишається на тротуарі з гнівом дивиться на високий офіс моєї роботи. От ненавидить він Антона. Певно, навіть сильніше, ніж я.

Страшенно боюся зустрічі з сестрою. Я просто не знаю, як їй усе пояснюватиму. А проте виходу немає. Заварила кашу, тепер треба мати мужність зізнатися. Врешті відповідальність за всю цю сферу і те, як вона вплине на нашу сім’ю, лежить на мені.

Тихо заходжу в квартиру. Чую голоси рідних, отже, мама вдома. Поки роздягаюся, ненароком підслуховую. Сестра в істериці:

— Мамо, яке заспокоїтися? Як я можу заспокоїтися? Вона переступила через мене і зв’язалася з цим негідником після всього, що він мені зробив! Як таке забути? Як їй в очі дивитися? — від окропу не було так боляче, як від цих слів. Вони, що ніж змащений отрутою, полоснули по моєму серці. 

— Доню, але ж Аня дістала гроші на операцію. Вона ж так старається заради тебе… — от чого не очікувала, так це того, що саме мама буде захищати мене, а Даша — ненавидіти. Я пророчила, що все буде саме навпаки.

— Отож! Звідки вона взяла такі гроші? В Коханого?! Тоді мені вони не треба! Я дзвоню лікарю і скасовую операцію! — вигукує вона. А я не втримуюся. Заходжу в кімнату.

— Я тобі подзвоню! Тільки спробуй щось накоїти! Я сильніша за тебе. Якщо буде треба, зв’язаною проведеш дні до операції, але я покладу тебе на ноги, чого б мені це не коштувало!

— Дивіться, хто прийшов! Що ж ти не з своїм коханцем? — Даша демонстративно відвертається.

— Аню, що це значить? — суворо питає мама. 

— Я не сплю з Антоном! — гримаю я. — Я взяла в нього гроші, але натомість він попросив грати його наречену. Я просто виконую роль.

— Що за маячня? — хмикає сестра, а я кидаю їй договір, який взяла з собою.

— Не маячня. Тут все написано.

Вони з мамою довго вичитують пункти, а тоді шоковано дивляться на мене.

— Анічко, нащо ти в це влізла? Хто знає, що в цих багатих на думці? — зойкає мама, ловиться за серце. Я зітхаю.

— Це вони не знають, що в мене на думці. Я влаштувалася в їх компанії навмисно, щоб помститися за Дашку. А тепер, коли я така близька до нього, я точно щось знайду. От побачиш, рідна, — я беру за руку сестру, але вона дивиться на мене якось дивно. Геть невдоволено.

— Я тебе просила про це? — холодно питає вона.

— Мене не треба просити, — відповідаю.

— Тобі мало того, що зі мною сталося? Ти вирішила теж полізти в це пекло? Аню, негайно кидай це все. Негайно, — суворо каже вона. — Такі люди не для нас. Це небезпечно.

— Ні, — різко кажу я. — Не відступлюся. Вони нам завинили.

— Тоді і на операцію до мене не приходь. Це моє останнє слово. Або звільняйся з тої фірми і щойно завершиться дія контракту, кидай це все, або забудь про сестру, — вона встає на ноги і, спираючись на милицю, повільно покидає вітальню. А я важко падаю на її крісло.

— Вона заспокоїться, — кажу не так мамі,як собі. А ненька важко зітхає:

— Що ж ви накоїли, донечки?