Глава 17. Антон

В очах Ані блиснув вогник тепла. Це так несподівано. З ним вона стає ще прекраснішою. Кажуть, очі — дзеркало душі. Я згадую цю стару фразу, дивлячись на мою фіктивну наречену. Серед усіх людей, яких я знаю, лише вона така щира, чиста, випромінює світло.

Мені знову трохи незручно перед нею за те, що втягнув її в цю історію. Таня — фіфа жорстока. Вона цілком може нападати на Анну, а не на мене, бо ж саме Анна — її, виходить, суперниця. І мені хочеться захистити дівчину від різних можливих неприємностей. В принципі, ці думки дивують мене. Я стаю якимось нюнею? Слабким, м’яким, безхребетним? Ну, нафіг. Аня на мене погано впливає. Звичний Антон не став би думати про почуття дівчини, яка, по суті, найманий працівник, вона знала на що йшла. Але я вже не звичний Антон. Я з прибабахом. А ще тому, що знаю, що сьогодні Аня ночуватиме в сусідній кімнаті і ці думки… ці думки змушують кров кипіти. Чорт, розпрощатися з мільйоном не хочеться, але це ж не означає, що не можна спробувати звабити. В договорі сказано про насилля. А гвалтувати її я і так, і так не мав. Я що варвар якийсь? Нафіг мені дівка, яка не хоче, якщо поруч завжди повно тих, хто готові на все заради такої справи. Інша річ, зробити так, щоб вона сама першою прийшла до мене. Так, саме цим я і займуся ввечері.

Але поки ми на роботі. І варто б хоч трохи подумати про справи, бо в цьому коловороті жінок в моєму житті я зовсім втрачу здоровий глузд.

— Антоне, нарада за дві хвилини. Не змушуй себе чекати, — в кабінет заглядає Ксюша і одразу виходить з нього. Точно, нарада! Б’ю себе рукою по голові. Жесть, я реально забув про неї. Добре, що сестра тримає руку на пульсі. Вона молодець.

Беру телефон і йду в залу, де вже збираються колеги. Аня в їх числі, бо це нарада креативного відділу. І поки Ксенія починає, я слідкую за своєю нареченою. Вона ж навпаки старається не дивитися на мене. Поводиться максимально професійно. Молодець.

— Друзі, в нас на носі грандіозний проєкт. Дружина добре відомого нам усім політика придбала нову дачу, це величезний котедж на дванадцять спалень, з сауною, вітальнями, їдальнями, терасами і всім в тому стилі. Будівельний проєкт перед вами на столі. Ми і ще кілька агенцій будемо боротися за можливість виконати сучасне стильне дизайнерське оформлення цього будинку, — жваво і енергійно розповідає Ксенія. Дизайнери жвавішають. З’являються зацікавлені усмішки, блищать очі. Авжеж, гарний проєкт означає високу зарплату.

— Як ви розумієте, ця пані повинна обрати нас. Для нас це великий стрибок вперед, це наш імідж, це наш статус, це наші гроші і ваші премії, — додаю я, щоб остаточно змотивувати.

— А тому ми вирішили провести серед вас змагання, щоб максимально надихнути вас на нові чудові ідеї, — підхоплює сестра. 

— Змагання? — дивується Костя, наш один з кращих дизайнерів.

— Саме так. Той, чий проєкт переможе, отримає високу премію і два тижні відпустки за наш рахунок. І це ще не все…

— Ще він буде підвищений до заступника керівника відділу, фактично стане “правою рукою” нашої Ксенії Михайлівни, — додаю я. Сестра давно замучилася без заступника сама за все і всіх відповідати, тож ми вирішили, що час їй знайти помічника. 

— Умови роботи, думаю, розумієте. Вища зп, ніж у дизайнера, соц.пакет, повний фарш, — усміхається дівчина. — Всі побажання клієнтки, які вона висловила, теж перед вами. Маєте тиждень часу. На жаль, більше запропонувати вам на роздуми ми не можемо. У наступну п'ятницю маємо зустрітися з клієнткою і презентувати їй свій проєкт. Крім того, не забувайте про роботу, над якою ви працюєте. Це не означає, що ми припиняємо поточні проєкти. Зовсім ні. Так що всі за роботу.

Народ поспішив на вихід з жвавим гомоном. Цей конкурс відкриє справжні обличчя наших працівників. Ксенія впевнена, що здорова конкуренція ніколи не зашкодить, а ось я впевнений, що війна буде запеклою і без жертв не обійдеться. Деякі люди на шляху до цілі здатні на все.

До вечора в усіх кутках офісу тільки й було, що розмов про це змагання. Але дещо з того, що я почув, мене неприємно вразило.

— Навіть не старайтеся. І так ясно, хто переможе, — мовить Оля, висока світловолоса дівчина, як казала Ксюша, доволі талановита, але з непростим характером.

— Хто? — питає у неї Костя, хоча даже мені її натяк був зрозумілий.

— Та ясно ж, що Анька. Ти ще запитуєш. 

— Так, вона протеже Ксенії… Фактично її ж взяли без великого досвіду роботи і одразу стали давати проєкти, — погоджуєтьчя Алекс.

— Бо вона спить з босом! Ви такі наївні, я прям не можу, — Оля зверхньо всміхається і надпиває свою каву.

— В вас, певно, занадто багато роботи, що вистачає часу на плітки. Треба це виправити, — гаркаю я і йду до свого кабінету. З деякими речами дуже складно боротися. І з деякими людьми теж.