Глава 15. Антон

Все йде точно за планом. Аня перевезла свої речі, отже, не передумала. Були в мене сумніви, що щось зміниться, я навіть готувався до того, що доведеться на неї тиснути, але обійшлося. І це прекрасно, бо її засмучувати і ображати в мене нема бажання. Хай все обійдеться тихо-мирно-спокійно.

Але про це не варто сподіватися, коли і офісі з’являється Таня. Одягнена, як на подіум, їй Богу. В відвертій блузці червоного кольору, що не залишає простору для фантазії. Шкіряній міні-спідниці, яка обтягає її пружну попку і цілком виставляє на показ довгі стрункі ноги. На підборах. Єдине, що плечі прикриває довгий плащ, але він не здатен зробити її нинішній образ менш вульгарним. 

Стоп, вульгарним?

Адже колись я кайфував від неї і її стилю. Мені подобалося, як вона вдягається. Але зараз… Згадалася Аня в своїх ділових костюмах. Дивно, але зараз скромність фіктивної нареченої мені більше до душі. Вона, як улюблена цукерка. Хочеться розгорнути обгортку і дізнатися її смак. А Таня… Тетяна щедро демонструє всім те, що має належати тільки мені. Як дивно в мене змінилися погляди на жінок? Що це таке?

Та байдуже. Бо колишня, хитаючи стегнами, вправно йде в мій кабінет. А коли заходить всередину, то закриває двері і натискає на пульті кнопку, яка перетворює прозорі стіни на матові, ховаючи нас від зовнішнього світу.

— Ну привіт, — усміхається вона і знімає пальто. Кидає його на маленький диванчик. Я відкидаюся на спинку крісла. Враження таке, що зараз мені танцюватимуть стриптиз. 

— І тобі привіт, — хрипло кажу я. Так, вона все ще мене заводить. А проте не час втрачати голову.

— Отже, я не помилилася, — самовдоволено всміхається.

— В чому? — я напружуюся.

— Ти не заручений, — вона перехиляється через стіл, демонструючи все, чим нагородив її Бог.

— З чого ти це взяла?

— Ой, годі, Антошо. Вчорашня сцена ревнощів все пояснила. Тепер не тільки я, а всі знають, що ти досі сохнеш за мною… — вона обгинає стіл і підходить до мене. Сідає на мої коліна. Я відчуваю збудження і водночас роздратування. Це несподівано. Я навіть не знаю злюся на неї чи на себе за те, що на святі був таким нестримним.

— Ти прийшла сказати, що розійшлася з американцем? — стараюся, щоб мій голос звучав сухо.

— Ні, чого б це… Ми з ним кохаємо одне одного, — вона усміхається хижою усмішкою. Я не вірю їй. Між ними нема любові. Принаймні не з її сторони. Таня веде свою власну гру. 

Різко скидаю її з своїх колін. Дівчина зойкує, але підстрибує на ноги.

— Тоді чого ти тут? 

— Щоб сказати тобі, що я розкрила тебе. Ти пам’ятаєш, що я казала, перш ніж поїхати в США? З тобою не буде жодна нормальна дівчина. Хіба що за гроші. Чи що ти пообіцяв своїй Ані, щоб грала з тобою в ці ігри?

— Ти несеш якусь маячню. В нас з Анею все серйозно. Так, я вчора поводився, як козел, згоден…

— Не лише вчора, — вставляє вона. — Ти завжди поводишся, як козел. 

— Байдуже, що ти думаєш. Якщо ти так хочеш, то будь з Ендрю, мені тепер чхати. Ми зустрічалися з тобою. І так, я приревнував. Але це більше не повториться. Аня подарувала мені те, що ти не змогла: спокій і щастя. Так що йди до свого американця і досить плюватися отрутою! — різко кажу я.

Вона всміхається і наближається впритул. Я спостерігаю за нею зацікавлено, як враз Таня несподівано цілує в шию. Її вуста, гарячі, пекучі, мов розвалене залізо торкається шкіри. Відштовхую її від себе. Бігати за нею не збираюся. Заздалегідь програшний хід.

— Я піду. А ти приповзеш на колінах. І тоді я подумаю, що з тобою робити. А поки готуйся. Я подарую тобі велике розкриття на твій День народження… А може й перед ним… А може після… Очікуй, не розслабляйся.

Таня різко виходить з кабінету, а я зриваю з шиї краватку. Вона таки щось задумала. І скільки я її знаю, ця бестія не зупиниться, поки не зруйнує мою репутацію. Колись і я грав в такі ігри… 

— Стерва! — кажу їй вслід, заціпивши зуби. Дивно, що я раніше не помічав, наскільки вона маніпулятивна і гнила.

Здається, мій світ почав перевертатися. І я знаю хто змінює його. І без сумнівів одразу йду до неї. До Ані.