Глава 9. Анна

Почуваюся дивно. Ресторан, куди ми приїхали, вражає своєю розкішшю. Високі стелі, кришталеві люстри, мармурові підлоги – все виблискує і сяє. Здається, що я потрапляю в палац, а не в заклад громадського харчування. В повітрі витає аромат дорогих парфумів і вишуканих страв.

— Не сіпайся, поводься природно, — наставляє мене Антон, побачивши, що нервую. А чого він чекав? Міг би вибрати собі когось, хто звик відвідувати такі заходи, якщо вже так хотів грати цю виставу. В нього ж все через одне місце.

Набираю повні легені повітря. Видихаю. Розглядаюся.

Гості одягнені в дизайнерське вбрання, вони п'ють шампанське і ведуть світські бесіди. Я почуваюся тут чужою, мов Попелюшка на балу. Антон тримає мене за руку, представляючи своїм друзям як наречену.

Іменинниця, дівчина на ім'я Злата, виглядає, як модель з обкладинки журналу. Вона в червоній сукні, яка підкреслює її струнку фігуру, і сяє від щастя. Її наречений, він же друг Антона Саша, високий і широкоплечий, постійно усміхається і тримає її за руку.

— Як приємно познайомитися з таємною нареченою нашого Антохи! Ви такі шпигуни, ми всі шоковані новиною! — щебече іменинниця. І все ж в її присутності мені стає трохи спокійніше, бо вона, хоч і розглядає мене, все ж радше з цікавості, а не з заздрощами чи неприязню, як деякі гості.

— О так, мій брат — великий майстер всіх шокувати. Правда ж, Аню? — встрягає Ксюша. Дізнавшись правду про нашу угоду, вона так і не поговорила зі мною. Не сказала жодного слова. І від того я почуваюся дуже кепсько. Відчуваю ж її невдоволення, неприязнь. Менше за все мені хотілося, аби вона думала про мене погано і наша дружба, якщо так можна назвати наші стосунки, зруйнувалася. Почуваюся якоюсь запроданкою, коли вона так себе поводить. Хоч розумію, що по суті нічим її не образила. Але… Але.

— Так, Ксенія М… — закусую губу. Мене попередили, що я маю казати їм “ти” і звертатися на ім’я, але від звички так швидко не позбудешся. Лякаюся. Антон різко стискає мою руку, що аж пальці хрустять. 

— Люба, спектакль завершено. Ми більше не приховуємося, тож можеш припинити це, — награно сміється чоловік, притягуючи мене до себе. А я вириваю руку з його захвату і з полегшенням потираю бідолашну кінцівку.

— Знаю, але я вже звикла так, коханий, — сміюся у відповідь і пригортаюся до нього.

— Ви такі милі, — щебече Злата. — Антоне, тобі пощастило. В тебе така красива наречена.

— Це правда, — підтакує Саша, він звертає на мене найменше уваги і від того мені дуже подобається.

— Всі на мене дивляться, — помічаю я.

— Це нормально. Всім цікаво побачити обраницю Антона, про яку ніхто нічого не знав, — усміхається Злата. — Але ти не зважай. Насолоджуйся святом. Я маю підійти до інших гостей, але якось запрошу тебе на каву, якщо ти не проти. Мені хочеться познайомитися ближче.

— Я буду дуже рада, — киваю їй. Це я ще не знаю, що Злата і Таня — найкращі подруги. Але щойно іменинниця від нас відходить, Ксенія ділиться цим моментом. Я хмурюся, бо більше не вірю в щирість цієї дуже приємної на перший погляд дівчини.

Стіл заставлений вишуканими стравами: омари, фуа-гра, трюфелі – все, що тільки можна уявити. Офіціанти в білих рукавичках розносять шампанське і вино. Грає жива музика, саксофоніст виконує романтичні мелодії.

Я оглядаюся навколо, намагаючись запам'ятати кожну деталь. Все тут настільки чуже і неприступне, що здається сном. Я ніколи не бувала на подібних заходах, і хоч добре знайома з етикетом, все ж відчуваю, що це не мій світ. 

На відміну від Антона. Він, безсумнівно, в своїй стихії. Впевнений і елегантний, легко спілкується з гостями і здається тут головним. На мить я навіть забуваю про нашу угоду і про те, що він – мій ворог. Бо зараз я страшенно боюся щось не так сказати чи зробити, тому весь час смикаюся і зиркаю на нього, немов на свій порятунок.

Музика, сміх, блиск кришталю та шелест шовку… Я пливу цим морем розкоші, намагаючись не видати свого хвилювання. Антон тримає мене за руку і я відчуваю себе акторкою, яка грає роль у чужому спектаклі.

І раптом, серед цього блискучого натовпу, я бачу її. Таню. Вона стоїть біля барної стійки, у вишуканій сукні кольору слонової кістки, і сміється, розмовляючи з якимось чоловіком. Її обличчя сяє. Я відчуваю, як Антон стискає мою руку. Він помічає мій погляд і дивиться в тому ж напрямку. На його обличчі – усмішка, але я бачу, як напружуються його м'язи.

Він веде мене до Тані, і я відчуваю, як моє серце б'ється швидше.

— Може не підемо до неї? Хай ревнує з відстані, — кажу я пошепки.

— Підемо, — з усмішкою відповідає він. Бачу, що зараз його увагою володіє не стільки колишня, скільки її новий бойфренд. Це високий вродливий чоловік зі світлим волоссям, на чиєму ліктеві русявка тримає свою руку. На пальчику навіть з відстані кількох метрів бачу обручку з величезним рубіном. Нишком зиркаю на свою. Вона здається мені значно кращою, хоч і не такою помпезною.

— Може потанцюємо? — пропоную я. Не хочеться мені підходити до них від слова зовсім. Відчуваю, що нічого доброго з цього не вийде.

— Я заплатив тобі немалу суму, тож роби, що я кажу без зайвих припирань, — цідить крізь зуби він.

— Тільки ж дивіться, самі не зіпсуйте все, — попереджаю я. Ми підходимо вже надто близько до пари, тож розмова обривається. Нас помічають.

Я дивлюся в очі Тані, і бачу, як її усмішка згасає.

— Які люди! Рада вас бачити, — вона не тільки цілує Антона, але й мене. Відчуваю, як за нами слідкують, тому стараюся триматися гордо і з гідністю. Проте всеодно нервую. Бути в її компанії мені дуже неприємно. Я навіть не можу собі пояснити чому. Просто так і все. — Дозвольте відрекомендувати мого нареченого Ендрю. Ендрю, це мій колишній Антон і його теперішня…

— Анна, — нагадую я і простягаю руку американцеві. Той цілує мої пальчики. 

— Оу, яка обручка! Вітаю! — вона одразу помічає мою руку і навіть перехоплює її. — А знаєте, нам потрібно зробити спільне фото. Це просто історична мить!