Глава 5. Анна

Сестра бере слухавку одразу. Вона звикла, що мені на роботу краще не телефонувати, я сама відзвонюся, як зможу. А в неї часу завжди повно, тож вона на зв’язку.

— Я вже вийшла з лікарні. Саме доїжджаю додому. Ань, це просто… В мене слів нема. Я не знаю, що буде. Я в паніці. Він сказав, затягати не можна. Але ми всі ці роки так старалися, копійка до копійки і навіть на операцію ще нема, а реабілітація теж така дорога. Що робити? — Даша й справді дуже стривожена. Чую по голосі, що вона готова розплакатися, але тримається лише тому, що навколо люди. Але ось зараз вийде з автобусу, прийде в квартиру — і розреветься так, що стеля в сусідів знизу піде плямами.

Мені так боляче бачити її такою, чути її голос, повний безсилля. Даша завжди була сильною. Вона так дбала про мене, коли тато помер, а мама стала багато працювати, щоб забезпечити нас. Вона старша. Я завжди на неї рівнялася, а вона в усьому мене покривала, підтримувала, захищала, коли мама сварила, що вдягла коротку спідницю чи прийшла пізно з клубу. І ось я доросла, самостійна, а вона потребує моєї допомоги. І я все зроблю заради неї. Навіть більше, ніж можу. Чесно, навіть життя не пошкодую.

— Дашунь, не переживай, заспокойся, благаю тебе. Я все владнала, — швидко кажу в слухавку, щоб вона прийшла до тями. Може варто було розповідати не по телефону, але поки я прийду з роботи, вона здуріє. І маму накрутить до межі. А я скоро не звільнюся, бо ж ще проєкт маю доробити. Ксенія просила чим швидше завершити його, якийсь важливий замовник.

— В сенсі владнала? — приглушено питає вона. Непокоїться. 

— Знайшла гроші. Буде тобі операція. Я зараз не можу все пояснити, але…

— Як це знайшла? Ань, ти що? Це ж величезна сума! Де ти могла її знайти! Куди ти влізла? Ти мене лякаєш! — ну от, в Даші новий приступ паніки. Дуже добре. 

— Та заспокойся ти. Мені авансом на роботі дали. Будуть вираховувати з зп. В мене дуже хороший бос Ксенія Михайлівна, вона про все домовилася, як дізналася цю ситуацію. Правда, працювати треба буде багато, але це дрібниці. Зате ти матимеш на операцію і реабілітацію.

— Ти серйозно? — спокійніше питає вона.

— Та чесно, — я зітхаю. Задумуюся, як би відреагувала Дашка, якби дізналася правду. Навряд, що гарно. Те, що я буду обжиматися з Антоном Коханим і за це отримаю гроші після того, що вона через нього пережила… Якось це… Жахливо. Але обирати не доводиться. Мені треба зіграти ту роль, вилікувати сестру, а там може й для помсти шанс випаде. 

— Аааань! — тягне вона, голос такий теплий-теплий. — Дякую! Ти навіть не уявляєш, як я хочу тебе розцілувати! Ти найкраща сестра на світі!

— І це правда, — кепкую я. — Ну все, мені треба працювати. А ти там готуйся до того, що скоро все буде добре.

— Хочеться в це вірити, — усміхається вона.

І мені.

Роботу завершую доволі пізно. Антона я вже не зустрічаю, але здаю проєкт Ксенії і виходжу з офісу. Як завжди, мене зустрічає Гліб. Він працює в готелі навпроти і коли на зміні, підчікує мене, щоб разом повертатися додому. Гліб — мій сусід, друг і в принципі надійна людина. Даша впевнена, що він в мене таємно закоханий, але я знаю, що ні. Просто він дуже хороший і ми — це той виняток, що підтверджує правило про неможливість дружби між чоловіком і жінкою. Знаю точно: рідко, але буває.

— Привіт, Нюто, — всміхається він і цілує мене в щоку. — Як день минув?

— Не питай, — я зітхаю. Мені так хочеться поділитися з ним всіма перепитіями. Я принципі хочеться комусь розповісти і переконатися, що я зробила правильно, а не влізла в якусь дуже сумнівну історію. Але я стримуюся. Нікому не можна казати. Що як він розкаже Даші? Чи мамі? То взагалі буде катастрофа. Мама мене вб’є, якщо взнає, що я — фіктивна наречена. Як в фільмі якомусь. Для неї це непристойно. Вона в мене старої закалки. А Гліб може розказати навмисно, думаючи, що рятує мене з великої дупи. Хоча я спершу маю сестру врятувати, а тоді вже сама якось виплутаюся.

Проте про операцію все ж ділюся. І повторюю історію про аванс з роботи.

— Ну хоч один плюс, що ти працюєш тут. 

Гліб завжди був проти, що я влаштувалася в компанію Антона. Він чомусь думає, що моя дитяча симпатія може відродитися, не зважаючи на те, що сталося з Дашкою. Але це нереально. Хай там що, я ніколи не закохаюся в Коханого. 

Оскільки моє авто вже кілька місяців стоїть в очікуванні ремонту, а Гліб ще не розбагатів на машину, ми йдемо до метро, дорогою розмовляючи про неважливе. А я думаю про своє ближнє майбутнє і відчуваю перші прояви хвилювань. Я ще не знала, що на мене чекає, але вже передчувала, що нічого хорошого.