Глава 4. Анна

В що я знову вляпалася? Досі тремчу від того поцілунку. Якось згадалася юність, коли я мріяла про те, як колись буду з Антоном. І цей поцілунок цілком виправдовував роки чекання, бо був гостріший, яскравіший, ніж будь-що, що мені досі доводилося відчувати. Першої секунди я планувала дати ляпаса, але просто не зуміла. Його вуста з ароматом терпкої малини і нотками хмелю та полину паралізували мою здатність до оборони. Тепер я і сама пошкодувала, що не скинула бісового піджака, бо мені стало шалено спекотно. Ноги підкошувалися, тілом блукав вогонь насолоди. Що за чорт?

Він ворог! Через нього Даша стала інвалідом. Треба це собі нагадувати! Хоч саме зараз згадалося, якою я була розчарованою, коли дізналася, що сестра була з хлопцем, який подобався мені. Та Даша була старшою, вона нічого не знала про мої почуття. Тим паче все обернулося катастрофою, що змусило мене ображатися і ненавидіти Антона, а не родичку.

Втім зараз всі ці думки з’являються, а потім десь там і зникають на краю свідомості. А коли той самий багатій-негідник представляє мене, як свою наречену, я випадаю в осадок. Що взагалі тут відбувається? Хочеться спитати, де прихована камера і куди помахати, але після прохання “підіграти” знову завмираю. Ну, ок, підіграю. Побачимо, що з цього вийде. Хоча це реально дивно. Колись я його кохала, а тепер він просить мене грати його наречену? Якийсь сюр, чесне слово.

— Наречена? Як несподівано. То ти одружуєшся? — питає Таня, дівчина дуже доглянута і красива. Просто супермодель. Я не бачила її тут раніше.

— Так, одружуюся. Але офіційного оголошення ще не було, тож ти дізнаєшся однією з перших насправді. Саме вчасно ти приїхала, Тань, — каже Антон. Ще б пак, навіть наречена ще була не в курсі, як виявляється.

— Ну вітаю. А де обручка? Все економиш? — вона киває на мою руку. Бос мнеться і я вирішую відповісти.

— В ювеліра. Підганяють під мій розмір, — подаю голос я, а тоді шкодую, може не варто було втручатися. Я взагалі без поняття, що відбувається. Але Антон схвально мені киває. Ну то я молодець?

— Не знаєш розміру пальця своєї нареченої? Все через одне місце. Впізнаю тебе, — сміється Таня якось недобре. Так, ніби хоче знайти болюче місце і вразити в нього. Але Коханий виглядає, мов непроникна стіна.

— Я на детоксі. Доводиться зменшувати обручку, бо пальці теж стають стрункішими, — знову кидаю перше, що прийшло в голову. Змірюю очима незнайомку: вона мені одразу не сподобалася. І все ж знімаю жакет. Бо я, бляха, не даремно щодня в зал ходжу і тіло маю струнке і підтягнуте, а в кабінеті від напруги реально стає спекотно. Ще не вистачало, щоб на блузі з’явилися сліди від поту. Погляд Антона швидко біжить моєю фігурою. Очі темнішають, хоча вони й так карі і, здається, бути ще темнішими вже не можуть. Бачу, що він задоволений. А мені якось ніяково одразу стає, але подумаю про те потім. Простягаю Тані руку, вона її стискає, криво всміхаючись. Видно, що я їй поперек горла. Не люблю спілкуватися з неприємними мені людьми, але все ж привітно кажу, бо так вимагає етикет: 

— Приємно познайомитися. 

— І мені. Ну, не буду вас затримувати. Піду до Ксюші, — відповідає дівчина і виходить з кабінету. А я повертаюся до боса і розводжу руками.

— Що це, в біса, було? 

— Ти чудово впоралася! Я готовий виписати тобі чек на всю суму просто зараз! Нагадай, скільки там? — він, наче мільйон виграв. Радісно йде до столу і щось там пише, але я надто обурена, щоб думати зараз про гроші. 

— Ви маєте мені все пояснити. Я вам винна ляпаса, тож якщо ви не хочете отримати його перед скляними стінами, то розказуйте, — суворо кажу я.

— Ляпаса? За що? — дивується він.

— Ще й питаєте! Ви поцілували мене без мого дозволу!

— А тобі хіба не сподобалося? — от і не гад? 

— Це не має значення! 

— То все ж сподобалося? — змій, мать його, спокусник!

— Ні! — випалюю я. — Тобто це не ваша справа!

— Як це не моя? Дуже навіть моя!

— Що ви собі дозволяєте? Думаєте, якщо багатий, то вам все можна? — обурююся я.

— Ні, я так не думаю. Заспокойся, нічого ж не сталося. Більше так не робитиму. І я справді маю вибачитися. Вибач, що все так вийшло, — примирливо каже він і я трохи заспокоююся. — Бачила Таню? Це моя колишня. Мені потрібно, щоб вона і всі інші думали, що ми з тобою заручені. За гру моєї нареченої отримаєш гроші на операцію сестри. Гроші готовий заплатити наперед. Але щоб без всякого. Мене краще не дурити. Ти ж це розумієш, Ксюша казала, ти розумна дівчинка.

— Я не збираюся лізти в цю сумнівну історію… — тихо, але чітко кажу я. А то не лише сестру не врятую, а й сама на гачок потраплю.

В голові виринають думки, де ще я можу взяти гроші. Які альтернативи? Чи можу я взагалі відмовитися від пропозиції Антона?

Деякі збереження в нас є, ми все ж знали, що до цього колись дійде і операція знадобиться. Але ще треба буде одразу на реабілітацію. В Даші є пенсія по інвалідності. Але там копійки. Мама працює директором школи. Я — дизайнером. На таку суму нам треба збирати вічність. Може щось вдасться позичити. Можна продати моє авто, яке я успадкувала після смерті тата. Правда, воно старе і зараз чекає ремонту, не їздить. Але тисячі три доларів отримати, напевно, можна. Якось викручуся.

— Сумнівну у історію? Ну ти, Анно, даєш! — Антон розводить руки і крутить головою, всім своїм виглядом показуючи, що шокований моїм висновком і взагалі навіть уявити не міг, куди нас заведе ця розмова. Він глибоко зітхає, пальцями прочісує своє густе волосся і видає тоном, ніби стомився вести ці балачки: — Коротше так, тобі потрібно лише відвідати зі мною світські заходи, посидіти в дорогих ресторанах і за це я ще тобі плачу. Але якщо не хочеш, тоді можеш йти шукати іншу роботу.

— Ви мене звільняєте? За що? Хвалена доброта Коханого Антона! — я шокована. Як же так? Я ж гарно працюю! Та він права не має звільнити мене з роботи, бо відмовилася грати в його ігри! А як же я тепер Дашку рятуватиму, якщо і свою мінімальну зарплату втратила?