Глава 3. Антон

— Вона дуже хороша дівчина. Дуже працьовита і талановита. Ти ж знаєш, я не стану впрягатися за будь-кого. Але їй ми можемо піти назустріч і видати з каси суму грошей, а тоді вираховувати з зарплати, — Ксюша вже хвилин п’ять розпинається в моєму кабінеті, розповідаючи про якусь свою підопічну, яка потрапила в скруту і потребує грошей на операцію родички. Моя сестра така, вона завжди намагається всім допомогти, знайти вихід з кожної ситуації. Добра, благородна, взагалі чудова. Ми з нею двійнята і, здається, бувши в утробі матері, вона перейняла всю доброту, а мені залишилися лише скептицизм і здатність придумувати дурнуваті плани, як цей з фіктивною нареченою.

— Що це за Аня, ти кажеш? — питаю я, розуміючи, що добре не пам’ятаю про кого мова. За креативщиків відповідає Ксюха, а я більше займаюся фінансами.

— Новенька відносно. Але дуже розумна. Така світленька, з довгим волоссям. Пам’ятаєш? 

І я починаю згадувати. Світленька, кажеш? Молоденька… І потребує грошей… А я потребую акторку, яка буде грати мою пару перед Тетянкою. То може це доля? Треба на неї подивитися.

— Добре, я зрозумів тебе. Займуся цим. Поклич її до мене. 

— Справді? Ти допоможеш? — Ксюша сяє усмішкою. Хороша вона, моя мила сеструха. 

— Це ж ти мене попросила. Коли я тобі відмовляв? 

— Братику, ти найкращий! Дякую, Антошо! Я зараз її покличу, — дівчина весняним вітерцем вилітає з кабінету, залишаючи по собі лише аромат дорогих французьких парфумів.

Я одразу зосереджуюся на роботі, але не встигаю навіть прочитати звіт, як в кабінет стукають.

— Так! 

Я відкидаюся на спинку крісла і зацікавлено дивлюся на молоденьку струнку дівчину, що заходить всередину.

— Викликали, Антоне Михайловичу? Ксенія Михайлівна сказала мені…

— Ти Аня,— не то питаю, не то стверджую я. І одразу зупиняю свій погляд на її обличчі. Пухкі ледь прикриті вуста. Алебастрова шкіра, правильні риси. Довгі вії обрамляють ясні блакитні очі. Настільки блакитні, що навіть дивно. Ще не зустрічав людину з настільки ясними очима і виразним поглядом. Їй і косметики не треба. На мить зависаю. Щось у ній… Щось, що притягує погляд. Вона ідеальна. Молода, красива, потребує грошей. Саме те, що мені потрібно. Як я не помічав її раніше? Така гарна. Модельна зовнішність. Ще й ці світлі коси довжиною по пояс. Відчуваю, що не нарощені. Клас. Ця дівчина може стати моєю зброєю проти Тані. А що каже фігура?

А фігура прикрита суворим діловим костюмом. Нічого не зрозуміло. Що ж, доведеться це виправити.

Я піднімаюся на ноги і підходжу до неї. Тоді обходжу навколо. Хто взагалі придумав такі костюми? Ні, щоб облягаюча блузка, коротка спідниця. Моя секретарка Олеся вічно так ходить, хоч око радує босу. А тут якесь кімоно. Або форма солдата.

— Я перепрошую, а що відбувається? — питає білявка схвильовано.

— Ксенія сказала, тобі потрібні гроші. Багато? — уточнюю я. Вона киває і називає суму. Велику для неї. Навіть немалу для мене. На мить задумуюся, чи це того варте? Якась тупа гра і я втрачаю купу бабла. Може пошукати когось іншого? А цій виписати аванс в рахунок оплати, як і казала Ксюша? Але я знову випадаю в осадок, коли дивлюся в її очі. Капець. Я хочу її. В усіх сенсах. І хочу, щоб саме вона грала наречену. І хочу хочу. Хоч це і звучить грубо.

— Зніми, будь ласка, піджак, — врешті прошу я. Щоб хоч розуміти, що в неї все ок з фігурою.

— Навіщо? — вона схрещує руки перед собою, ніби я збираюся силою її роздягати.

— Тут спекотно, правда ж? Тобі не жарко? На нас чекає довга розмова. Скинь піджак, випий води. Сідай, будь ласка.

Але хитрощі не вдаються.

— Ні, мені не спекотно. І я не буду сідати. Постою. То ви дасте мені аванс? — вона нервує. Я це чудово бачу. 

— Я маю для тебе одну пропозицію. Ти можеш заробити ці гроші, надавши мені одну послугу. І тоді отримуватимеш свої зарплати, як і раніше. 

— Яку ще послугу? — вона червоніє. Я уважно проводжу її поглядом і задумуюся.

— Ти все ж скинь жакет. 

— Чого ви причепилися до мого жакета? — спалахує вона.

— А тобі важко? Я ж не до гола прошу роздягнутися. В тебе ще там блузка, жилетка, ще щось. Якщо кажу, то значить треба! 

— Ні, це вже перебор! Я прийшла сюди працювати, бо думала, що це престижна серйозна організація! А вам лише дурощі в голові! Я не стану перед вами роздягатися чи що ви там ще хочете! Це просто неподобство! — Аня біситься і кидається йти з кабінету. І я теж розумію, що з нею можуть виникнути складнощі. Та не в моїх правилах відступати. Втім, зараз ключову роль грають не мої принципи. А те, що в коридорі за скляною стіною я помічаю Тетяну.

Це точно вона! Вдягнена, як завжди, дизайнерсько і з новою зачіскою, але вона. Але як? Вона ж мала приїхати лише за пару днів! 

На мить панікую. Розумію, що не встиг підготуватися до її приходу. Щоб мій план діяв, слід вже щось зробити. Таня має ревнувати, інакше я втрачу її. І тому я повинен щось придумати. Зараз. В цю секунду.

Я реагую блискавично. Ловлю Аню за руку і кидаю в свої обійми. В блакитних очах з’являється вогник нерозуміння, з вуст збирається злетіти протест, але не встигає. Я закриваю їй вуста палким поцілунком, від якого світ раптово починає тікати з-під ніг. Її губки такі солодкі і на смак, мов літній бриз. Вони не довго чинять опору, врешті підкоряються і мене накриває. Я захоплююся процесом, вминаю в себе дівчину, відчуваю, як вона обм’якає в моїх руках і забуваю про все на світі. 

Тож коли скляні двері відкриваються, а на порозі постає колишня, я навіть розгублююся.

— Ого, ну привіт, Антошо. Я трохи не вчасно, — каже Таня. Зацікавлено дивлюся на неї. Така красива, але щось в ній змінилося. Проте не можу зрозуміти, що саме.

І що вона зараз відчуває? В мене вдалося? Їй не байдуже? Якщо так, то мій план діє! А він мусить діяти, бо придумати щось інше просто нема часу.

— Нічого страшного. А як ти тут опинилася? Ти ж в Америці була. Давно прилетіла? — як ні в чому не бувало кажу я. Аня смикається до дверей, але я обіймаю її за талію і вона знову завмирає. Мені шкода, що я використовую її без її згоди, без попередження. Врешті спершу ми мали укласти угоду на цю гру, але все вийшло з під контролю. Я неодмінно вибачуся перед нею, але зараз треба, щоб вона поводилася тихо і не зіпсувала мені план по поверненню коханої дівчини.