Глава 2. Анна

— Ань, ну що тут в тебе? Можеш приблизно хоч сказати, коли проєкт буде готовий? — в кабінет зазирає Ксенія Михайлівна. Вона ж Ксюшка, вона ж душа компанія, вона ж мій бос і просто дуже хороша людина. Ксюня — чудовий приклад того, що деякі яблука падають дуууууже далеко від своєї яблуні. Вона абсолютно відродилася від своєї родини, всіх цих чокнутих Коханих.

Це ж треба таке прізвище — Кохані. Кохана Ксенія. Коханий Антон. Жесть. Втім, колись для мене Антон і справді був коханим, але це екскурс у таке далеке минуле, що й згадувати не хочеться. 

А проте я всеодно згадую.

Мій тато працював водієм у сім’ї Коханих. Часом я їздила з татом на крутій автівці його боса і могла одним оком зазирати в закулісся багатого життя. Та мене там цікавила ніяк не розкіш, в якій вони купалися. Але вродливий син господаря, звісно ж, навіть не помічав доньку обслуговуючого персоналу.

Я познайомилася з Антоном особисто вперше в молодіжному таборі, куди нам з моєю старшою сестрою Дашкою пощастило поїхати. Путівки були новорічним подарунком від батька Антона і Ксюші для мого тата. Чомусь пан Михайло вирішив відправити в крутий табір, куди поїхали його діти, і дочок свого водія. Втім, Коханий-старший, як я пам’ятаю, був щедрою людиною. В той час наша сім’я жила теж доволі багато, батьки відклали на наше навчання в престижних вузах, купили трьокімнатну квартиру замість їх однокімнатної і в принципі могли собі дозволити навіть відпочинок на морі. Щоправда, з гибеллю тата в автокатастрофі наші світлі дні минули. Але зараз не про те.

Змалку Антон здавався мені прекрасним принцом, тож я, бувши маленькою дурепою, все заглядалася на того вродливого мажорчика. Уявляла, як цей довбаний вінценосний на білому коні зверне свою увагу на мене, таку собі Попелюшку без хрустальних башмачків. Ага, як би не так. 

Потім я бачила його знову. Ми з сестрою мали крутих подружок, з якими часом відвідували нічний клуб. Там частенько з’являвся і Антон. Але ми ніколи й словом не перекинулися. Я могла лише здалеку спостерігати, слухаючи базікання дівчат і мріючи про свою казку.

Ще пізніше зі мною сталося життя. І мені відкрилися очі на те, що казок не буває. Шкода лише, що ця істина далася нашій сім'ї дуже важко.

— До вечора зроблю, Ксюш, — відповідаю я, кидаючи погляд на монітор. Мені справді ще небагато залишилося попрацювати, щоб дизайн квартири для нашого замовника був ідеальним. 

Тієї миті на мій телефон приходить смс від сестри. Коротке. Сповнене болючого крику всього два речення. Я пробігаю по них очима і моє серце падає додолу. 

— Щось сталося? — мій вираз обличчя не ховається від Ксенії. Вона, певно вдалася в свого батька, дуже емпатійна і людяна. Дівчина заходить до кабінету і присідає на стільчик навпроти мене. — Ти поблідніла. Розкажи мені. Може чимось допоможу?

— Даші потрібна операція терміново, — я глибоко видихаю і схиляю голову на руки. Занурююсь пальцями в волосся. Набираю повні легені повітря. Небеса! Як мені з цим всім впоратися?

— Це твоя старша сестра? В неї щось з ногою, ти казала? — Ксюша співчутливо зітхає.

— Так, вона вісім років тому потрапила в аварію. Суглоб якось там неправильно зрісся. Вона ходила, терла його, терла. А зараз їй треба його замінити. А через років десять знову треба буде міняти. І так до кінця життя. А операція непосильно дорога. Ми тягнули, все чекали. Але вже чекати не можна, — я не скажу Ксюші, що все це через її брата. 

Ну частково.

Звісно, є вина й Даші в тому, що сталося. Але вона була юною і дурною, а він скористався її наївністю, звабив дівчисько і виштовхав з номеру готелю, кинувши в обличчя пару купюр. В холі були його друзі-покидьки, що, за словами сестри, висміяли її. І він це дозволив, прилюдно зганьбив. Коли вона тікала звідти в сльозах, потрапила під колеса авто. Скільки грошей, сил і часу потрачено на її лікування! Тепер вона завжди буде кульгати і ненавидіти чоловіків. А він живе і насолоджується своїм життям! Гад!

Тому я й влаштувалася в цю компанію. Банально хотіла помститися. Хоч якоюсь дрібною пакостю. Але спершу було потрібно стати ближчою. Втертися в довіру.

Мене взяла на роботу Ксюша. Не думаю, що вона знала, чия я дочка. Радше я вразила її на співбесіді. Вона помітила мій талант, згодом зробила своєю помічницею, стала довіряти проекти. Так за кілька місяців я зробила непогану кар’єру дизайнера інтер'єру. Робота тут мені подобається, особливо я кайфую працювати в крутому колективі під керівництвом Ксюші. Але це змушує мене почуваюся двояко. З однієї сторони я не хочу зраджувати Ксенію, я дійсно їй багато чим завдячую. З іншої — коли бачу Антона, щось в мені перевертається і я ледь стримуюся, щоб не видати своєї ненависті.

— Я поговорю з братом. Може ми дамо тобі гроші авансом? Хоч якусь частину… В рахунок зарплати. Знаєш, я подумаю, що можна зробити… — вона ніжно торкається моєї руки. — Ти не переживай. Працюй поки, а я піду до Антона. Здається, він вже повернувся з обідньої перерви.

Якби ж я лише уявляла, що на мене чекає, після розмови брата й сестри! Але я і подумати не могла, який поворот підкине доля.