Глава 1. Антон

— Антош, ну ти де? В яких хмарах літаєш знову? — голос Саші звучить як з іншої планети, бо я й справді цілком загруз у своїх думках. Бачачи, що на нього так і не реагують, друг ще й клацає пальцями в мене перед носом. Врешті я відмираю і фокусую погляд на обличчі чоловіка, що сидить переді мною на диванчику і всіма силами намагається повернути мене до реальності.

— Задумався про роботу. Сорі, чувак.

— Ти вже як твій старий. Тільки одні й думки, що про роботу. Розслабся ти хоч на кілька годин. А то сам мене покликав і сам зображаєш пам’ятник. Ау! — Саша знову клацає пальцями, що трохи дратує.

— Все, я слухаю. Що ти там казав? — усміхаюся. Дивлюся на друга.

— Таня скоро повертається, ти пам’ятаєш? — ще б пак я не пам’ятав. Всі останні дні я тільки й згадував, що про повернення своєї колишньої дівчини. А саме про нашу останню розмову.

Як зараз бачу. Ботанічний сад. Чудова прогулянка, яка перетворюється на сварку. Ми щось не поділили. Щось, напевно, не суттєве. Бо інакше я б запам’ятав. Таня взагалі трохи істерична, єдина донька батька-мільйонера, звикла, коли всі падають до її ніг. Але я — не всі. І коритися комусь… вже тим паче жінці не збираюся.

Проте Таня неймовірна красуня. Висока, пишногруда, точена фігура, довге темне волосся. Мов її ліпили з глини янголи точно по моїх вподобаннях. Вона збуджувала мене одним лише виглядом. І її характер, непокірний, бунтівний… Це захоплювало, тримало в тонусі. З іншою мені було б скучно. 

Крім того, вона з хорошої сім’ї. Підходить мені по всіх параметрах, як не крути. Дрібні сварки, що між нами траплялися, були просто маячнею. Причиною для гарячого сексу-примирення.

Але не того разу. Тоді ми якось надто гостро реагували на словесні випади одне одного.

— Я не збираюся вислуховувати твої істерики! Мені потрібна жінка, а не вічно незадоволена всім навколо гримза! Ти задовбала вже нити! — точно пам'ятаю, як крикнув їй. Таня вскипіла. 

— Тоді не терпи! Між нами все скінчено, Антоне! Ти пошкодуєш про те, що так зі мною вчинив! — поривчасто відповідала вона. А я, замість того, щоб все виправити, поки було можна, несподівано спалахнув ще сильніше. Чи то ретроградний Меркурій на нас найшов чи ще якась холера?

— Мені й легше! За ті бабки, що витрачаю на тебе, відкрию ще одну філію компанії. Або взагалі ресторан куплю. Хоч користь буде! 

— Так ти заговорив? Ти бабки рахуєш, отже? Тоді ще повію собі купиш, бо жодна адекватна дівчина не стане терпіти такого придурка! 

— Я знайду собі іншу, варто лише клацнути пальцями. Не віриш? — викрикнув тоді я.

— Не знайдеш! Я їду в Штати. А як повернуся, ти будеш таким же самотнім, як зараз. Ти будеш ще просити мене на колінах, щоб повернулася. От побачиш! — була її остання репліка, перш ніж вона пішла.

І ось минув рік. Таня повертається з Америки, де живе її мама. Повертається, як видно з її профілі в інсті, зарученою. А я все такий же самотній, як тоді. І не навмисно. Я якось особливо й не шукав собі пару. А коли з кимось і намагався зустрічатися, то це тривало не більше двох тижнів. І мене все влаштовувало, бо жінок навколо завжди повно, а одну особливу мені якось не принципово мати. Але Таніне повернення все змінює. 

Вона виграла, а я програв. Але це ще не остаточно. Я можу її повернути. Врешті кращої партії, ніж вона, мені не знайти. І я шкодую, що тоді все так вийшло. 

Але я не буду валятися в неї в ногах. Тоді вона лише розсміється і вийде заміж за того, кого вона там собі знайшла мені на зло. Якщо я й виграю цю битву, то лише змусивши її ревнувати. Хай зрозуміє, що помилилася. І тоді, наскільки я її знаю, в нас буде шанс на примирення. Бо я більш ніж переконаний, що з тим америкосом в неї не серйозно. Вона моя. Нам просто треба все владнати.

— Мені треба терміново знайти дівчину. Наречену ще краще! — раптово видаю я, тим самим шокувавши Сашу, який знову засумував, вирішивши, що я не скоро повернуся з подорожі в свої спогади.

— Що ти мелеш? — дивується він.

— Щоб не було так, як вона й сказала, я маю знайти фіктивну наречену. Таня приревнує і ми помиримося, — геніально! Як я раніше до цього не додумався?

— І де шукати будеш? — вигикає брову Саша.

— Подумаю, — я знизую плечима. — Я щось вигадаю. Ще ж є пару днів.

— Якщо точно, три дні. В четвер вона приїжджає. Якраз на днюху до моєї Злати, — і я згадую, що дівчина мого друга і моя колишня завжди дружили. Очікувано. Дивно, що я не здогадався.

— Діяти треба швидко, — врешті кажу я і випиваю келих з бренді залпом.