оповідання

Італієць сидів  ззаду в таксі і роззирався  на сторони, усміхався час від часу, щось собі пригадавши.  Павло вивчав італійця в дзеркало, прикидаючи, скільки з цього пасажира можна злупити. Іноземці  ще не вміють одразу добре рахувати наші гроші, цей видно з таких. Он як радіє, видно їде до когось з наших жінок, що на заробітках.  Жінки як подуріли, завезли того добра -- старих і не дуже, ходячих і не зовсім. Везуть звідусіль: з Іспанії, Португалії, Італії, Франції і ще хто де працює, звідти й везе “мішки з грошима”, бо тут на їхню пенсію можна безбідно жити. Скоро вся Європа  перекочує до України на борщ та сало. А чого, жінки в нас гарні і роботящі, то все може бути. Павло віз італійця до Стрия на своєму таксі і радів, що не повертається додому в порожні. 

Дорога зі Львова до Стрия була щойно зроблена, стелилася чорним асфальтом поміж зелених полів і невеличких лісів, поміж  гарних сіл, що розбудувалися за останні роки до невпізнання. Вілли і котеджі, красиві, архітектурно вишукані, подекуди аж занадто великі та помпезні, дивилися пластиковими вікнами в ошатному тюлевому вбранні на дорогу, що бігла стрічкою вперед. 

Павло любив свій край, він тут виріс, тут хотів завжди жити, він був з тих, що не міняють свою Батьківщину  на принади закордону. Багато його друзів осіли в Європі, а Павло сам не їхав і жінку не пустив. Сестра Ганна або як її кликали вдома -- Нуся, була в Італії і ще хоче їхати.  В неї своє життя, яке не дуже вдалося, бо й досі в дівках сидить, а вже за тридцять перевалило. Така “кезя” вродилася, ніяк собі пару не підбере, всі їй не такі, якісь каже “куці” то ростом,  то мізками. От бісова дівка, ціни собі не складе, а час йде. Вже думав, що поїде до Італії і там собі знайде підхожого чоловіка. Аж ні і тут “облом” - не такі, а такі, як вона хоче, вже жонаті. Вже б своїх дітей колихати, а вона ще шукає, з ким їх мати.

А цей ось їде до якоїсь, щоб ощасливити.Такий нічого собі вродливий,  не старий, десь за сорок йому буде, бо вони там за кордоном довго не старіють, виглядають молодо.  Якась вкрутила хлопцю голову. Ти дивись, як розглядається навколо:

-- Вперше, до нас в Україну приїхали?  -- Павло, в силу своєї роботи вивчав потроху мови, щоб порозумітися з клієнтами. Знав трохи італійських слів,  не так багато, але й ті ставали йому в пригоді.

--Так вперше. Гарно тут у вас.

-- Мене звуть, Павло.

-- А я -- Рікардо. Добре, що ви трохи говорите італійською, бо я не розмовляю українською. -- розсміявся італієць.

--То не проблема, бо тут кожен третій говорить італійською та працює в Італії. Завжди знайдете з ким поговорити. Ви приїхали  в гості?

-- Так, хочу зробити сюрприз своїй коханій. Вона й не здогадується, що я їду.

-- Гарно,  от вона зрадіє! - сказав Павло.

Зупинилися біля бару, щоб розім'яти ноги і попити кави, запашної львівської. Вийшли з авто і Павло зі здивуванням побачив, що милиці, з якими приїхав Рікардо, залишилися в салоні авто, а він йшов, трохи кульгаючи.

-- А милиці?!

-- Не треба, -- махнув рукою італієць.

Після зупинки, Рікардо пересів до переду і між чоловіками зав'язалася  невимушена розмова. Рікардо їхав до Стрия до Оксани. Знайомі вже майже три роки, вони жили разом в його квартирі. Він побачив її вперше у свого друга, де Оксана працювала, прибираючи житло. Побачив і втратив голову, так його причарувала красива українка. Він почав приходити до друга в ті дні, коли там була Оксана. Запропонував  підвезти додому, запросив на каву, а згодом і на піцу. Спілкуючись, зрозумів, що вона саме та жінка, з якою він хотів би бути разом. Оксана не відмовилася перейти жити до нього, щоб не платити за квартиру. Живуть вони разом вже майже два роки, йому подобається, що Оксана ніжно і трепетно любить свою сім'ю. Рікардо розповідав, що з радістю оплачує подарунки для матері і брата, так він наче став частиною її родини. Тепер він хоче познайомитися з ними ближче,  запропонувати Оксані руку, бо своє серце він вже їй віддав. 

-- А чому ти з милицями? -- запитав Павло.

-- То я так придумав пожартувати. Ось приїду інвалідом, а Оксана своїм поцілунком і обіймами враз зцілить. Коли вона поїхала, я підвернув ногу, довелося поскакати два тижні на милицях, але я їй не говорив, не хотів турбувати. Вона в мене така, що кине все і приїде. Потім мені прийшла в голову ідея приїхати самому. Оксана купила гарну квартиру в новому мікрорайоні, бо жила разом з мамою та братом, а мріяла про власне житло.  Квартира вже мебльована і гарна, вона мені світлини прислала. Я їй допоміг купити техніку до кухні і спальню, бо в неї не вистачало грошей. Так приємно допомагати любимій жінці.

Рікардо розповідав, а сам думками летів  уперед, роздивлявся дорогу і посміхався. Йому подобалося все: села обабіч шляху, корови, що поверталися додому вечірньою порою, жінки, що стояли біля воріт і когось виглядали, діти, що рейсували наввипередки на велосипедах, квіти біля мурів і огорож, посаджені дбайливими руками, поля, що рівненькими скибками  зеленіли всілякою зеленню і цвітом, сади, що кликали в свою тінь, схиляючись важким гіллям з рясними плодами, дерева, що вишикувалися вздовж дороги, ніби вітали подорожніх. Він вражено споглядав за всім і радів, як мала дитина новій іграшці.

-- Як гарно, так спокійно, так цікаво, так зелено. -- не міг заспокоїтися італієць від побаченого. --Тепер я розумію, чому у вас такі гарні жінки; народитися  на такій чудовій землі, не може бути інакше.

Очі чоловіка світилися такою ніжністю, що Павло аж позаздрив: от би такого чоловіка знайшла його сестра.

-- Я взяв милиці, бо  нога болить і довго не можу ходити, але то пусте, бо на таку красу можна дивитися вічно, а біль пройде, як тільки я обійму свою кохану. Це більше жарт, бо Оксана любить сміятися, вона дуже весела і смішлива. Знаєш, то велике щастя, коли поруч людина, яка все розуміє і з якою легко жити. Вона збиралася додому довго, купувала всім подарунки, братові різні фуфайки та футболки, мамі все необхідне. Так приємно було їй допомагати, мені подобалося, що вона така уважна і любляча.