Частина 36

Мія: ми приїхали! — сказала дівчина, коли ми зайшли в дім батьків.
Софі: Ліля, — радіючи дівчинка підбігла і обійняла мене, — а де Дмитро? — звісно. Ніхто ж з батьків не знає.
Тато: чому ти без чоловіка? Ми і скучили за ним. 
— зараз я вам все розповім. 
Мама: все розкажеш за вечерею.  Я стільки всього приготувала. 
Мія: це чудово, я голодна, як слон після перегонів, — сідала дівчина за стіл.
Мама: що за перегони? 
Мія: Марта придумала, щоб розвіяти обстановку. 
Тато: яку обстановку? 
Мія: а це розкаже Ліля. 
Софі: я тоже хочу брати участь у перегонах.
Тато: ти ще замала для цього.  Лілю? 
— якщо коротко, то ми з Дмитром розлучаємось.
Мія: намагаєтесь. 
Мама: що?
Тато: як?
Софі: що цей придурок зробив? — у цієї дитини унікальна реакція. 
Мія: Софія! 
— ви пам'ятаєте новини про те, що наш з Дмитром шлюб фіктивний. І те, що наш договір злили в пресу. І Дмитро думає, що це я зробила.
Софі: от гандон! 
Мама: Софія. Звідки в тебе всі ці слова беруться?  Але я не розумію. Чому Дмитро так думає?
— бо є мої фотографії на яких я тримала у руках папери. А я не хочу терпіти подібне. І подала на розлучення. 
Мія: ти впускаєш деякі деталі. Дмитро зрозумів, що винна не Ліля. І не хоче розлучатися. 
Софі: розлучайся з ним, сестричко. 
Тато: я не знаю, що сказати. Це ідіотизм. Спочатку звинувачувати, а потім жаліти. Мені треба з ним поговорити.
— ні, тату, не треба. Будь ласка.
Тато: гаразд. 
Мама: ти залишишся сьогодні в нас? 
— ні, завтра в нас з дівчатами плани. 
Тато: які? 
Мія: до речі, які такі плани? 
— а це сюрприз. Ми з Оксаною дещо придумали. 
Мія: тільки в межах закону. Щоб вас головний прокурор не посадив за решітку. 
— не хвилюйся, не посадить. 
Повечерявши ми з сестрою поїхали до нашого дівчачого будинку. У який чоловікам вхід заборонено. 
Мія: ці двоє, щось придумали, — сказала сестра, коли ми зайшли у вітальню де Софія, Ніка, Марта, Оксана, Ромео і Вікторія пили чай. 
Софія: кого ти маєш на увазі назвавши «ці двоє»?
Мія: моя сестра і Оксана. 
Марта: надіюсь, що це не змусить головного прокурора посадити вас за решітку. 
Оксана: нічого кримінального просто справа принципу. 
Ніка: справа принципу? Тут будь ласка, докладніше. 
Оксана: ми грабанемо будинок головного прокурора, — що? Ми так не домовлялися.
Марта: Оксана! 
Софія: ти що слаба на голову? 
Роман: я все розумію, але є певні межі. Добре, що я змахаюсь в Лондон.
Ніка: як завжди тікаєш у свій Лондон.
Роман: ти можеш теж туди повернутися.
Ніка: нізащо
Оксана: я пожартувала з першим квітнем. 
Марта: точно, сьогодні ж перше квітня. 
Мія: а що за сюрприз? 
Оксана: ми знайшли слід Алекса, — обличчя Марти тут же помінялося з радісного на похмуре. 
Марта: і
Оксана: він у Туреччині, — відповіла дівчина серйозним тоном.
Марта: кріт одразу втік на батьківщину. 
— він ніколи не жив у Туреччині.
Софія: тобто не жив? 
Марта: що ще вам відомо?
Оксана: тільки це. Бо Олександрів Нільсонів є дуже багато. 
Мія: стоп. Це ж дуже рідкісне прізвище.
— звідки, ти це взяла?
Мія: він сам мені це сказав. 
Марта: це був для всіх складний день, тому думаю, що нам варто іти спати. 
Ми взяли занесли посуд на кухню, як на диво Оксана з Вікторією самі зголосилися її помити і прибирати на кухні. Я прийняла ванну з морською сіллю. Розслабилася, як ніколи. Останній раз було так, коли ми разом з Дмитром приймали ванну. Це було колись. Тепер я живу сьогоденням. Одягнувши теплу піжаму я застрибнула у своє ліжко і швидко поринула у сон. Та він тривав недовго. Мене розбудив телефонний дзвінок. Яка холера у такій годині телефонує?
— хто б це не був, я його вб'ю, — сонна я підняла слухавку навіть не дивившись, хто мені телефонує, — алло.
Дмитро: Лілю, — о думаю за смерть цієї людини мене не посадять.
— Дмитро! Якого біса? Ти бачив, яка година? 
Дмитро: ні. Але знаю, що дуже багато часу пройшло, як ти мене покинула.
— ти сам цього захотів. Це кінець прийми. Забудь.
Дмитро: ніколи. Не у цьому світі. 
— ти п'яний? 
Дмитро: так, п'яний твоєю любов'ю.
— перестань говорити маячню.
Дмитро: це не маячня, — і на цьому слові наша розмова закінчилася. Тому, що я завершила виклик. 
На наступний ранок я копирсалася у тарілці. Перебирала їжу, але нічого так і не з'їла. 
Ніка: що сталося? 
— вчора уночі до мене подзвонив Дмитро.
Марта: що він сказав? 
— що він скоріше помре ніж зі мною розлучиться. 
Оксана: може ви помиритися?
— а якщо з ним щось сталося? 
Ніка: їдемо перевіримо? 
— не знаю, завтра останній етап. 
Марта: тоді пропоную, поїхати на автотрек.
— для чого? 
Марта: я так розумію, що ти не хочеш щоб Дмитро знав, що ти хвилюєшся за нього.
— так  
Марта: тому, ми їдемо до Антона.
Ніка: чому саме до нього?
Марта: просто так. 
Ми всі зібралися, окрім Оксани і Романа, бо у них справи були. І поїхали туди. Я ж просто побачу, що з ним все гаразд і заспокоюся. І запитаю, чому він вночі п'яний дзвонив до мене. 
Ніка: Антоне, привіт, — і тоді на мене подивився Дмитро, а я впевнено дивилася йому в очі. 
Антон: дівчата, що ви тут робите? 
Мія: нам поїхати? 
Антон: ні залишайтеся.
Марта: ну ми дійсно не просто тут, — цікаво, яку вона легенду вигадала, — в мене у машині якійсь стукіт, а ви хлопці у цьому розумієтесь, тому я довіряю свою машинку вам. 
Дмитро: тому ви всі тут? 
— звісно, і дефендера ми всі дуже любимо. І якщо я тут, Дмитро, я хотіла запитати дещо.
Дмитро: так, ходімо пройдемося, — ми почали віддалятися від друзів.