Частина 35

Незважаючи на сильну дружбу з Дмитром Михайло Мудрик повіз мене на тренування Дмитра. Зараз я просто готова його задушити власними руками. Вбити різними способами, якими тільки можна. І можливо здійсниться моя мрія про маленьку чорну сукню на його похороні. Створив правило «торкнешся Лілі , ти труп». Труп тут тільки один і це —  Дмитро Булатов. Як тільки я побачила, що ми приїхали я вибігла з машини миттю.

Міша: Лілю, та не поспішай так, — кричав мені у спину хлопець. Але мені було байдуже. Першим мене побачив Антон. І звісно зупинив мене. 
Антон: Лілю, радий тебе бачити тут. Ви помирилися вже? — сказав хлопець після того, як ми привіталися.
—  ні. Я приїхала його вбити. Де він?  —  запитала зі злістю. 
Антон: ганяє, — вказав на смугу, по якій їздила машина з номером один, — Міша, привіт і ти тут. 
Міша: привіт. Скажи краще Дмитру нехай не йде сюди, — ти тільки подивися на них. Вже придумують план, як врятувати свого друга. 
— агов, я тут може, — нагадала я хлопцям про свою присутність. 
Міша: знаємо, Лілю. Антоне, знаєш хоч і в Лілі ноги короткі, але йде швидко. Я ледве наздогнав її, — здається, що хтось вирішив розвіяти обстановку своїми тупими жартами.
— у самого ноги короткі. Михайло, ти договоришся, — я помітила, як зупинилася машина Дмитра. І попрямувала туди. Мене вже не хвилювали ні Антон, ні Михайло. 
Дмитро: Лілю, ось це сюрприз. Чи це сон? — він дуже зрадів, коли мене побачив. А чи зрадіє, коли я його вб'ю?
— ага. Сон, як я тебе бити буду. Та, як ти міг? Довго думав? — штовхала я його в груди, — Та мені, ні один хлопець в офісі не хотів допомогти папку дістати з полиці. Добре, що був Міша. Ти знущаєшся з мене, Дмитро? Якого чорта ти це робиш? — кричала я і била його в груди. 
Дмитро: як же я казав я намагаюся заслужити твоє пробачення, — схопив лагідно він мої руки. 
— такими темпами ти тільки робиш тільки гірше. Бо знай,  я тебе нізащо не пробачу, — вирвалася з його лап. 
Дмитро: подивимося.
— і я розлучусь з тобою, — крикнула я, коли вже відходила від нього. І попрямувала вперед до Міші. Нехай відвезе мене назад в офіс. 
Дмитро: нізащо, чуєш. Це ніколи не станеться. Тільки через мій труп, — зупинив мене хлопець. 
— як чудово, я саме йшла тебе вбивати. Тому це дуже скоро станеться. 
Дмитро: я знав, що ти станеш моєю смертю, — і він поцілував мене. Ось так просто. Так, я сумувала за цими губами. За ним. За всім. Але цього я йому не скажу. Я почула свист і оплески. Звісно, це були Антон і Міша. Даю гарантію вони про це розкажуть Вероніці. А та решті. І миттю відійшла від хлопця. 
— якого біса, Дмитро? 
Дмитро: нічого не можу з собою зробити, — з єхидною посмішкою на обличчі сказав хлопець.
— стримуйся. 
Дмитро: це дуже важко.  Ти прийдеш на останній етап? — запитав хлопець.
— ні, не прийду, — випалила я. Ага не прийду, якщо в мене вже є квиток. Надіюсь, що друзі зайняли місця в останніх рядах, а не в перших, — і це був наш останній поцілунок. Ти занадто сильно розбив моє серце, — сказала я стримуючи сльози. Я хотіла розвернутися і піти, але хлопець мене не відпускав. 
Дмитро: я знаю. Я так ненавиджу себе через це. Ти єдина людина була в моєму житті, яка в мене вірила та підтримувала. Я це все зруйнував. Я знаю, що вибачень недостатньо, щоб ти мене пробачила. Тому,  ти не бачиш мене перед своїми вікнами. Але я обов'язково завоюю твоє серце, — я стояла і дивилася на нього він говорив щиро. А коли він мене відпустив я пішла зі сльозами на очах. 
— Міша, відвезли мене додому, — сказала я це хлопцеві і більше нічого не хотіла говорити. Я ледве заспокоїлася. 
Міша: гаразд. Бувай, Антоне. 
Коли ми їхали я була ніяка зі сльозами на очах. Чому ці слова розбивають мені серце знову і знову коли їх згадую. 
Міша: ти в нормі? 
— ні 
Міша: хочеш морозиво?
— морозиво? 
Міша: ну та. Я подумав, що Вероніці його купити, але ще куплю тобі. 
— чудова пропозиція. Купляй.
Михайло купив мені і Ніці морозиво, яке я вже по дорозі з'їла. У мене була спокуса з'їсти  і її морозиво, але Михайло сказав, що якщо з'їм його,  то він відвезе мене до Дмитра, а цього я не хотіла. 
Ніка: що це? — запитала дівчина коли ми приїхали і Михайло дав їй морозиво.
Міша: морозиво.
Ніка: я не хочу. 
— окей, я заберу собі. 
Ніка: в сенсі?
— сама з'їм. Якщо ти не хочеш.
Ніка: ні, я з'їм. 
Міша: дякую, — прошепотів хлопець мені на вухо.
Ніка: про, що ви там шепочетесь? — з підозрою подивилася дівчина на нас з Мішою.  
Міша: я питав чи розкаже Ліля, що зробив Дмитро.
Марта: що зробив? — а вона звідки тут? Логічно. Вона тут живе. 
Мія: розповідай, сестричко. 
— Дмитро у нашому офісі ввів нововведення.
Ніка: нововведення? — здивувалася дівчина, коли це почула. Дівчина, яка працює в цьому офісі тільки на іншу команду вражена. 
— ага. Правило. Сухий закон. Ніхто не має права зі мною говорити, а тим паче торкатися.
Марта: що? Як це? 
— ось так. Мені навіть папку не було нікому дістати з верхньої полиці. Добре, що був Міша. Допоміг мені. 
Ніка: який Міша добрий допоміг, — подивилася дівчина на футболіста. 
— може ви поговорите? 
Ніка: Оооо, то ти знаєш, — знову глянула вона Мішу. 
— щось трохи. Марта, вона має його вислухати чи ні?
Марта: ні. Вона побачила те, що хотіла, — знала в кого питати. 
— Маратику і моя сестричко відійдемо.
Ніка: лишаєте мене саму?
— не саму, а з Мішою. Може, ти його вислухаєш.
Ніка: нізащо, — сказала дівчина, коли ми вже виходили на вулицю.
Марта: обов'язково було на вулицю?
— обов'язково, щоб Вероніка не почула.  Нам треба помирити їх. 
— нізащо, — сказали хором.
Мія: Лілю, він їй зрадив, яке помирити? 
— це не так. 
Мія: в сенсі?
— Міша сказав, що ця економка, яка сама залізла у його спальню. І збрехала Вероніці. 
Марта: і ти в це повірила? У цю маячню?
— я бачила по його очах, що він говорить правду. 
Мія: а ти?
— що я?
Мія: а ти побачила в очах Дмитра, що він жаліє, що звинуватив тебе? — я згадала слова хлопця, які сьогодні він говорив на автотреці. 
Дмитро: я знаю. Я так ненавиджу себе через це. Ти єдина людина була в моєму житті, яка в мене вірила та підтримувала. Я це все зруйнував. Я знаю, що вибачень недостатньо, щоб ти мене пробачила. Тому ти не бачиш мене перед своїми вікнами. Але я обов'язково завоюю твоє серце,  — слова знову і знову лунали в моїй голові. 
— ми поцілувалися сьогодні. Тобто він мене поцілував.
Ніка: що? Як? Поцілував. Сам, — так здається, хтось втік від Михайла. 
— сказав, що я стану його смертю і поцілував. 
Марта: тобто ви помирилися?
— ні. Я сказала, що це наш останній поцілунок. І я напевно не прийду на останній етап.
Мія: ні.
— що «ні»?
Мія: ти ідеш. Без обговорень.
Марта: хіба ти не будеш хвилюватися, коли будемо там, а ти тут?
— ні, — збрехала я. 
Марта: знаєш, що я найбільше не люблю? — брехню. Ненавидить її. 
Ніка: брехню. 
Мія: ти йдеш і крапка. 
Вони залишили мене без вибору. Надіюсь, що місця в останніх рядах. Дуже сильно надіюсь. 
Вранці я прокинулася дуже бадьоро і вирішила приготувати сніданок. Коли я вже сервірувала стіл у двері подзвонили. Хто ж це може бути о сьомій ранку. Хоч би не Дмитро. 
Я відкрила двері, а там кур'єр з букетом чорних з глітером атласових троянд. Здається, я знаю хто відправник.
Кур'єр: Снак Лілія Булатова це ви? 
— так. 
Кур'єр: тоді це вам, — простягнув букет хлопець. 
— відправник Дмитро Булатов?
Кур'єр: я не знаю. Підпишіть накладну, будь ласка.
— так звісно, — я швидко підписала взяла букет в руки і понесла його у вітальню. А там була Оксана. 
Оксана: Оооо, це що за краса.
— Дмитро Булатов намагається заслужити моє вибачення.  Навіть записка є.
— «червоне то любов, а чорне теж. Чорні троянди з шипами особливі. Вони нагадують мені тебе.  Також колешся, коли тебе ображають. Я сумую за тобою, дівчино океану.» — прочитала я записку .
Оксана: блііііін, як це мило.
— не мило. Я б викинула їх,  але шкода роботи майстра. 
Оксана: може він сам це зробив?
— Дмитро? Ти щось знаєш?
Оксана: що я знаю? Я нічого не знаю. Я йду спати. 
— може на роботу? 
Оксана: може і на роботу. Лиш тільки з тобою не говорити. 
— та що я зробила 
Марта: Оксана, менше агресії, а то збила мене з ніг, — сказала дівчина, коли в неї врізалася Оксана, — О, квіточки. І ще атласові, —  мої чорні троянди не будуть не поміченими. 
Роман: які файні, хто відправник? — і браток з'явився. 
Ніка: які красиві, — тепер Вероніка радіє квітам. 
Мія: боже, це що за краса. Вони прекрасні. Я теж такі хочу, — а тепер моя сестра радіє квіточкам. Ще до повного щастя Софії не вистачало. 
Софія: які ж вони красиві. Блііііін. Хто ж це подарував? — о, з'явилася. 
Роман: вона так і не відповіла. Я тут стою і чекаю, поки ви всі натішитесь цією красою.
Марта: не подобається щось? Можеш піти. 
Ніка: підтримую. 
Роман: ні, дякую я тут побуду.  Лілю, так хто відправник?
— а ви як думаєте?
Ніка: Дмитро Булатов, — почала танцювати і стрибати дівчина. 
Оксана: там ще записка є.
— яка? — хором сказали дівчата. 
— ось читайте, — дала дівчатам листівку.