Частина 32

Сьогодні я поїхала у це видання тут дуже багато людей, дуже людно. Усі кудись спішать. Метушаться. Цей офіс відрізняється від нашого. Я підійшла до дівчини,  сказала їй, що у мене зустріч. Вона поглянула на мене, що я хотіла провалитися крізь землю. І сказала почекати. Я сиділа дві години потім, ще тридцять хвилин ходила туди сюди, що врізалася у хлопця який ніс документи. 
— вибачте, я невипадково, — сказала я і допомагала збирати документи. Піднявшись на ноги я передала документи хлопцеві. 
— нічого страшного, а ви до кого? Я вас вперше бачу, тому запитав, — сказав до мене хлопець. 
— в мене зустріч, а у кого я не знаю. 
— яке ваше ім'я? — запитав хлопець.
— Лілія Булатова.
— в мене сьогодні зустріч з Лілею, але здається, що не з вами, — сказав хлопець.
— потрібно внести вправки. Снак Лілія Булатова, — сказала я з посмішкою та гордістю. Я любила своє подвійне прізвище. 
— А це ви? Тоді вам до мене, — сказав хлопець. Ми пішли до нього у кабінет, — прошу сідайте, Лілю. 
— дуже дякую, а як вас звати? — якщо бути наглою, то бути нею до кінця. 
Остап: можете мене називати Остапом. І так чому ви вирішили покинути «Sports time»? 
— а хто сказав, що я хочу його покинути? Ви перші зателефонували до мене. Тиснули на мене морально, щоб я прийшла сюди. І ось я тут слухаю ваші пропозиції для мене.  В разі чого я вам відмовлю. Згоди від мене не чекайте, — тут в кабінет постукали і зайшов Віталік. 
Віталік: Остап, ти незайнятий, — о, він мене помітив, — а зайнятий, я зайду пізніше.
Що він тут робив? Поняття не маю, але здається, що вони з цим Остапом друзі. І тут я згадала, що Віталік не раз говорив за Остапа. 
Віталік: ти зараз будеш говорити з дівчатами по телефону? — запитав він коли ми вечеряли пастою.
— напевне, що так. А що таке? Я давно з ними не говорила. 
Віталік: мені потрібно з Остапом поговорити. 
— хто такий Остап? 
Віталік: мій друг, ти його не знаєш.
— познайомиш нас колись.
Віталік: звісно. 
— я якраз вже йшла, поговорите, як друзі.
Остап: я недоговорив. 
— проте я договорила, — сказала я до Остапа, — добре, що ти нас не знайомив, щось добре у цьому світі зробив, — прошепотіла я Віталіку. Та вийшла з кабінету, а згодом з будівлі і поїхала таксі до свого найкращого у світіофісу.
Олег: привіт, 
— привіт, — обійняла хлопця в знак привітання. 
Олег: і що там ? 
— фігня повна. Офіс взагалі відрізняється від нашого. Атмосфера не та. Всі злі. Я навіть не вислухала пропозицію і пішла, але перед тим з'явився Віталік.
Ніка: що ? — звідкись з'явилася дівчина. 
— ти що тут робиш? Ти хіба не мала бути у Лондоні? — накинулася я на подругу зі запитаннями. 
Ніка: я порвала з Мудриком. Це по-перше, — нафіга собі. Я вражена, як вона могла це від нас приховати. Але що є то є. 
— а ви зустрічалися?  
Ніка: у Лондоні ми приховували від  всіх вас. 
— аа, — почала я свою промову, але дівчина перебила. 
Ніка: знають, тому вони зі мною не говорять.
— а по-друге? 
Ніка: А по-друге, це те, що я тепер працюю тут. Ну в львівському русі. 
— я правильно зрозуміла, ти тут будеш журналістом руху?
Ніка: та, якщо вони не почнуть скорочувати штаб журналістів. Завтра наші грають проти «Руху» і новий футболіст «Руху», який точно буде в старті це Віталій Миколенко. 
— підемо підтримаємо Колю. Може він заб'є та гол присвятить його комусь. 
Ніка: я навіть,  знаю кому.
— менше з тим, потрібно сідати за роботу. 
Олег: сьогодні не дуже багато роботи. Завтра її буде багато, — в кабінет постукали це була Аліна нова асистентка нашого начальника. 
Олег: заходь. 
Аліна: Вероніко, вас викликає Леонард Васильович. 
Ніка: що він хоче у моєї душі? — пробурмотіла дівчина котра направилась на вихід з нашого кабінету.
— бачиш, напарнику, всі сили говорять нам працювати. 
Олег: я вже напрацювався і виконав більшу половину твоєї роботи. Тому бувай. Бай, бай, — помахав хлопець рукою і вийшов, а ні. Він не вийшов, а вибіг. 
Всі кинули мене. Я вирішила попрацювати на самоті ввімкнула ноутбук і почала монтувати відео. Коли я була на базі збірної України познімала відео і його потрібно змонтувати. 
Це зайняло близько двох годин і я одразу виклала у ютуб та наш сайт.  Коли я публікувала відео до мене подзвонив Дмитро.
— алло
Дмитро: що ти  робиш?
— працюю.
Дмитро: як все пройшло? 
— погано
Дмитро: за десяти бальною шкалою скільки поставиш?
— всі десять. Навіть двадцять. Там я зустріла Віталіка і його друга Остапа. Вони двоє одинакові. Як добре, що він нас тоді не познайомив. 
Дмитро: нічого собі. 
— я б з тобою говорила цілу вічність, але в мене ще ціла гора роботи 
Дмитро: окей. Я по тебе заїду.
— звісно, — я завершила виклик. 
Завершивши частину роботи я зрозуміла, що втомилася і саме в цей момент зателефонував Дмитро, що він уже тут. Ну так і бути це зроблю дома. Запхавши ноутбук у сумку. Я вийшла з кабінету. Як виявилося я залишилась вже сама у будівлі.
- ви ще довго ? Просто мені потрібно тут все закрити, — якраз йшов охоронець до мене.
— ні, я вже йду. Допобачення. 
- допобачення, — Я вийшла і вже мене на парковці чекав Дмитро.
Дмитро: де ти так довго? — сказав хлопець коли обійняв мене.
— виявляється я остання людина, яка вийшла з офісу, крім охоронців, — я звільнилася від обіймів чоловіка і він відчинив мені двері машини. 
Дмитро: виявляється моя дружина трудоголік, — хлопець сказав це і зачинив двері. Я зачекала поки він відкриє двері і відповіла йому.
— таке є, любий чоловічку, і я тебе порадую. Сьогодні ти готуєш вечерю.
Дмитро: чудово. Я таку вечерю приготую, що ти закохаєшся у мене, — сказав хлопець дивившись мені в мої очі океану. 
— знову? 
Дмитро: знову, — сказав хлопець і завів двигун і ми поїхали.
Субота. Я б сказала, що цей вихідний день проведу подалі від своєї роботи, але ні.  Сьогодні матч, а це означає, що я працюю. Сьогодні ми з Нікою не як колеги, а як суперники. Це вперше таке. Побачимо до чого це призведе. Вибравшись з обіймів Дмитра я попрямувала до ванної. Заповнивши ванну теплою водою я залізла всередину. І здається, що я заснула.  Тепла вода я кайфую. Просто нереальні відчуття. 
Дмитро: Лілюсику! — звідкись почувся голос чоловіка. Це не звідкись він був тут. Стояв біля ванни.
— Дмитро? 
Дмитро: ти вирішила тут поспати? 
— ні. 
Дмитро: добре. Ти скоро? 
— ні. Але в мене є ідея.
Дмитро: я не буду митися в умивальнику! — я засміялася.
— ні, дурнику, не ця ідея. Роздягайся лізь сюди до мене.
Дмитро: ти впевнена? 
— ти мій чоловік звісно, що я впевнена.
Вийшовши з ванни я зазирнула у шафу, щоб обрати в чому я сьогодні буду на матчі. Я одягла синій костюм, що складався із піджака та спідниці і також під піджак одягла чорний топ з шнурками, які перев'язала навколо талії. Легко накрутивши своє волосся. Намалювала вії на щоки додала рум'ян. Та нанесла червону помаду. Одягнувши золоті кольчики та підвіску і взувшись у свої улюблені чорні довгі чоботи. Я схопила синю сумочку і спустилася вниз, де Дмитро вже приготував сніданок. Трошки запізнилася. 
Дмитро: а ось і моя ікона стилю. Ви прекрасні пані Булатова. Готові до сніданку, а потім до роботи?
— як ніколи. Дякую за комплімент, — підійшла до хлопця та поцілувала його в щічку, — і за сніданок.
Дмитро: а за сніданок поцілунку не буде?
— цей поцілунок був і за комплімент, і за сніданок. Давайте, містере гонщику, снідати. 
Ніка: готова до роботи? — запитала подруга, коли футболісти почали виходити на поле. А ми за цим уважно спостерігали.
— як ніколи. Моя команда переможе. 
Ніка: побачимо, — я засміялася. Так незвично, коли ви тепер не журналісти одного футбольної команди. Але ми журналісти збірної України.
— Через місяць починаються матчі збірної. 
Ніка: Боже, я вже їх чекаю. Надіюсь, Мудрика не викличуть. 
— він чудовий гравець і його викличуть. 
Ніка: тоді тримайте мене трьома собаками, щоб я його не вбила, коли він буде тормозити на полі. 
Марта: ви вже спорите, пані журналістки? — до нас підійшли Маруся, Ромео і Марта.
Ніка: зовсім трішки. 
— а де решта? 
Мія: залишились там. 
— ви вже не ображені на Ніку? 
Роман: трохи. Але ми не можемо довго ображатися. 
Мія: тому обійми, — і ми усі п'ятеро обійнялися. 
Марта: мені цікаво, як ти так довго могла протриматися і мовчати? Коли є нова плітка, ти не можеш змовчати.
Ніка: сама не знаю. 
— все ідіть, матч починається.
Мія: зустрінемося після матчу. 
Матч розпочався, а ми з Веронікою уважно стежили і я помітила цікаву постать.  І уважно поглянула на подругу. 
Ніка: мені привиділося?
— тоді мені теж. 
Ніка: переглянемо стартові склади там точно має бути прізвище, — ми переглянули стартові склади, але прізвища, яке нам було потрібно не було.
— він схожий. Але у людини є двійники. Гол.
Ніка: хто забив?
— Микола Шапаренко, — я взяла мікрофон в руку ввімкнула його, — Микола Шапаренко, гол. Він був неймовірний. Перевага за командою Миколи.  Віримо у перемогу, — я вимкнула мікрофон та поклала його на стіл за яким ми стояли. 
Ніка: я вірю, що з Руху хтось заб'є. 
— Квасниця?
Ніка: хотілося би. 
Коментатор: Віталій Миколенко біжить з м'ячем готуємося до голу і Микола Шапаренко захищає свої ворота. 
— фух. Цей придурок не має забити гола. 
Ми не помітили, як перший тайм підбіг кінцю, а за ним і другий. Ми з Нікою вже йшли на прес-конференцію. Як мене за руку хапнув Віталік.
— ти що тут робиш? 
Віталік: граю. Я футболіст. 
Ніка: мені треба йти. Не затримуйся, — сказала мені дівчина і пішла.
Віталік: ось і ми самі. Незабаром все стане, як і було.
— Нічого вже не буде, як було. Запам'ятай собі, і запиши на чолі — стояла я з піднятим вказівним пальцем у повітрі. 
Віталік: О, моя Лілі все буде. 
— знаєш, що я роблю коли мене людина нервує та не розуміє, що я їй тільки, що сказала. 
Віталік: ти маленька дівчинка і в тебе немає сильної сили, тому мені немає чого боятися. 
— Я маленька дівчинка? — біля себе я помітила невелику палицю і звісно схопила її і почала бити цю недоумка. Спочатку била по спині потім він почав бігати. Скажу чесно для футболіста він бігає помалу, я навіть швидше бігаю ніж він. 
Віталік: ти збожеволіла? Хто так сильно б'є?
— я тебе попереджала,— говорила я і далі била його. І тут я почула голос друзів.
Марта: Дмитро,
Дмитро: ти не бачила Лілі?
Марта: бачу. Вона зараз б'є свого колишнього якоюсь палкою.
Дмитро: що?!
Марта: і цей удар дуже сильний.
Дмитро: ти з цієї відстані розумієш, який удар ? Сильний чи не сильний?
Марта: розуміюсь на таких речах. Йди відірви її від нього, бо вона вб'є його.  Я звісно можу замести сліди, але краще зупини її. Повернемося до мене звісно я навіть не помітила як до мене підійшов Дмитро, але до того часу я цього Віталіка добре побила. 
Віталік: ти божевільна. 
— я завжди такою була. Ти не бачив в мені нічого прекрасно.
Віталік: прекрасно, що ти б'єшся, як дурна з цією палкою.
Дмитро: дурний тут тільки ти, — і тут з'явився мій чоловік. 
— Дмитрусику, привіт. 
Дмитро: привіт, Лілюсику.
— а з тобою я ще не закінчила, — як тільки я хотіла підійти цього йолупа чоловічі руки обхопили мою талію і не пустили, — Дмитро, якого біса?
Дмитро: ніякого. На прес-конференцію марш.
— не наказуй мені! 
Дмитро: я говорю лише те, що ти маєш зробити, — хлопець має рацію. 
— точно прес-конференція. Мене звільнять, якщо я її пропущу. 
Віталік: твій чоловік заплатить і тебе не звільнять, — ми з Дмитром завмерли звідки він про це знає?
Дмитро: я ніколи цього не робив. 
Віталік: побачимо, — і він просто пішов.
Дмитро: ти йому щось говорила?
— нічого. Не звинувачуй мене в цьому, Дмитро! 
Дмитро: ходімо. 
— так, пішли, — хлопець схопив мою долоню і наші пальці переплелись і ми покрокували, — коли останній етап? 
Дмитро: через тиждень.
— якраз на Софії день народження. Відсвяткуємо одразу твою перемогу і її день народження.
Дмитро: можливо, я не переможу.
— обов'язково переможеш я вірю в це.
Дмитро: як прекрасно, коли в тебе вірить хтось. 
— неймовірно прекрасно, — сказала я з посмішкою. 
Дмитро: ми прийшли. Іди розірви їх питаннями.
— обов'язково. А ти йди до наших друзів. 
Він пішов до наших братків. А я швидко зайняла своє місце. І почала ставити питання Миколі Шапаренку. 
— Миколо, ви сьогодні забили чудовий гол, чим наблизили нашу команду до перемоги. 
Шапаренко: так, я дуже радий.
— нам цікаво, чи був цей гол комусь присвячений?
Шапаренко: звісно, що був. Він присвячений одній хорошій людині. 
— чи назвете ім'я цієї людини своїм фанатам? 
Шапаренко: не сьогодні. 
— скоро матчі збірної України, ви готові?
Шапаренко: я готовий, але чи мене викличуть. 
— я надіюсь, що ви будете там. І наступне інтерв'ю ти будеш давати мені його там, — я виключила мікрофон оператор пішов до Ніки. І ми з Миколою залишилися двоє. І я уважно дивилася на нього.
Шапаренко: що? Чого ти так дивишся?
— я що не можу дивитися на свого майбутнього зятя. 
Шапаренко: в сенсі майбутнього зятя?
— пане футболісте, я не тупа. Я знаю, що це за прекрасна людина. Коли останній раз вона тебе била? 
Шапаренко: місяць назад. 
— рекорд. 
Шапаренко: Лілю, — сказав хлопець голос його був напружений.
— що таке? 
Шапаренко: там Миколенко говорить про ваш фіктивний шлюб. 
— що? — я швидко побігла до того місце де той придурок давав інтерв'ю, а за мною біг Шапаренко. 
Віталік: саме так. Красива закохана парочка всіх дурила. Як тільки це має закінчитися то Ліля повернеться до мене і ми одружимося. 
— фіг тобі, — включила я мікрофон, — я мало тебе била. Раз ти сказав правду, то і я розкажу правду. Про чесного, вірного Віталія Миколенка, який зрадив мені зі своєю подругою, який крутив плани, щоб я була в поганому світлі. А знаєш, чому я вийшла заміж за Дмитра? Ти причина цього. І ти справді думаєш, що я повернуся до тебе? Ти наївний дурник.  
Віталік: зараз ти при людях говориш таке. А коли ти принесла Остапові ваш договір ти говорила зовсім по-іншому, — і в цей момент моя серце зупинилося, — дивись ось фото, — а тепер розбилося. Він знищив все. І підставив. 
Дмитро: Лілю, для чого ти це зробила? — і він зробив те саме, коли сказав ці слова. Він розтрощив його вщент.
— я зробила? Я нічого не зробила. Я так само чую від нього, як і ти. 
Дмитро: скажи правду. 
— ти зараз серйозно? Ти повірив йому. 
Дмитро: там твої фото, — почав кричати чоловік. 
— я бачу, що там мої фотографії. А ще я бачу чоловіка, який так і не дізнався, яка є я. 
Дмитро: та? Ти просто здала нас, наші відносини пресі, — Я нічого не сказала я просто розвернулася і пішла, — куда ти йдеш? 
— на дно пекла, там де немає тебе. 
Дмитро: зупинись.
— для чого? — я вже була вийшла на дорогу. 
Дмитро: Лілю, 
— що Ліля? Ліля, Ліля. Лілі немає ви двоє вбили мене, — і тут я побачила машину, яка їхала прямо на мене. Кінець всьому.