Частина 30

Сонце. Місяць. Зорі.
Три слова всього лиш. А скільки спогадів. Промінчик сонця витягує мене з темряви, навіть в саму темну ніч місяць покаже мені дорогу до тебе. І  зорі, зірки.  З кожною зіркою, яка впаде я  падаю разом з ними   у прірву, а промінчик сонця кожного разу витягує мене з неї. Це лише три слова, які рятують мене . Кожного разу.

Другий тиждень в Італії проходить зовсім не так, як відпочинок.   Перший тиждень був сповнений екскурсіями. Ми навіть допомогли одному дизайнеру. І стали одними з най обговорюваних осіб у Італії.  Слава богу, що нас не впізнають на вулицях.

Сьогодні гранд фінал Євробачення. І Вікторія з Оксаною представляють Україну. А через чотири дні перед останній етап перегонів. Все дуже хвилююче.

Але зараз в мене місія номер один. Це обрати собі образ на Євробачення. Вчора ми з дівчатами ходили по магазинах і я скупила трохи речей. Якщо у Італію я летіла з двома валізами, то післязавтра поїду з трьома.
Я одягла сірий костюм, який складався з брючних штанів і жилетки. Я намалювала свої губи червоною помадою. І нанесла тіні кремового кольору. Одягши свої колечка на пальці і сережки стала чекати Дмитра, щоб ми вже пішли до друзів.

Я просто стояла і чекала поки хтось раптово не поцілував мене у щічку.  Я спочатку злякалася. Але потім зрозуміла, що це чоловічок. Я обернулася обняла його шию обома руками, як в той же час його мужні руки обійняли мене за талію.

— від коли ти став таким Ромео?
Дмитро: я не Ромео. Я Дмитро. Я не твій друг Ромео. 
— так, дуже сумую за ним. Ти маєш з обов'язково познайомитися.

Ромео, який жив у Лондоні старався приїджати раз на рік, а якщо у нього не виходило, то ми приїжджали. А зараз Вероніка у Лондоні. Можливо, ми зараз не бачимось, але наша дружба міцна.

Дмитро: як скажеш.  Ходімо? — запитав хлопець досі тримаючи мене за талію і дивлячись мені у очі він ніби читає мої думки.
— ходімо, чоловічку. 
 

Дмитро замкнув двері нашого номеру. Взявши мене за руку ми покрокували до друзів. Вони щось божевільне обговорювали. Бо так шуміли, що їх напевно чули люди на дванадцятому  поверсі, враховуючи, що вони були на першому.

— що сталося? 
Марта:  ти не повіриш, — сказала дівчина радісно.
Ніка: сьогодні день сюрпризів, — вигукнула подруга.
Марта: Ми коли з Веронікою його побачили, мало не заплакали, — сказала дівчина і по її шоці потекла одинока сльоза 
Ніка: Ми і заплакали, — сказала дівчина і у неї теж текла сльоза. 
Марта:  точно. 
Дмитро: кого ви побачили? Що Алекса? — запитав Дмитро уважно дивившись в очі дівчатам.
— якщо вони його б побачили, то вони точно не плакали. 
Марта:  не дай бог. 
Оксана: вони вже нам так голову мордують п'ять хвилин.
Ніка: мовчи краще,  Оксана.
Оксана: добре. 
— чого ви досі тут, а не на сцені? 
Вікторія: я тільки, що хотіла забирати на сцену ту мандавожку. 
Оксана: сама така, — сказала дівчина і стукнула Вікторію по голові.

Дівчата пішли готуватися, а ми зайняли свої місця. Надіюсь, що переможе той, хто заслуговує. Ми знімали багато відео робили багато фотографій. Щоб цей день нам запам'ятався на все життя.

Ось настав момент, коли виходять Вікторія і Оксана. Початок був феєричним, як і весь їхній виступ. Все було продумано від А до Я. А ці їхні жовті неонові образи доповнили епатажу до виступу.

Настав час голосування було зрозуміло за кого ми голосуємо. За своїх. За свою державу.

— ви готові почути ім'я переможця? — промовила ведуча.
— хто це буде? Красиві, епатажні дівчата з України чи красені з Іспанії ?  Вони боролися дуже потужно, — промовив ведучий. 
Мія: мені, здається, що якщо переможуть хлопці вони накинуться на них, — посміхнулася дівчина. 
Ніка: все можливе.
— Іспанія. Стає переможцем, — вигукнула ведуча. 
Звісно,  ми засмутилися, що дівчата не перемогли, але саме головне участь. Ми раді, що наші друзі стали частиною такого чудового шоу. Це був пізній вечір. Ми всі йшли нікуди не поспішаючи. Хоча ні. Вероніка і Марат дивно поводилися. Ці двоє, щось зробили, або планують. 
Ми чомусь зупинилися. І коли Дмитро зупинився моя голова стукнулась з його спиною.

— чого ти став, як стовп?

Мої очі стали по п'ять копійок, хоча ні. Вони були по цілих п'ятнадцять. Як любила казати людина, яку я побачила. Це був Ромео.

Марта: ми коли вас чекали, нам з Веронікою стало скучно. 
Ніка: і ми вийшли на вулицю. Стоїмо згадуємо, що ми робили і що ще не зробили. І тут йде ось це чудо. —показала дівчина рукою на хлопця. 
Ромео: дякую, любі подруги, що накинулися на мене, — сказав хлопець дівчатам.
Ніка: маєш, щось проти? 
Марта:  ми були дуже раді тебе бачити. 
Ромео: ми бачимось і так раз в рік.
— це мало, — сказали дівчата. 
Мія: погоджуюсь з ними, дорогий наш колєга. 
Ромео: а тепер скажіть мені будь ласка, це хто такі? — він вказав на хлопців, —  Декількох я, здається, знаю. 
Вікторія: Лілю, розкажи своєму батькові.
Дмитро: якому батькові?
Ромео: Лілю, розказуй.
— ну, я..., — я зробила довгу паузу, — вийшла заміж, — обличчя Ромео стало злим? Ні. Воно було ніяке, — Ромео? 
Ромео: Це я переварюю інформацію, що ти одружена. І хто він? Ким працює? Не жебрак, не бомж? Не шахрай? 
Дмитро: це я. І гонщик, — тут Ромео накрила чергова істерика. І коли він заспокоївся. Зробив серйозний вигляд.
Ромео: як у твоїх мріях, Лілю. Ти приклад для всіх цих, — хлопець вказав рукою на моїх подруг, — що мрії здійснюються. 
Ніка: дивись на нього. 
— думаю, ти маєш знати, що спочатку це був фіктивний шлюб.
Ромео: що?
Дмитро:  шлюб по договору. 
Ромео: ти сказала, що спочатку. А зараз?
— ходімо, поговоримо, — я схопила Ромео за руку і ми відійшли від друзів, — мій чоловік буде ревнувати дуже сильно.
Ромео: він тобі не довіряє? 
— ти б бачила вчора його лице, коли я говорила про гарячих італійців. 
Ромео: як так вийшло, що ти вийшла заміж за цього, а не твого цього індивідуума? 
— ти знаєш, що я зустрічалася з Миколенком 
Ромео: діло йшло до весілля, але ти одружена з цим гонщиком. Як так вийшло? 
— в той самий день, тобто в день весілля. Я дізналася, що він мені зраджував з своєю подругою. І я втекла.
Ромео: ти втекла з весілля?
— так. Потім... мене зустрів на дорозі Антон. Він ж найкращий друг Дмитра. Його кинула наречена. Я подумала, що за співпадіння. І Антон запропонував мені одружитися з Дмитром.
Ромео: Антон запропонував? Не Дмитро? — так хлопець був здивований, що це не зробив Дмитро. 
— саме так. І я погодилася. 
Ромео: що він пообіцяв тобі натомість? 
— нічого. Я нічого не хотіла. 
Ромео: що було далі? 
— як тільки ми, як я думала порозумілися. Я дізнаюся, що я дуже сильно  дратувала Дмитра і він заплатив моєму начальнику, щоб він мене завалив роботою, який ніколи мені її давав. Він просто тримав мене в офісі. Я була принеси подай. І тут різко він мені доручає важливу роботу. Взяти інтерв'ю.
Ромео: ось це поворот.
— я пішла від нього. Він довго просив вибачення, але я пробачила. В нас було багато чого. Але я йому зізналася, що кохаю його.
Ромео: ви у нас дуже відважні, Лілю. На такий крок не кожен піде. 
— і через місяці  три  він зізнається мені також у коханні. 
Ромео: ну він і тормоз.
— Ну таке є. І зараз ми так живемо.
Ромео: я чесно,  кажучи в шоці. Що ти через усе це пройшла. Думаю, нам пора повертатися. Я дивлюся в сторону друзів, то твій чоловік мене зараз вб'є. 
— ну нехай спробує.
Ромео: ти бажаєш мені смерті з твоєї сторони це дуже мило.
— все для тебе, брат. 
Ми підійшли до друзів. Мій чоловік не зводив погляду з Ромео. Хоч і він постійно говорив з дівчатами, а не з хлопцями. Ми пішли веселитися. Дівчата захотіли співати. А особливо моя сестра, Ніколя і Марта. Ця трійця завжди веселилися я не бачила, щоб вони сумували. Можливо це і було, але вони не показували. Ці люди досить добре вміли приховувати свої емоції.