Частина 29

Ми приїхали в аеропорт,  я вже помітила хлопців і дівчат і ми прямували до них, але нас зупинили журналісти.

Жур: Добрий день,  Дмитре,  Лілю.  — ранок почався чудово. Вони наставили на нас камеру і мікрофони. 
Дмитро: добрий.  — життєрадісно сказав Чому він такий радий? 
Жур: в нас є інформація, що вилетите в Італію? Це правда?  — вражає. Звідки, вони дізналися? 
Дмитро: таке є.  
Жур: ваші фанати говорять, що скоро ви станете батьком, це правда чи чергова вигадка? — що блін? Що вони вигадали знову? 
Дмитро: ее, хаха. Правда, це смішний жарт. Наразі такого немає. — мій чоловік явно зніяковів.  Як тільки вони підійшли чоловік виглядав життєрадісним, то зараз він у думках їх вбиває. 
Жур: ми б зраділи такій новині. — звісно зраділи б. 
— ще б. — тут я вже не змовчала.
Жур: ви щось сказали ?  — я що мала мовчати? Вибачте, але таке я не мушу терпіти. 
— сказала, що такі особисті моменти ми не забов'язані ділитися.  А тепер вибачте, ми запізнюємося на рейс, — я схопила Дмитра за руку і ми попрямували до наших колєг. 
Мія: здається, що хтось незадоволений.  — зробила висновок моя сестра. 
— це все журналісти. Виявляється, що я вже вагітна і я про це не знаю. — махнула я рукою і охопила я руками руку Дмитра.
Софія: Ну, це їхня робота. 
— їхня робота, Софіє, заключається в тому, щоб говорити про роботу Дмитра чи мою. А не лізти в особисте життя людей. Вони хочуть сенсацію, а зробили мене вагітною. Просто нереальна сенсація. Жовта преса просто живе на цьому. 
Софія:  давайте, це залишимо. Бо в нас через п'ять хвилин посадка на рейс.

Цілий політ я спала у Дмитра на плечі. Можливість в нього плече затекло, але мені було комфортно. Дівчата про щось дуже важливе обговорювали. Це було, здається, чи прилетить Вероніка з Михайлом чи вони прилетять окремо. 
Коли ми зійшли з літака, то побачили тільки Вероніку з Михайлом Мудриком, які нам махали руками. А от Вікторії і Оксани ніде не було.

Марта: Ви разом прилетіли?  — запитала дівчина у Ніки, як вони з Мішою підійшли до нас. 
Ніка: Та
Мія: І він ще живий?   — моя сестра не змогла стримати насмішки.
Міша:  цього разу,  я не такий незграбний. І взагалі,  я не такий. 
Марта: всі  сумочки Ніколі цілі і сухі? 
Міша: так.
Ніка: Так, ти не такий, ти косоокий.  
— питання. А де Вікторія з Оксаною? 
Ніка: ми думали, що заскоро прилетіли, і тому стояли і чекали на них, але вийшли ви.  
— зараз я подзвоню, — зараз я наберу її. Я набрала дівчину йшли довгі гудки, але вона нарешті підняла слухавку. 
— Алло, Оксана,  а де ви є? — запитала я дівчину і я чула шум вони, здається, в якомусь людному місці.
Оксана: ми в аеропорту чекаємо на вас, це де ви є ? — ми довго говорили і я зрозуміла, що вони не в тому аеропорту. 
Віка: може літак запізнюється, — говорила подруга Оксані.
— ми в іншому кінці Мілану. Ви переплутали аеропорти. 
Оксана: Віка, ти дибілка, як можна переплутати аеропорти? 
Віка: це ти нас сюди завела. Це твій навігатор був. І сама ти дибілка.
— Ми зараз їдемо заселятися в готель і прошу вас приїдьте в той готель. 
Віка: як вийде. 
Оксана: Віка! — крикнула дівчина в трубку. В мене аж око почалося сіпатись.
— Оксана, в трубку мені не кричи.
Віка: що?
Оксана: ми приїдемо.

Я вийшли з аеропорту сіли в таксі і поїхали до готелю. Готель був дуже красивим. В середині було дуже багато рослин.  На рецепшені нас зустріла дуже привітна дівчина, яка з радістю обслужила нас усіх та видала нам ключі від номерів.

Ми двоє з Дмитром в одному номері. Маруся, Ніка та Марта в одному номері. Ми не стали ризикувати життям хлопців тому поселили цих трьох разом. Софія, оскільки зустрічається з Артемком то вони разом. Віка з Оксаною вже тут живуть, тому вони в одному номері. Антон, Колясик та Місько в одному номері і Олег з Денисом.

Ми зайшли в наш просторий номер з якого є вид на місто .  В мої очі одразу кинулися чорні меблі і велике ліжко. Я одразу почала на ньому стрибати, як мала дитина.

Дмитро: Замість того, щоб розпаковувати речі вона товчеться на ліжку. 
— ти буркотун. І я до речі радію.  Ти тільки подивися, яке ліжко велике.  
Дмитро: давай, розкладай речі, — розкомандувався тут. 
— не наказуй мені! 
Дмитро: яка ж ти вперта, — це ще хто з нас впертий.

Після того, як Дмитро розклав речі. Так, Дмитро. Я змусила його розраховувати речі, бо потрібно було завершити статтю,  яку я мала дописати у літаку, а оскільки я спала на плечі чоловічка, я робила це коли Дмитро розпаковував речі. Далі все йшло, як має бути, ми спустилися вниз і замовили собі їжу, бо жахливо хочу їсти. До нас ще приєдналися наші друзі і вгадайте кого знову не було?  Правильно. Вікторії і Оксани. Де вони я навіть не знаю. І коли я витягла телефон, щоб подзвонити і запитати «де вони є?», то вони з'явилися тут у готелі.

— ну нарешті, ми вас побачили. 
Шапаренко: Я думав, що ми вас побачимо в кінці тижня 
Віка: багато думаєш, містер футболіст.
Мія: Сідайте, їсти з нами. — дівчата сіли і ми  почали їсти.
Дмитро: що в нас на порядку денному?
— екскурсії. Багато екскурсій. Далі сходити на один показ мод, раз ми у Мілані. З'їздити у Рим. Відвідати багато знаменитих місць архітектури. 
Ніка: Чудовий графік.
Оксана: а вечірки? — запитала дівчина п'ючи лимонад з ківі та лимону.
Софія: для чого тобі вечірки, якщо потусуватись, ти і вдома можеш. 
Мія: Вірно. 
— тож розпочнеться тиждень Італії. 

На наступний день ми вирішили почати із екскурсій.  Спочатку ми вирушили до Пьяцца дель Дуомо – це головна площа та найпопулярніше місце серед туристів в Мілані. Площа знаходиться перед міланським собором Дуомо.