Частина 23

Аеропорт. Місце, яке чуло багато найщиріших зізнань у коханні. Місце, яке бачило багато сліз. І ось я зараз стою і плачу, бо їде наша Ніколя.
Так, вона їде підвищувати свою Здійснюється одна з її мрій. Можливо, коли повернеться, то стане набагато успішною ніж зараз.  І можливо приїде зі своїм чоловіком. Ну я не виключаю того, що вона зійдеться з Мішою. Я мрію, що вона піде йому на зустріч.  Я хочу в це вірити. Ми віримо у те, що хочемо, здійснюється те, що хочеться. 
— мені буде тебе не вистачати. За нашими постійними дурницями в офісі, — обійняла подругу я. 
Ніка: мені також. Дуже сильно, — я помітила, як до нас біг Олег. Він ледь не забився. 
Олег: я не міг не приїхати. Вероніко,  для чого ти залишаєш мене самого з цією злюкою. Вона розізлиться на містера гонщика, а злість зжене на мені, — коли я вже відійшла на подругу накинувся напарник.
— я так ніколи не робила, — сказала я правду.
Ніка: Олег, я вірю в тебе ти виживеш. 
Олег: але будеш робити, Лілю. В нього перегони аж через два місяці, тобто в кінці березня. Дякую, Веронічка.
— як ти, все знаєш, — пробурмотіла я. 
Олег: я стежу за цим.
Мія: Чекай на нас у Лондоні, — помахали дівчата, коли Ніка розвернулася, щоб піти.
Ніка: звісно, — сказала дівчина і наостанок нас усіх обійняла. 
Вероніка пішла на посадку. А ми усі поїхали в офіс. Він був зовсім не такий, як у інші дні. Був якимось не таким. Але це той офіс до якого я звикла. Всі метушилися, як не завжди. Вони поводилися, як бджоли трудівниці.
— що відбувається? — запитала я у напарника.
Олег: Я не знаю. — я помітила  Лейлу,  яка несла на підносі п'ять чашок. Бідна дівчина. 
— Лейло, що таке? — запитала я у дівчини. 
Лейла: приїде друг дитинства Леонарда Васильовича і він теж спортивний журналіст.
— це чудово, хоч декілька буде журналістів. 
Лейла: він буде працювати в нас вісім місяців.
Вісім місяців. Стільки мав тривати наш фіктивний шлюб, який закінчиться у березні. Але зараз на даний момент ми з Дмитром передумали його закінчувати. З моїх думок вивів суворий чоловічий голос. Це був здається, цей спортивний журналіст.
- всім привіт і легкої роботи вам. Лейло, Леонард Васильович в себе?
Лейла: звісно, Остапе Дмитровичу.
— ну чоловічку, ти можеш їхати, а ми йдемо працювати.
Дмитро: я тут побуду.
— Дмитро! — крикнула я. 
Дмитро: Вибач, але твої маніпуляції на мене не подіють, — якого біса на нього найшло? 
— які до біса маніпуляції? — сказала я, як у мій кругозір попав бос, який прямував до нас.
Бос: Лілю, в мій кабінет. Зараз же, — і цей розкричався. Та чого вони усі на мене кричать? 
— так, зараз.
Бос: негайно.
Дмитро: Я з тобою.
— та заспокійся вже. Ти не моя мама. І я не маленька дитина. 
Дмитро: але я твій чоловік і якщо я  захочу ти звільнишся, — а ось це було зайвим. 
— тільки спробуй це зробити і я нагадаю тобі, як ти платив моєму начальнику. Як там було «ти мене дратувала і я вирішив тебе позбутися», тому не смій, Дмитро, зрозумів? — не встиг мій чоловік сатана відповісти, як бос знову почав мене кликати.
Бос: Лілю!
— іду, — я вирушила у кабінет Леонарда Васильовича., — я вас слухаю. 
Бос: це Остап Дмитрович і він в нас буде працювати замість Вероніки.
— ви так швидко знайшли їй заміну? Я не можу вам повірити, правда. 
Бос: так. Тому, прошу працювати. 
Я вийшла з кабінету зла і не добра. Ще Дмитро роздратував. Командувати він мною вирішив. Фіг йому, я ніколи і нікому цього не дозволю. Нехай тільки наважиться піду від нього не дивлячись ні на що.
— він пішов? — запитала я у свого напарника, як тільки увійшла у наш спільний кабінет. 
Олег: так, як тільки ти зайшла в кабінет начальника, — слава богу, а то він б  знову дурниці наговорив, — І що там? Бо ти така зла, а погляд ніби хочеш всіх перерізати. Твій чудовий напарник слухає, — хлопець сів за свій стіл і склав руки. 
— цей.. наш начальник ... Леонард Васильович знайшов Вероніці заміну. Ти це уявляєш? Тобто вона сьогодні поїхала тільки. Вона сіла в літак дві години назад. А вже на її місці працює інша людина. 
Олег: я в шоці. Я не можу,  в це повірити. А якщо їй там не сподобається і вона вирішить повернутися, то що буде? Він звільнить цю людину? Ні. 
— ні, Олеже,  він не захоче звільняти свого друга..
Олег: то цей,  що прийшов... на місце Ніки?
— ага.
Остап: ну що давайте працювати, любі друзі, — у кабінет увійшов хлопець, який буде працювати замість моєї подруги.
— ми тобі не "любі друзі", — огризнулась я.
Остап: і чому ти така зла, білосніжко? — він що знущається? Яка я йому білосніжка?  
— по-перше,  ми не в тих відносинах, щоб ти придумував мені ось такі клички. І по-друге, тебе це не має цікавити.
Олег: і по-третє ти зайняв місце її подруги ну і моєї. І зрозуміло, що вона не буде з тобою в дружніх відносинах, Остапе Дмитровичу.
Остап: ви збираєтеся мене вижити з офісу?
Олег: ні, ми не такі. Поки що. Зауваж це ПОКИ ЩО.  
Я більше не слухала їхньої розмови з Олегом. Просто сиділа і набирала текст майбутньої статті. 
Остап: тримай, — поставив мені на стіл паперовий стаканчик з лате на якому було написане моє ім'я.
— звідки ти знаєш, що я обожнюю Лате?
Остап: Олег сказав, можливо трішки добріша будеш.
Олег: повір це не сьогодні. Можливо завтра, якщо наш любий містер гонщик не буде її дратувати, — я кинула на напарника злий погляд. Завжди мусить щось лишнє сказати. Особливо, якщо це стосується Дмитра.
Остап: я не знав, що в тебе є хлопець.
— взагалі то чоловік.
Остап: Вибач, я просто не помітив обручки.
Не помітив він. Та її і немає. Скільки ми одружені і скільки пройшло часу від зізнання Дмитра він і не думав купувати їх нам. Можливо це маю зробити я? Ні. Досить, я перша поцілувала його, я перша зізналася йому у коханні. Досить нехай він буде у чомусь першим.
Я допила своє лате. Закрила ноутбук. Натягла на себе пальто вийшла з офісу сіла в таксі і поїхала додому.  Коли я увійшла у будинок, то мого чоловіка не було. Тренування. Звісно. Я швидко повечеряла. Зробила рутину свого вечора. Переодяглась у чорну піжаму замкнула кімнату на ключ і лягла спати. 
Але перед тим, як замкнути двері на ключ я наклеяла туди папір з повідомленням для Дмитра. « Сьогодні ти спиш, де хочеш тільки не в моїй кімнаті, після того, що ти мені сьогодні сказав». І поринула у сон. 
І тут я здригнулась від шуму в кімнаті. Я зіскочила з ліжка. І побачила картину, мої двері були вибиті. А вибив їх Дмитро вдруге. Знову.  Дежавю.