Частина 22

Я нарешті знайшла час одягнутися. Так це сталося. Мій вибір зупинився на яскраво червоному атласовому платті з розрізом на правій нозі. Яке я купила в одній з крамниці цього міста. Я з першого погляду зрозуміла, що вона має бути моя.
— ну що ж я готова.
Ніка: і я. Ти прекрасна, — сказала дівчина, яка була одягнена у блакитній сорочці та шкіряній чорній спідниці. 
— дякую, Ніка.
Марта: це сорочка Мудрика? — сказала дівчина,  яка була у темно-синій блузці і у чорних класичних штанах.
Ніка: не знущайся.  Він в Лондоні. 
Марта: я мовчу.
Ніка: ага. Я повірила. 
Марта: і який ти подарунок йому купила на день народження?
Ніка: я сама, як подарунок. Ти прекрасна,  Марусю. — сказала дівчина покрутившись. 
Мія: дякую, Ніколя, — сказала дівчина в білому брючному  костюмі із блискучим топом.
— всі вже готові?  
Ніка: не може дочекатися,  коли буде зі своїм чоловіком. — із сарказмом сказала дівчина. 
Мія: хаха. 
Оксана: я іду, — сказала та,  що була одягнена у бежевий корсет та чорні класичні штани.
Віка: а ви  мене не  забули? — сказала та, що була одягнена в блакитний костюм.
— тепер всі?
Мія: Софія ще
Софія: так, я вже готова, — вона була одягнена в блакитну  сорочку-плаття. 
Ніка: ти одяглась, як я. Я в суд на тебе подам. 
Софія: Ні.
Оксана: я можу бути твоїм адвокатом, Нікусику.
Ніка: Так.
Софія: ні. 
Мія: закрили писки і пішли. Сваритеся, як баби базарні. 

Ми вийшли з кімнати, де всі були зібралися. І спустилися сходами  на перший поверх. Де лінійкою стояли і чекали на нас хлопці. Вони заворожено дивилися на нас, ніби побачили перший раз. Ахах. Першим із них опам'ятався Алекс. 
Алекс: ми дуже довго вас чекали, - пробормотів він.
Марта: Нільсон, краще мовчи. Моя рука, хоче сьогодні когось набити так і сіпається, — хаах. Це буде постійно.
— дещо є незамінним.
Дмитро: Ти прекрасна. Я не можу відірвати погляд. — хлопець обійняв мене за талію.
— дуже дякую, чоловічку. Ти теж маєш прекрасний вигляд. Цей костюм тобі дуже личить. — поправляла я його краватку, яка була темно синього кольору.
Віка: нарешті будемо їсти олів'є. Щастя повні штани, — ми всі засміялися.
Ми сіли за круглий сервірований стіл. Який був завалений стравами. Я сіла поруч з Дмитром. А з лівої від мене сторони сиділа Ніка, а  біля неї Антон. Біля Антона сиділа Мія та Шапаренко, після цієї парочки сиділа ще одна Оксана і Денис хоча вони ще не пара, але це поки, що.

Вони час від часу перекидаються такими поглядами, що говорять за них,  що ті без пам'яті закохані в одне одного.  Далі сиділи два партнери Марта і Алекс, біля них сиділи Артем та Софія і Віка з Олегом. Моїм напарником.
— Олег, а ти що тут робиш? — запитала я у свого напарника. Коли він взагалі встиг приїхати?
Віка: Не чіпай мого друга. 
— твого? Він — мій напарник. Маю право.
Дмитро: вона так говорить, що я зараз почну ревнувати, — засміявся чоловік.
— Дмитро,  їж  своє Олів'є, — підсунула я хлопцеві його тарілку з олів'єм. Він лише засміявся.
Віка: олів'є точно. Олег, їмо олів'є.
Олег: прекрасна ідея. 
Алекс: А для чого власне стільки було купувати? Ви грошей не мали, де подіти.  І червона риба з авокадо. І кучу сирів. А про ковбасу, я взагалі мовчу. 
Марта: це все купувалося на твої гроші, любий партнер. 
Алекс: Я вам картки своєї не давав.
Марта: звісно, сьогодні ні, а ось вчора дав.
Алекс: в сенсі? Я не розумію.
Марта: пане Нільсоне, ти сам запропонував оплатити за котедж. І дав мені свою картку. І сьогодні все оплачувалося з неї. Так, що Дмитро, твоя картка сильно не постраждала, як Алекса. Ну, що давайте їсти, Ніколя, подай мені ту канапку з червоної риби та авокадо.

Здається, що Алекс скоро стане банкрутом. За останні дні. Я надіюсь, що більше не підемо за новорічними покупками. Після їжі ми пішли танцювати. Мені, так давно весело не було. Потім ми з Дмитром змучилися і сіли на диван. Він малював своїми пальцями на моїй сукні різні візерунки, а мені це подобалося.
— почекай секунду
Дмитро: що таке?
— я ж кажу,  що почекай, — я швидко побігла і вернулась назад. І вручила йому подарункову коробку.
Дмитро: що це? — запитав хлопець уважно роздивляючись коробку.
— твій подарунок на Новий рік.
Дмитро: наскільки я знаю, що подарунки дарують коли після того, як настав новий рік.
— так, але ми б не встигли. Давай відкривай.
Дмитро: цікаво, що там, — хлопець почав акуратно відкривати цю коробку. Ніжно з почуттям. Ніби боїться його поранити. Це так мило, —  це мініатюрна модель моєї машини на перегонах,  де ти це знайшла?
— я збрешу, якщо скажу, що цілі дні бігала по магазинах і шукала машинку. Але все було по-іншому. Ми сьогодні ходили по магазинах і зайшли в крамницю і мені в очі кинулась цю машинка і одразу зрозуміла, що це той самий подарунок, який я шукала.
Дмитро: це... Це неймовірно. Ти неймовірна. Дякую тобі.
— тепер ти, пане гонщику.
Дмитро: Ось, тримай, — Простягнув він мені маленьку коробочку.
— я відкриваю, — я відкрила а там ключі. Ключі від машини і емблема BMW. В мене очі на лоба вилізли, ти божевільний, господи. Я тільки один раз їздила, а ти ... Дуже дуже дякую, чоловічку. 
Дмитро: Я кохаю тебе, дівчинко, що має очі кольору океану.
— Я тебе теж кохаю, містере гонщику.. — і наші губи з'єдналися в палкому поцілунку.