Частина 21

Оксана: чому ти така радісна? — запитала подруга одразу, як ми повернулися до них.

— я тільки, що їхала в машині, — радісно вигукнула я.

Оксана: ну та та,  ти їхала з Дмитром.

— я їхала за кермом, дівчата. За кермом.

Мія: і як ти їй машину довірив? Вона хоч ціла? — а це вже моя сестра говорила до мого чоловічка.

Дмитро: А ось так. І ціла слава богу.

Мія: менше з тим поїхали.

— куди? 

Мія: святвечір Лілю, мама може і знає,  що сьогодні у Дмитра перегони, але традиції ніхто не відміняв. В нас є година щоб дістатися.

Дмитро: нічого посидимо спокійно, а потім поїдемо.

— ні,  чоловічку, це так не буде.

Дмитро: а як це буде?

— спочатку ми повечеряємо. Бо коли приїдемо,  ще будемо допомагати готувати і тебе,  це не мине доречі. Ти теж будеш готувати. Після вечері,  ми підемо колядувати всі разом.

Софія: як завжди пів восьмої вечора та бандура?

Марта: Думаю, що так, — у дівчини задзвонив телефон, — Алло, так я вже їду. Я не знаю, де вона. Я їй не таксист. Окей і її заберу. Побачимось треба сестру свою знайти.

Ніка: так,  вона була тут.

Марта: де? Все, я поїхала.

Дмитро: ну ось поколядуємо і поїдемо додому.

— ні, 25 грудня Різдво. Ми поїдемо до твоїх.

Дмитро: Ти вже все вирішила?

— не я, а моя мама. Так, що прийми цей факт.

Дмитро: тоді, сідайте і поїхали.
 

Ми вже були приїхали додому. Моя мама зустріла нас з моєю сестрою радісними словами « чого ми так довго?» А Дмитра  «як справи, чула ти переміг, вітаю»  якого біса?  За кермом був він.  А претензії до нас.  Я навіть сказала,  що за кермом був її улюблений зятьок гонщик,  а вона навіть не почула,  що я сказала, бо була зайнята Дмитром. Це нормально?  Ні.  Лілю, прийми той факт, що тепер більше в твоїй родині люблять твого чоловіка, а не тебе.  Це якась божевільня. Мої подруги, навіть можуть зрозуміти Дмитра, коли він зробив помилку.  І вигнати мене до нього.  Чому він,  так всім подобається?   Ми почали допомагати, і коли натякнула,  що Дмитро чудово готує, то міг допомогти, то моя мама сказала, що він втомився.   А можна мені так? Ні, не можна.

Врешті-решт ми приготували вечерю. І сіли вечеряти. Мій тато з Мією заставив Дмитра випити самогонку. Він відмовлявся, бо завтра за кермо. Але я знаю, що від цього він не втече. І все-таки його переконали. Потім ми,  як завжди пішли колядувати всім селом. Ну не всім. Але ходили. Деякі дівчата тільки дивилися на нього. Треба було мішок натягнути на нього.  Коли ми прийшли додому, то я одразу пішла до своєї кімнати. І одразу завалилася на своє ліжко. 

— як добре, — сказала я лежачи на ліжку.

Дмитро:  Вставай, постелити потрібно.

— ти знущаєшся, я тільки-но лягла.

Дмитро: і встанеш нужбо, Лілюсику.

— так, своїх дівчат називати будеш. Все-таки мішок тобі потрібно на голову натягнути.

Дмитро: ти що ревнуєш ?

— так, ревную. При чому дуже сильно ревную. І ти ревнуєш.

Дмитро: Так, при тому дуже-дуже сильно. І що будемо робити?

— ось тобі моя відповідь, — я припала до нього в палкому поцілунку. Він підняв мене, а я обвила його талію своїми  ногами.  На тумбочці,  щось було і воно впало на підлогу.

— ти божевільний,  хто це прибере? —  посміхнулася я широко.

Дмитро: не знаю, напевно хтось із нас, — посміхнувся він.

— Мені подобається, коли ти усміхаєшся так.

Дмитро:  Як сильно подобається?

— Настільки, що мені хочеться поцілувати тебе, — зізналася я, ігноруючи сором'язливий рум'янець на своїх щоках.

Дмитро:  Не повіриш, але мені хочеться зробити те саме.
 

Я захихикала та підсунулася ще ближче до нього. Схрестивши ноги за його спиною, потягнулася до обличчя хлопця.

— Поцілувати себе? — уточнила я.

Дмитро: Тебе, дурненька, — Дмитро засміявся. Його рука лягла на мою щоку, а я притулилася що неї, наче котик, відповідаючи на ласку. — Я хочу тебе поцілувати, Лілюсику.

                                         ***

На наступний день ми усі зібралися і розсілись по машинам.  Маруся їхала з батьками, а я з чоловічком. Я дуже сильно нервувала, бо це перша зустріч наших родичів.  І не знати, як все пройде.  І ще сьогодні ми маємо поїхати до дівчат. День продуктивний. І нервовий.  Я так переживала,  думала, що моє  серце  вистрибне із грудей.  Коли ми приїхали мати Дмитра поводилася дивно, але хлопець сказав щоб я не переймалася. Але мені не вдалося. За то Дмитро Віталійович був дуже привітний. І чому він не у своїй Британії. Він мав поїхати одразу після нашого весілля. Але він ще тут.  А може і добре, що він тут. Моїм батькам не так дискомфортно. Але це його мама. Просто ходить всьому незадоволена. Нарешті, ця вечеря завершилась. І мама з татом і Софі поїхали. 

Дмитро: все пройшло дуже добре. От бачиш.

— так,  надіюсь сьогодні не буду нервувати.

Мія: їдемо до нас,  там нас чекає сюрприз.

— який?

Мія: не знаю.

    Дім дівчат

— всі вже тут і який сюрприз?

Я не знала,  чого чекати. Адже,  це Оксана і Вікторія. Від них можна все очікувати. А ще сюрприз. Боже, мені одночасно і страшно і смішно. 

Софія: хотіла,  б я це знати.

Ніка: Оксана сказала, що ми будемо у шоці.

Марта: ось і вони, — вказала подруга на дівчат, які крокували до нас.

Віка: ми маємо вам дещо сказати.

— як чудово. Я то чекаю, коли прийдете і оголосите свій сюрприз.

Марта: Мовчіть. Зараз скажуть,  хто буде представляти Україну на Євробаченні.

— хто ж там? Звук дуже тихий. Цікаво ж.

Чомусь дівчина виглядала у шоці.  Блін, та що ж таке?  Кожного року була стара схема, а цього року нова якась і не зрозуміла.

Марта: ахха. Це жарт такий.

Ніка: тягнеш інтригу,  як на іксфакторі.

Марта: хочете почути імена від мене? — раптом запитала подруга. Що відбувається? 
  
Софія: Ти що дурна? А від кого,  тільки ти ж подивилася.

Марта: Не тільки,  я знаю.  Знає,  ще двоє людей, — подивилася вона своїм поглядом,  на Оксану і Вікторію, від якого в землю хочеться заритися.