Частина 20

Я не можу в це повірити. Ще досі. Дмитро сказав, що закоханий у мене. Він закоханий у мене. А ці слова «Я закохався по самі вуха у дівчину, яка має очі океану в яких кожного разу, так топлюсь». Вони неймовірні. Я досі перебуваю в їхньому звучанні. Мені ще ніхто таких прекрасних слів не говорив.

Він ці слова сам сказав, які йшли від серця. А не як інші знайшли чудову цитату в телеграм-каналі і сказали. Це більше було схоже на Віталіка. Пам'ятаю, як його підоружка Юлька говорила «ти не повіриш, але він прийшов до мене і каже я закохався, але не знаю,  як красиво зізнатися». Ставлю ставку, що вони тоді крутили шури-мури.

А в мого чоловічка все було по-іншому. Це було від серця душі. І я це відчуваю. Що все це по-справжньому. Можливо, я не вірю, що все відбувається наяву. Мені, здається, що це якийсь прекрасний сон. І я ось ось прокинусь і все закінчиться. І більше ніколи не насниться. Так, це виглядало як сон, але це була реальність. Моя реальність. Та реальність, яку я заслужила? Я думаю, що так.

Дмитро: про що ти думаєш? — сказав хлопець після нашої великої тиші, від коли ми прокинулися.
— про найпрекрасніший сон, який здійснюється в реальності.
Дмитро: я тобі наснився? — намагався Дмитро жартувати. 
— не повіриш, але так.  Ну це було напочатку нашого знайомства та нашого шлюбу.
Дмитро: і що це було? — запитав хлопець уважно роздивляючись моє обличчя з такою ніжністю, що моє серце забилося сильніше.
— нічого особливого. Просто, ти мені зізнався у коханні. Я  коли прокинулась ще подумала, що за дурниці мені сняться. 
Дмитро: Чудові дурниці і яке краще зізнання було в сні чи наяву?
— наяву набагато красивіше було. Ці твої слова потрібно записати десь і повісити у рамку. 
Дмитро: ти впевнена?
— так  
Дмитро: пів восьмої ранку потрібно збиратися, — хлопець поцілував мене в щічку. І пішов в душ. А я накинула на себе халат і пішла готувати сніданок. 
Дмитро: і що ви приготували, пані Булатова? 
— пані Булатова?
Дмитро: Ага. Це прекрасно звучить, — не можу не погодитися.
— цілком погоджуюсь, чоловічку. Мені це подобається.

Офіс

11:23
Олег: ти просто сяєш від щастя, щось сталося? Я це бачу по твоїх очах.
— я не буду  обговорювати своє особисте життя, а особливо  коли на нас дивляться стільки людей. Та ще й в офісі. А ти знаєш, як новини тут розлітаються.
Олег: ну так ми ж тут стоїмо каву п'ємо і ти безглуздо посміхаєшся, як дурочка. Ще б вони не дивилися.
—  Я виглядаю, як дурочка? 
Олег: ні. Ти виглядаєш щасливою, дуже щасливою.
— ходімо у кабінет скажу дещо. Цікаве.
Олег: ми у кабінеті розповідай, — цей хлопець був мені, як брат. За час нашої дружби я багато чого зрозуміла. І він багато у чому мене підтримував. Наші стосунки з Віталіком зіпсували нашу дружбу. І на моєму з Дмитром весіллі ми відчували себе дискомфортно трохи. 

— Дмитро мені сказав. 
Олег: так твій чоловік гонщик і що він сказав?
— що він закохався в мої очі океану в яких кожного дня тоне. 
Олег: що? — почав кричати напарник. 
— тихо! —  я закрила хлопцеві рот рукою, бо він так кричав, що весь офіс почує.
Олег: нічого собі, він ще той романтик, — сказав хлопець, коли я забрала руку з його обличчя.
— такого мені ніхто ніколи подібного не говорив. Мене переповнюють емоції. 
Олег: і тому ти так світишся від щастя?
— так. Хіба може бути інша причина, —  я ще хотіла дещо додати до свого речення, але тут зайшла Ніка з кучою незрозумілих питань.
Ніка: Так,  я не розумію. Де істеричка? Де депресія? Де думки про самогубство? Мені сказали, що ти просто сяєш від щастя. Що сталося? Я заплуталася, Лілюсику.
— так і є. Я дуже щаслива, — сказала я з посмішкою після того, як моя подруга завалила мене питаннями. 
Олег: Ніко, їй Дмитро таке сказав,  що я сам аж захотів одружитися із ним. 
— ей, він мій. І ти обійдешся. 
Ніка: Цікаво, що він тобі сказав.
— що він закохався в мої очі океану в яких кожного дня тоне
Ніка: аааааааа,- прокричала Ніка на цілий кабінет. 
— та тихіше, ти не кричи. Це офіс, — я різко встала зі свого робочого місця і закрила дівчині рот рукою ти вона не кричала. Коли подумала, що вона заспокоїлася відійшла від неї на крок .
Ніка: Він це сказав НАРЕШТІ. Я ДОЖИЛА.  Можна випити. Боже, байдуже на офіс. Байдуже на всіх,  хто тут є. У нас така подія.
Олег: тобі б тільки пити.  Робота не чекає. Давай йди інтерв'ю в Мудрика візьми.
Ніка: не поїду я до нього.
Олег: всі  знають,  що  він  тобі  подобається.  Давай,  Ніколя, — ось це він валить.
Ніка: він мені не подобається. У нас взаємна ненависть, — ми з Олегом схожі на дурників, які в це повірять.

Олег: так, ми вдамо з Лілюсиком, що повірили. А інтерв'ю потрібно брати. Це твоя робота, мадам.
— ходімо, Ніколя. Їдемо разом.
Ніка:  Тільки  не  на  моїй  машині.
— Тільки на твоїй машині, Ніка. Бо в мене її  немає. 
Ми сіли у Веронічин Volkswagen. Та  поїхали на стадіон,  де тренувалися футболісти. 
— давай, Вероніка, іди візьми і ми поїдемо додому. Чим швидше, тим краще. 
Ніка: а чому це я маю брати інтерв'ю?
—  а ти що боїшся?
Ніка: ні.
— тоді чому ти,  як нинішня? 
Ніка: я не нинішня.
— тоді пішла і взяла інтерв'ю. — почала наказувати я. Відчуваю себе, якимось начальником. 
Ніка: але...
— ніяких «але»  —  це наказ. Михайло, можна тебе на інтерв'ю?
Ніка: що ти твориш? — сказала дівчина, і б'ючи мене по спині
— Михайла будеш бити по спині.
Міша: А чого мене бити по спині? 
— ви беріть інтерв'ю двоє, а я піду покопаю з Шапаренком. Шапаренко!
Шапаренко: так, Лілю! 
— Давай-но, я покопаю з тобою. 
Шапаренко: тоді тримай пас, — він копнув мені м'яч.
— і що там в  тебе з моєю сестрою? 
Шапаренко: нічого
— окрім того, що ти її за решітку запхав? — подала я йому подачу.
Шапаренко: ха-ха, так, — засміявся хлопець
— мені здається, що вона тобі подобається.
Шапаренко:  що так, сильно видно?
— ні, я просто знаю
Шапаренко: цікава, ти людина.
— тоді давай.. проведемо інтерв'ю. Перед тобою звичайний журналіст.
Шапаренко: тоді ставте свої запитання,  пані журналістко.
— тоді зі стандартного питання. Чи зайняте ваше серце?
Шапаренко: моє серце постійно зайняте. Я люблю свою країну. Батьків, рідних людей. Друзів. 
— добре. Ти чудово ухилився від питання.    Як ти проводиш вільний час від роботи? 
Шапаренко: ми чудово його проводимо з друзями
— як саме?
Шапаренко: ти знаєш. Ти ж одна з моїх друзів.
— так знаю . Мені неможливо не знати.. Ти успішний, популярний футболіст і напевно є в твоєму діректі питання від дівчат чи ти вийдеш за них заміж? 
Шапаренко: ахах, я не знаю чи є. Бо я не читаю свій дірект.
— А варто б. Покликала тебе дівчина на безлюдний острів, ти б погодився?
Шапаренко: залежить від дівчини. 
— тоді питання таке. Моя сестра покликала тебе на безлюдний острів ти б погодився?
Шапаренко: 50/50.  
— ти б погодився і не погодився так? Чому ?
Шапаренко: не погодився б тому, що вона мене там вбила різними способами. А погодився б тому, що вона цікава людина.
— яка хоче тебе вбити на безлюдному острові, — хлопець засміявся, — думаю на цьому можна закінчити. 
Шапаренко: Так, — Як тільки я зробила дев'ятнадцять кроків, то до мене подзвонив Дмитро. Так, я рахую кроки.  І я знаю, що я дивна.
— ти як відчував, що я закінчила роботу.
Дмитро: ми відчуваємо одне одного.
— звісно. 
Дмитро: тоді я можу тебе забрати, ти в офісі?
— ні, ми на полі, — я почула голоси Ніки та Міші. Я знову забула попкорн, — зачекай будь ласка, — сказала я Дмитру.
Ніка: ти просто не нормальний. В тебе неможливо взяти інтерв'ю. 
Міша: вибач мені звісно, Вероніко, але ти така сама.
Ніка: хочеш сказати, що ми одинакові?
Міша: це сказала ти, а не я. 
Ніка: Господи,  мені просто потрібно інтерв'ю, Мудрику! 
Міша: А я не хочу давати інтерв'ю.
Ніка: ти що божевільний? 
Міша: ні. Твоя робота брати інтерв'ю, писати статті. А моя копати м'яч. І я не зобов'язаний відповідати на  твої дурні запитання. 
Що відбувається? Чому Михайло Мудрик не хоче відповідати на запитання? Здається, вони знову посварилися. Є хоч один день, коли вони не сваряться? Ні, немає.
Дмитро: Лілю, ти тут?
— так. Я просто стою в ступорі. 
Дмитро: що таке?
— твій друг Михайло відмовляється давати інтерв'ю. Зачекай,  Михайло, якого чорта?
Міша: що? 
— ти що твориш? Ти єдиний футболіст, який себе так поводить. Я не хочу, я не буду.  Що ти за людина? — ну можливо перегнала палку і що він заслужив за таку зневажливу  поведінку.
Міша: Лілю, заспокійся будь ласка. 
— досить мовчи. 
Міша: Я дав їй інтерв'ю. Тільки на останнє запитання не захотів відповідати. І в нас стався невеликий скандал.
Дмитро: Як завжди, ти все не правильно зрозуміла, — подав голос Дмитро у  трубці.
— заткнись Дмитро! — розізлилася я вже. 
Міша: Дмитро? Його тут немає, — ще ти став дурні питання. 
— він в телефоні. Давай їдь сюди, чоловічку, — і я завершила виклик.
Ніка: ти молодець! Правда пішла в атаку, не знаючи ситуації.
— вас не зрозумієш, ти сварилась говорила такі слова, що я думала... Чесно кажучи Міша виглядав зарозумілим футболістом. 
Міша: все просто не так,  як ти думала, Лілю.
— і як інтерв'ю?
Міша: мені сподобалося, кінцівка не дуже.
Ніка: сам ти не дуже, — почала огризатися Ніколя. 
Міша:  ось відповідь на твоє запитання,  Лілю.  Ось чому я не захотів відповідати на останнє запитання.
— але в цілком вийшло чудово так?
Ніка: так вийде неймовірне відео. Ти в Миколи теж брала інтерв'ю?
— звісно, але деякі моменти доведеться обрізати.
Ніка: чому? 
— ми розмовляли про особисте, яке не повинна побачити публіка. 
Дмитро: і про яке ти особисте з ним розмовляла? — я навіть не помітила, як він встиг приїхати сюди. 
—  ти коли встиг так швидко приїхати?
Дмитро: я гонщик Лілю, і це прозвучало, як  образа для мене. 
— ти обідився? — я взяла підійшла ближче і обійяла хлопця  за шию.
Дмитро: Про яке особисте ви говорили?  
— обери щось одне.
Дмитро: цікаво, що
— або я говорю про що ми з Шапаренком розмовляли, або...
Дмитро: або ?
— або я тебе поцілую
Дмитро: та ти шантажистка, мала, — він підняв мене на руки і я міцніше обійняла його шию.
— не принижуй мій ріст, велетень
Дмитро: так я велетень. І я обираю обидва варіанти.
— ні, так не піде. Або ти вибираєш один з них. Або ніякий. Тепер моя черга ображатися.
Дмитро: ти не маєш причини ображатися
— я вигадаю. І вони є.
Дмитро: і які?
— якого чорта ти дозволяєш їй себе обнімати і вдихати твій прекрасний аромат?
Дмитро: Вирішила згадати вчорашній день, так? 
— я його ніколи не забуду. А тепер я хочу додому. Відвези мене додому.
Коли ми приїхали додому я пішла переодягнутися. А потім включила сопливу комедію і сиділа дивилась у вітальні. Я б її нормально додивилася, якби не чоловічок. Який ходив туди сюди по будинку
— може ти всядешся чи нє? 
Дмитро: не можу.
— чому? 
Дмитро: Завтра третій етап.
— так,  я знаю. 
Дмитро: а я хвилююсь, як першокласник на першому дзвонику і здається діти і то менше хвилюються, — почала сміятися я зі слів чоловічка,  — що смішного? 
— ти такий смішний коли хвилюєшся. Ходи сюди, — поплескала я долонею по дивані, — Сідай на диван. 
Дмитро: можна я ляжу тобі на коліна, як минулого разу?
— окей.
Дмитро: але коли захочеш спати скажеш. І байдуже, що я вже буду спати.   
На наступний ранок. День перегонів. Третій етап. Вранці коли я прокинулася то Дмитро вже йшов.
Дмитро: ти приїдеш, як завжди на другу годину обіду. В те саме місце.
— окей, я знаю. І я привітаю тебе з перемогою у третьому етапі.
Дмитро: ні. Ти перед початком побажаєш мені удачі. 
— перед початком?
Дмитро: так, все я побіг. Побачимось, — він обійняв мене і вийшов. 
І згодом я почула звук авто яке виїхало з подвір'я. Це була тільки восьма ранку. Я пішла приготувала собі сніданок. Після чого прийняла душ і пішла вдягатися би встигнути. 
Так повезло з датою, що сьогодні 24 грудня святвечір. Чудово. За тиждень Новий рік. І через три місяці закінчується наш договір.