Частина 19

Олег: де ти була пішла? Я вже подумав з тобою щось сталося, — запитав одразу напарник, як тільки я перетнула двері нашого спільного кабінету.
— Дмитро подзвонив, тому я відлучилася. Нічого ж страшного не сталося. Заспокійся, мамо, — сказала я доторкнувшись до плеча хлопця. 
Олег: У нас термінова нарада ще, — нарада? Її ж немало бути. Звідки вона взялася?
— нарада?  Та ще термінова?
Я була здивована, бо перший раз сьогодні нарада від коли я тут працюю. А я працюю тут майже два роки. Цікаво, що від неї очікувати.
Олег: Так, Лілю нарада. Бігом побігли на неї, — Коли ми йшли по коридору в конференц зал, то я запитала в Олега.
— що буде на цій нараді знаєш? — сказала я коли ми йшли по коридору в конференц-зал. 
Олег: без поняття. Ходімо швидше.
— де Ніка? — запитала я коли хлопець відкрив двері.
Олег: а я що знаю, я не її ангел охоронець. Щоб знати її місцезнаходження. Заходь.
— я просто запитала, нервовий ти якийсь сьогодні.
Коли ми зайшли в кабінет. Ми сіли на крісла я сиділа біля Ніки і Олега.  Слухала дуже нудну промову начальника.. а потім почав дзвонити безперестанку мій телефон. Спочатку я не зрозуміла, що це мій телефон задзвонив.
Бос: ви або вийдіть і візьміть трубку, або вимкніть цей телефон нарешті.
— вибачте, що потурбували вас, пане начальнику, — Я збила виклик, але телефон не вимкнула. 
Бос: я планую переім...,— тут його перебив мій телефон, упс.... Як не добре вийшло... Знову, —  Лілю, скільки можна? — я не встигла відповісти, як відчинилися двері і увійшов Дмитро. Хлопець вміє дивувати. 
Дмитро: так, Лілю, скільки можна. Не брати від мене трубку, — пробурмотів мій чоловік.
— Так і запишу тебе в телефонній книзі «Не брати слухавку » і що ви всі  такі не терплячі. Так, ти, — сказала я до Дмитра, — в кабінет сидиш і мене чекаєш. І жодних «але» чоловічку.
Дмитро: але...— Він хотів, продовжити говорити, але я не дала йому цього зробити.
— я сказала все Дмитро. Вийшов. Продовжуйте.
Бос: ми плануємо перейменувати журнал з "SPORT LIFE" на « Sport's times »
— для чого це робити? Якщо стара назва і так прекрасна. Та і люди звикли до SPORT LIFE.
Бос: я так захотів. Така відповідь влаштовує вас? 
— так, нарада вже завершена?
Бос: так, можете іти.
Коли я прийшла в кабінет попросила Олега зробити кави тільки собі.
— я тебе слухаю, чого ти стільки дзвониш? Тобі скучно жити?
Дмитро: я подумав, що тебе машина збила.
— В офісі? Мене? Збила? Машина? Я така необережна? Дмитрусику? 
Дмитро: біля нього. І ти не така. 
— цікава думка.
Олег: Лілю, твоя кава. З тебе п'ятдесят дев'ять гривень. 
— дякую, напарнику. Нічого собі, від коли ти робиш платну каву у цьому офісі?
Олег: від сьогодні. 
— для чого? 
Олег: бізнес.
Дмитро: а моя?

Дмитро

Олег: А ви не замовляли, містере гонщику.
—  я думав, ти здогадаєшся.
Олег: я трішки туповатий. Тому, не здогадався.
Ліля: але здогадався зробити каву платною.
—  я зрозумів. Я сам собі кави зроблю. Що не  вмію, чи що. Там все дуже просто.
Ліля: ти не вмієш.
— там кілька кнопок розберусь.
Я підійшов до кавомашини. І як нею користуватися? Кнопок багато дуже. А користі від них нуль. Тут до мене підійшла якась дівчина та запропонувала свою допомогу.
— Вам допомогти?
—  так, будь ласка. І хто придумав цю  дурну кавомашину? — сказав я і відійшов, щоб дівчина могла зручніше робити каву. 
— Не знаю, ви давно тут працюєте? Я просто, вас не бачила 
—  трохи працюю, — для чого я це сказав?
— Ясно. Ви дуже красивий, — чула б це Ліля, ця дівчина була б трупом. Я б так само зробив з будь яким чоловіком, який її б торкнувся чи сказав їй таке. 
— емм .... дякую.
Якщо скажу цій дівчині що вона теж красива,  то Ліля мене штахетою перегребе.   Це дуже владна жінка. А ще вона полюбляє мене бити. 
Ліля: якого хріна, Дмитро? — ось прийшла, як тільки про неї згадав. Моя прекрасна дружина. 
Все,  штахето,  привіт. Прощавай,  красиве обличчя. Яким я рекламую чемпіонат. Зовсім недавно мені надійшла пропозиція щодо зняття реклами. І фотосесії разом із моєю дружиною в журналі  Marie Claire і я ще не дав згоди.
—  що таке? — запитав я вдаючи дурника.
Ліля:  що ти робиш?
—  чекаю на свою каву. Тут багато кнопок і я не розберусь, а ця дівчина запропонувала мені свою допомогу.
Ліля: я бачу, як ти чекаєш. Вже дівчину знайшов. Швидко ти. Мене проміняв. 
— а я бачу, яка ти ревнива. І я тебе ні,  на кого не проміняю Лілюсику.
— Лілю, я швидше знайшла цього хлопця. А не ти, — краще б ти цього не казала.  Вона її зараз вб'є. Рий собі, дівчинко, яму і мені також. 
—  Лілюсику, підемо. Каву доп'єм. У твоєму кабінеті, — я намагався її заспокоїти і забрати в кабінет поки не сталося вбивство. 
—  Ти мене кидаєш з нею хочеш піти? — господи, що за дівчата пішли наглі.
—  я взагалі не знаю вас. І рятую вам життя.
Ліля: ну ти, Дмитрусику, даєш. Спочатку,  я її вб'ю, а потім з тобою розберемося.
Потрібно було щось робити. І я зробив поцілував Лілю на очах тої мимри. Я доторкнувся своїми губами до її. Це був ніжний поцілунок. Який варто бачити глядачам. Решту я залишу собі. 
—  і не думай, що мені вона потрібна. Ходімо, — взяв я її за руку і повів до її кабінету.
— Лілю, а що скаже твій чоловік? — а ця дівчина, я так бачу не втрачає моменту.
—  я і є її чоловік дурепо. Тепер повернемося до тебе.