Частина 18

Я б сказала, що мій день в офісі пройшов, як звичайний. Але наскільки я знаю, що у цьому офісі не буває звичайних днів. Кожного дня мусить, щось відбутися. Сьогодні прийшов новий бос. Все таки контрольний пакет акцій Олег не отримав. Це головна зміна у офісі. Не буває кожного дня.  Яка доля буде  у  «sport life»? Я не знаю. Надіюсь, мене не звільнять. Тобто не тільки мене. Якщо будуть звільняти то звільнять усіх трьох. Мене, Олега мого напарника і Ніку. Нашу святу трійцю.
Олег: ти вже познайомилась? — раптом запитав Олег і відволік мене від моїх думок про звільнення. Щасливого звільнення.
— з ким? 
Олег: новим босом, напарнику.
— ні, він зараз промову буде говорити. Треба буде слухати її уважно. А не так, як завжди.
Олег:  чому Ніка дивиться на мене ніби вбити хоче?
Ніка: це не ніби — це хоче, Олеже. Я не розумію, для чого приводити в наш журнал нових людей? Якщо їх в офісі і так достатньо. Я б сказала, забагато людей.
— це світ і його не зрозуміти.
Олег: дівчата після кінця робочого дня підемо в кафе?
— О, ні. Я о третій годині обіду, їду до Дмитра.
Олег: з тобою все ясно. А ти Вероніко?
Ніка: вибачай, Олег. Софія подзвонила і сказала приїхати до неї четверта обіду. Це дуже важливо.
Олег: вас новий начальник відпустить, так швидко? 
— хто сказав, що мені потрібен його дозвіл.
Бос: можливо, ви троє за мене будете промову говорити? У Вас там цікавіші теми здається, нам всім цікаво послухати, — ой, здається ми говорили занадто голосно. Я казала п'ять хвилин назад, що його потрібно уважно слухати, але ми як завжди.
Ніка: я б з радістю, новий начальник. Але не знаю вашої промови. А хоча ні. Я знаю. Це буде щось на кшталт ми всі маємо працювати як бджоли, тому що нам потрібен результат. Високий результат. 
Бос: дуже дякую вам за промову. А тепер всі по робочих місцях.
Сіла я за своє робоче місце. Подивилась графік. І що я маю? Завтра матч Динамо проти Львівського руху. Чудово.Тут в наш кабінет увійшов новий начальник.
Бос: Лілю, я хочу щоб ви взяли інтерв'ю у Дмитра Булатова, — А що ще він хоче можливо взяти інтерв'ю у Тайсона ?
— я не буду цього робити, — сказала твердо стоячи на своєму. 
Бос: це наказ. Чи ви такі безвідповідальні? — Сам безвідповідальний. Подумала я, хоча хотіла сказати це вголос. 
— у  мене є принцип не брати інтерв'ю у рідних людей. А Дмитро мій чоловік.Тому, я відмовлюся. 
Бос: а я то думав, що ви однофамілійці, — я  краще поїду до Дмитра нерви йому по псую, ніж тут скажу, щось лишнє.
— Нікусику, я на стадіон.
Ніка: окей, передавай вітання хлопцям. 
Я зрозуміла, що вітання передати маю Дмитру та Антону. Я вийшла з будівлі якраз приїхало таксі. Сіла в нього і поїхала. Коли приїхала  на стадіон, то зустріла Антона. Ми обійнялись в знак привітання.
— до речі, тобі Ніка передавала привіт.
Антон: тоді, їй теж передай. 
— а де,— Антон миттєво зрозумів про кого я запитала.
Антон: ганяє.
— в принципі, як завжди.
Антон: тебе не хвилює те, що  на перше місце Дмитро ставить перегони?
—  чому має хвилювати? Я всього лише фіктивна дружина. В нього завжди буде на першому місці перегони, машини. 
Антон: ваше життя не схоже на фіктивне, — сказав хлопець з маленькою посмішкою. 
— це фіктивно все, повір.
Дмитро: і про що ви говорите? — я навіть не помітила, як чоловічок прийшов.
Антон: тобі це не буде цікаво, Дмитрусику.
Дмитро: добре, дружинонько, прошу сідайте в авто.
— О,  ні. Дмитро, я ще не відійшла від минулого разу, — Як згадаю останній раз, як кричала, а потім кайфувала. В цьому вся я,  але я не сяду в  цю машину більше.
Дмитро: обіцяю, я буду їхати повільніше, — ага повільніше куди ж ще швидше буде їхати.
— чому я тобі не вірю, Дмитро? — запитала я у хлопця.
Дмитро: я не брешу, Лілюсику.
— якщо ти збрехав, то  я... — цікаво, що я зроблю, — вистрибну на ходу з машини.
Дмитро: чудовий жарт.
— я не жартувала, — сказала я серйозно. Насправді, це був не жарт. Я вистрибну, так я трохи божевільна, але що поробиш. І він не збрехав. Він не ганяв швидко, але і не їхав дуже-дуже повільно. І нарешті коли ми зупинилися. Я зрозуміла, це було того варте.
— мушу визнати, чоловічку, це було щось. Мені сподобалося. Тепер кожного дня, я буду приходити сюди та вимагати, щоб ти мене катав на машині. 
Дмитро: це добре, що ти тільки вимагаєш в мене,  щоб я тебе покатав.
— я ще досі чекаю, щоб ти дозволив мені сісти за кермо твого ауді. 
Дмитро: цього не станеться ніколи. 
— знаю.
Чомусь слова Дмитра мене засмутили. Не знаю чому, яка причина. Це всього фіктивний шлюб , я не повинна його сприймати,  як справжній.
Дмитро: я засмутив тебе своїми словами? 
— ні,  чому ти так думаєш?
Дмитро: мені здається, що засмутив
— тобі здається. Тренування закінчилося?— сказала я без ніякого ентузіазму.
Дмитро: так, їдемо додому? — Я хотіла сказати «поїхали» але мій телефон мене перебив. До мене дзвонила Софія.
— це Софія. — я взяла телефон до рук, — Ульо,
Софія: це сталося,  нарешті,  — кричала мені в трубку дівчина.
— що? Ти найшла жертву?
Софія: що за дурниці, ти мелеш?  Краще вгадай. 
— ти почала зустрічатися з Артемом?
Софія: ні, — погано.
— Вероніки доберман когось загриз? — такий варіант можливий, особливо якщо це Михайло Мудрик.
Софія: ні, поки що.
— моя сестра найшла хлопця?
Софія: бінго, — в сенсі? 
— і хто цей щасливець?
Софія: приїжджай дізнаєшся. Але поки їх ще немає.
— чекайте,  — я завершила виклик і сказала до Дмитра, — Дмитрусику, ми їдемо до дівчат.
Дмитро: що сталося?
— моя сестра знайшла собі хлопця.
Дмитро: О, це новини. Тоді сідайте, дружино. 
І коли він встиг купити машину?  Це була темно синя Volvo XC90.
— ти точно машини міняєш, як шкарпетки.
Дмитро: це не нова машина. 
— не нова, а яка ж тоді?
Дмитро: ти на ній каталась навіть.
— я? — це мене здивувало, що я їхала в середині цієї красуні . 
Дмитро: так, після нашої церемонії ми приїхали на ній.
— я пам'ятаю тільки, що це була темно синя машина, Дмитрусику.
Дмитро: так, а це яка?
— тоді,  я перепрошую за шкарпетки. Хоча це насправді так.
Дмитро: не переймайся.
— що? Ти вирішив по-ображатися містер гонщик?
Дмитро: до кінця ніколи не дослухаєш
— а і що ви хочете мені сказати? — уважно дивилась я  йому в його зелені очі. 
Дмитро: якщо, ви пані Булатова, мене поцілуєте, то можливо вибачу вас за вашу думку, яку ви недавно мені сказали.
— а не занадто, ви містере гонщику,  наглий ?
Дмитро: я сказав,  поцілуй мене! 
— розігнався, — ага вже біжу виконувати наказ. 
Дмитро: поцілуй мене поки ти, ще не збовкнула  якусь дурницю.
— ти ведеш машину, — на моє здивування він зупинив. 
Дмитро: а тепер,  поцілуй мене! — наказав чоловік. 
— чоловічку!
Не встигла я договорити,  як він накрив мої губи своїми. Це був неймовірний. Пристрасний поцілунок, що мені не вистачало повітря, чорт з цим він був моїм повітрям.
Дмитро: ще раз будеш, так відтягувати отримаєш по заслугах.
— та ви що?
Дмитро: так, я ж з тобою сплю тепер
— збоченець.
Дмитро: не такий, як ти.