Частина 16

Дідько, я ж обняла Дмитра. Хоча сама говорила, гра на людях. Ну тут були люди. Та я , як божевільна сумую за ним. За своїм чоловіком. Так, я це визнала, але моя гордість мені не дозволить сказати це йому. Він образив мене, грав за моєю спиною. Я його нервую, йому дискомфортно зі мною тож старатимусь, менше з’являтися в нього на очах.
Дмитро: як думаєш, що вона мала на увазі? — не знаю.
Дмитро: як ти сюди приїхала? – запитав у мене мій фіктивний чоловік уважно розглядаючи мене. Навіть не соромиться. 
— з Нікою. З ким і ще, – сухо я відповіла. 
Дмитро: це зрозуміло, але начальник відпустив? – ще й згадує мого начальника, якому доречі платить.
—  ні. Ти ж йому платиш, щоб я не дратувала і тому, ми собі спокійно пішли. Навіть нікому не сказали. 
Дмитро: я ж тобі говорив, що новий начальник з’явився.
— ага, – з певною байдужістю промовила я.
Дмитро: так, от я вирішив не платити. Ти ж сама мені сказала не вмішуватися, – різко випалив хлопець.
— тобто, він мене може звільнити? – запитала я не відриваючи погляду від фіктивного чоловіка.
Дмитро: ага, – тут же він повторив за мною. 
— тоді,  що я тут роблю? 
Дмитро: стоїш обіймаєш мене, –я відійшла від нього на безпечну для мене дистанцію. 
— Ніка, – покликала я подругу з тривогою у очах.
Ніка: наобіймалися вже нарешті? – ще б вона цього не помітила. Ці мої друзі багато чого помічають. Я можу не помітити недоліки, але вони все помічають. Можливо, вони знають більше ніж я. Вони говорять, що наш фіктивний шлюб стане реальним, але я так не вважають.
— нас можуть звільнити, – сказала я. 
Ніка: ну так.
— новий начальник з’явився, – сказала я. 
Ніка: який новий начальник? – запитала дівчина. І вона була шокована.  Я б сказала, що вона запанікувала. 
— не знаю. Дмитро, побачимось дома, – сказала я і побігла за Веронікою, яка йшла до машини, ні, ні, ні і ще раз ні. Вона не йшла, а бігла, як той геперд.
Ми сіли у машину і Вероніка рушила  для чого швидко, так ганяти. Ненавиджу швидкість, а хтось її обожнює, що аж занадто. Моя життя ніколи не було пов’язане із швидкістю. Доки не відбувся цей несподіваний шлюб.

— ти що збожеволіла? – сказала я до подруги.
Ніка: так, щоб встигнути, — Ми зайшли в офіс. Дивно ніякого збору не було.  Як тільки ми зайшли до нашого кабінету.
Олег: де ви були?  Новий начальник шукав вас, –  сказав мій напарник не відриваючи очей від комп’ютера.
— нас двох? – сказала вилупишивсь на хлопця.
Олег: так, Лілю. Бо ви кудись пропали. До речі, де ви пропали? – запитав хлопець вже відірвавшись від комп’ютера.
Ніка: ти хоч нас прикрив? — надіюсь, що прикрив.
Олег: ні, – супер нас звільнять. УРА! 
Якщо нас звільнять я піду працювати, як вільний журналіст. Що це означає? Це означає, що я буду блогером, який буде публікувати новини про спорт, а саме про футбол. Саме до цього спорту лежить моя душа.

— супер,  Олеже, ти великий молодець,  якщо нас звільнять,  я тебе вб'ю. Я клянусь тобі.

Тут в кабінет вривається якась дівчина. В неї було світле волосся, голубі очі. Так, я мала час її роздивлятися. І взагалі, як вона тут опинилася?
— ви хто? – запитала я уважно розглядаючи її. А одяглась вона, як на побачення. Серйозно, хто ж так на роботу ходить.

–  я Мар'яна – я особистий асистент Леонарда Васильовича. І він вас викликає до себе, – швидко промовила дівчина. В нього таке ім'я. Леонард. 
Ніка: кого саме?
Мар'яна: вас обох. У вас є три хвилини. Інакше бос прийде сам.
— зараз прийдемо. 
Я бачила, що вона не хотіла йти. Вона стояла і кидала погляди то на мене, то на Ніку, та на Олега.
— ти вільна, можеш іти
Мар'яна: але …. –  але дівчина не договорила, боя її перебила.
— ніяких але, — Вона НАРЕШТІ вийшла.
Ніка: можем йти? – запитала Вероніка в мене, дівчина дивилась на мене і розуміла, що я не готова іти.
— так, пішли.
Коли зайшли в кабінет цього нового начальника, то побачила того нахабу і кинулась на нього з кулаками.
— так, це ти. Наглий, який чіплявся до мене зранку. 
Бос: так, і я хочу зробити щоб ти була моєю.
— та ти, — і почала кидати в нього вазу скляну. А яка вона була дорога.
Бос: ти божевільна. вона коштує, як твоя річна зарплата, — добре, я цього не знала. 
Ніка: Лілю, заспокійся, – заспокоювала мене дівчина.
— яке заспокійся, він — маньяк, – зробила висновок я.
Бос: це я маньяк? 
— ти ще своє отримаєш, — і почала кидати в нього папками.
Дмитро 
Смс дзвінькнуло на телефоні. Це було повідомлення від Вероніки. А враховуючи, що вона з Лілею. Тоді вона щось натворила. Моя дружина не може прожити і дня, аби щось не зробити.

Ніка: « Дмитро, скоріше приїжджай у наш офіс. Тут Ліля зараз вб'є боса.»
— « я швидко »
Боже, що вона творить. Та її звільнить він. Хоча це непогано. Чула б вона це вбила мене. Точно. Я сів в своє ауді і виїхав вже за п'ять хвилин був в офісі. Забіг в кабінет дівчини там був лише Олег.
Олег: ти чого такий захеканий?
Дмитро: я біг по сходах з першого  поверху аж сюди на шостий. У вас ліфт не працює.Де кабінет цього вашого боса нового?
Олег: ходімо, проведу. Але він покликав до себе Лілю і Ніку, – сказав хлопець, коли ми вже виходили з їхнього кабінету. 
Дмитро: ось причина чому я тут.