Частина 16

Дідько, я ж обняла Дмитра. Хоча сама говорила, гра на людях. Ну тут були люди. Та я , як божевільна сумую за ним. За своїм чоловіком. Так, я  це визнала, але моя гордість мені не дозволить сказати це йому. Він образив мене, грав за моєю спиною. Я його нервую, йому дискомфортно зі мною тож старатимусь, менше з’являтися в нього на очах.

Дмитро: як думаєш, що вона мала на увазі? –запитав хлопець.

— не знаю.

Дмитро: як ти сюди приїхала? – запитав у мене мій фіктивний чоловік уважно розглядаючи мене. Навіть не соромиться. 

— з Нікою. З ким і ще, – сухо я відповіла. 

Дмитро: це зрозуміло, але начальник відпустив? – ще й згадує мого начальника, якому доречі платить.

— ні. Ти ж йому платиш, щоб я не дратувала і тому ми собі спокійно пішли. Навіть нікому не сказали. 

Дмитро: я ж тобі говорив, що новий начальник з’явився.

— ага, – з певною байдужістю промовила я.

Дмитро: так, от я вирішив не платити, – різко випалив хлопець.

— тобто, він мене може звільнити? – запитала я не відриваючи погляду від фіктивного чоловіка.

Дмитро: ага, – тут же він повторив за мною. 

— тоді,  що я тут роблю? 

Дмитро: стоїш обіймаєш мене, –я відійшла від нього на безпечну для мене дистанцію. 

— Ніка, – покликала я подругу. 

Ніка: наобіймалися вже нарешті? – ще б вона цього не помітила. Ці мої друзі багато чого помічають. Я можу не помітити недоліки, але вони все помічають. Можливо, вони знають більше ніж я. Вони говорять, що наш фіктивний шлюб стане реальним, але я так не вважають.

— нас можуть звільнити, – сказала я. 

Ніка: ну так.

— новий начальник з’явився, – сказала я. 

Ніка: який новий начальник? – запитала дівчина. І вона була шокована.  Я б сказала, що вона запанікувала. 

— не знаю. Дмитро, побачимось дома, – сказала я і побігла за Веронікою, яка йшла до машини, ні, ні, ні і ще раз ні. Вона нен йшла, а бігла, як той геперд.

 Ми сіли у машину і Вероніка рушила  для чого швидко,  так ганяти. Ненавиджу швидкість, а хтось її обожнює, що аж занадто. Моя життя ніколи не було пов’язане із швидкістю. Доки не відбувся цей несподіваний шлюб.м

— ти що збожеволіла? – сказала я до подруги.

Ніка:  так,  щоб встигнути.

Ми зайшли в офіс. Дивно ніякого збору не було.  Як тільки ми зайшли до мого кабінету.

Олег:  де ви були?  Новий начальник шукав вас, –  сказав мій напарниук не відриваючи очей від комп’ютера.

— нас двох? – сказала вилупишивсь на хлопця.

Олег: так, Лілю. Бо ви кудись пропали. До речі, де ви пропали? – запитав хлопець вже відірвавшись від комп’ютера.

Ніка: ти хоч нас прикрив?

Олег: ні, – супер нас звільнять. УРА! 

Якщо нас звільнять я піду працювати, як вільний журналіст. Що це означає? Це означає, що я буду блогером, який буде публікувати новини про спорт, а саме про футбол. Саме до цього спорту лежить моя душа.

— супер,  Олеже, ти великий молодець,  якщо нас звільнять,  я тебе вб'ю. Я клянусь тобі.

Тут в кабінет вривається якась дівчина. В неї було світле волосся, голубі очі. Так, я мала час її роздивлятися. І взагалі, як вона тут опинилася?

— ви хто? – запитала я уважно розглядаючи її. А одяглась вона, як на побачення. Серйозно, хто ж так на роботу ходить. 

–  я Мар'яна – я особистий асистент Леонарда Васильовича. І він вас викликає до себе, – швидко промовила дівчина. 

Ніка: кого саме?

Мар'яна: вас обох. У вас є 3 хвилини. Інакше бос прийде сам.

— зараз прийдем. 

Я бачила, що вона не хотіла йти. Вона стояла і кидала погляди то на мене, то на Ніку, та на Олега.

— ти вільна, можеш іти

Мар'яна: але …. –  але дівчина не договорила, боя її перебила.

— ніяких але

Вона НАРЕШТІ вийшла.

Ніка: можем йти? – запитала Вероніка в мене, дівчина дивилась на мене і розуміла, що я не готова іти.

— так, пішли.

 Коли зайшли в кабінет цього нового начальника, то побачила того нахабу і кинулась на нього з кулаками.

— так, це ти. Наглий який чіплявся до мене зранку. 

Бос: так, і я хочу зробити щоб ти була моєю.

— та ти, — і почала кидати в нього вазу скляну. А яка вона була дорога.

Бос: ти божевільна. вона коштує, як твоя річна зарплата..

Ніка: Лілю, заспокійся, – заспокоювала мене дівчина.

— яке заспокійся, він — маньяк, – зробила висновок я.

Бос: це я маньяк? 

— ти ще своє отримаєш, — і почала кидати в нього папками.

Тим часом у Дмитра Булатова: 

Смс дзвінькнуло на телефоні. Це було повідомлення від Вероніки. А враховуючи, що вона з Лілею. Тоді вона щось натворила. Моя дружина не може прожити і дня, аби щось не зробити.

Ніка: « Дмитро, скоріше приїжджай у наш офіс. Тут Ліля зараз вб'є боса.»

Дмитро:« я швидко »

Боже,  що вона творить. Та її звільнить він. Хоча це непогано. Чула б вона це вбила мене. Точно. Я сів в своє ауді і виїхав вже за 5 хвилин був в офісі. Забіг в кабінет дівчини там був лише Олег.

Олег: ти чого такий захеканий?

Дмитро: я біг по сходах з першого  поверху аж сюди на шостий Де кабінет цього вашого боса нового?

Олег: ходімо, проведу. Але він покликав до себе Лілю і Ніку, – сказав хлопець, коли ми вже виходили з їхнього кабінету.