Частина 14

Я почула стукіт у двері. Цікаво, хто ж  це міг бути? Дівчата здається, не планували бути гостями у будинку Дмитра. 
— дивно, Дмитро здається ключі має, але він пішов дві години назад, — Я пішла відчинила двері, — ти, що забув ключі? — але у двері стукав не Дмитро, а його колишня. Ілона. Її я не очікувала побачити, — Ілона? Що ти тут робиш? 
Ілона: хочу розказати тобі правду, — сказала дівчина тримаючи у руках пальто. 
— яку правду? — не розумію,  я про, що вона говорить.
Ілона: я випадково,  це почула. Вибач, що це я розповідаю тобі. Бо з цих аболтусів ніхто не захотів. Тай, хто на таке піде, — зітхнула вона.  Ніби я повірю, що їх сумно.
— Ілоно, або виходь, або говори. — сказала з певною злістю я.
Ілона: звісно. Я скажу. Ти у нас журналіст так, а твій чоловік платить твоєму начальнику, щоб той нагружав тебе роботою. І не звільняв. Тому, що ти його дратуєш. Його дратує твоя присутність. На перегонах, в будинку, Тай всюди,  де ти є. — говорила дівчина,  якусь маячню. Вона дійсно думає, що я в це повірю? 
— ні, я не вірю тобі, ти брешеш,— я вже відчувала сльози на своїх щоках. 
Ілони: подзвони до нього. Я піду краще. Я не хотіла, щоб з тобою таке сталося. Але такий  є вже Дмитро.
Вона пішла. Залишила мене в шоці. Я взяла свій телефон і швидко набрала його номер. Я дзвонила стільки разів, але він не брав. Невже, я так його дратую. Ці слова набували дійсності. Тоді, я вирішила подзвонити своєму начальнику. Він єдиний, хто скаже правду. 
— доброго дня! Миколо Івановичу, я поставлю вам питання. Прошу, вас відповідайте чесно.
Дмитро: Лілю, я прийшов, — голосно промовив Дмитро з тамбору. Але я його повністю проігнорувала.
— вам платить мій чоловік? Точніше. Він платить вам, що б ви маєте мене не звільняли? — запитала я напряму у чоловіка.
Бос: так, щоб я тебе не звільнив. І давав тобі багато роботи, — Мій бос так, як і я вирішив не тягнути. Настільки була правда болючою, що я не змогла стримати емоцій. Сльози лилися по моїх щоках ріками.
— дуже дякую, ви мені дуже допомогли, — я ледве змогла сказати ці слова.
Дмитро: ти стільки дзвонила щось сталося? — сталося. Мій фіктивний чоловік мені на голову стався.
— сталося, —  пішла я вже на крик, — я стільки дзвонила, хотіла спитати чи правда? Але я тебе дратую, навіщо слухати цю істеричку, правильно, — я засміялася, хоча цей сміх був схожим на якийсь ужастік, — Сильно сміялися?  Тоді, коли я признавалась тобі у коханні. Напевно ржали,  як коні. Я сильно розчарувалась у тобі, Дмитро, — я не мала сил стримувати сльози. 
Дмитро: ти мене не дратуєш. І ти не істеричка. Звідки, ти це взяла? Що за божевільні думки ? — нарешті сказав він.
— звідки? Це єдине, що тебе хвилює.  Звідки я дізналася? Я скажу,  тобі любий чоловічку. Спочатку Ілона сказала, що я тебе дратую, і ти платиш моєму начальнику. Я не вірила, до кінця не вірила, дзвонила тобі багато разів дзвонила. Але ти..., — я піднесла вказівний палець до його обличчя, — Але ти не взяв трубку. Не взяв цю бісову трубку . Навіщо брати слухавку від людини, яка тебе дратує. Скажи, що не називав мене при своїх друзях  істеричкою. Я зателефонувала  начальнику і він все підтвердив. Що ти йому платив. І хочеш сказати, що це не так . Навіть якщо скажеш,  я не повірю. Забагато доказів і всі вони проти тебе, — На столі стояла скатертина,  яку я встигла засервірувати і а її стягнула підлогу. Все розбилося, як і моя довіра до нього. Розбилася на маленькі шматочки, які вже не з'єднати. Навіть найякісніший клей цьому не допоможе.

Антон: вибачте,  що вриваюсь, але..., — хлопець подивився на мене, — Лілю, ти плачеш, що сталося?.
— ви сталися, на мою голову, — Я намагалась пройти до дверей.
Дмитро: ти куди?— він перешкодив мені шлях.
— додому.
Дмитро: тут твій дім.
— мій дім там, де я нікого не дратую. Пусти.. Мені соромно за той час, що я провела з тобою. 
Дмитро: Лілю, — сказав хлопець тихо.
— я дозволила тобі завдати мені болю, але дивися - я була до тебе, і буду після тебе.  Запам'ятай це в своїй голові, — я просто вибігла з будинку в тапочках. З надією, що більше не повернусь.

Я йшла по дорозі падав дощ, але на нього я не звертала уваги. Мені було байдуже. На. Все. Тут під'їжджає біла  ауді Софії. Вона, як тільки побачила мене різко зупинилася і посадила мене в машину. А я одразу не зрозуміла, що це вона.

Софія: і чому ти тут йдеш під дощем без парасольки і куртки? Дмитро зовсім хвилюватися не буде.
— не буде, - знову сльози. Як тільки чую його ім'я згадую про те, що він зробив, — я його дратую, дуже сильно. Тому я тут йшла під дощем і мокла.
Софія: поїхали розкажеш в нашому будинку. Якраз там усі зібралися, — Ми приїхали і  я зайшла в дім. На одразу накинулася Ніколя.
Ніка: о,  господи. Ти чого вся заплакала і мокра? Очі,  які червоні. Я не можу зрозуміти, твій стан зараз бо, ти змокла чи через те, що ти плакала.
— друге, — пробурмотіла я.
Софія: я підібрала її на дорозі ось таку. Заплакану і без пальта та парасолі.
Оксана: в дощ, ти дурна ходити без парасольки?
— я пішла з дому. Хоча це не мій дім. І не був ним. Ніколи.
Марта: так,  досить говорити . Ти в душ,  Вікторія речі тобі поставить. А потім розкажеш нам все, — Я пішла прийняла гарячий душ. Переодяглась і пішла у вітальню.
— о,  ви мені чай зробили?
Мія: дєвочкі,  я нарешті вийшла з того офісу. О, мама  дзвонить. О,  Ліля і ти тут, — дівчина підняла слухавку, — Так, мамо.  Ні,  не знаю, так вона тут. Нічого поки не говори. Я все вирішу, — вона сховала телефон у кишеню і подивилася на мене, — Люба сестричко,  що сталося, що Дмитро приїхав до батьків? І говорить,  що ви посварилися?
— я зараз все розкажу. Почну з ранку я поснідала включила музику і тут дзвінок у двері. Це була Ілона.
Софія: Ілона? Це хто? — ця дівчина навіть не знає, хто така Ілона. Якби не вона він б до кінця нашого шлюбу водив мене за ніс.
— колишня наречена Дмитра, яка його кинула. В день нашого весілля.
Софія: що вона хотіла в тебе?
— розказала правду. А ви знаєте,  я не переношу брехні. 
Оксана: одразу підеш і не вислухаєш.
Мія: в принципі ми усі такі, — з цим я погоджуюся.
— так, от вона розказала, що насправді відчуває до мене Дмитро. Я спочатку не вірила. Думала, що вона хоче нас розлучити. Але вона єдина, хто сказав мені правду.
Ніка: що вона сказала?— запитала дівчина 
— вона сказала, що Дмитро платить моєму босові, щоб той взяв мене на роботу і нагрузив кучою роботи. Знаєте, яка причина я всього лише на всього дуже сильно його дратую. Я дзвонила Дмитру не відповідав. Чортів гонщик. Вирішила перевірити, але знала,  що бреше та Ілона. Дзвонила до боса і він підтвердив слова Ілони. В цій історії брехав тільки Дмитро. Хотів просто додати трішки фарб у наш фіктивний шлюб.