Частина 11

Любов літає в повітрі

Я взяла ці дурнуваті Лілії і викинула в мусорник. Дмитро помітив, що його чорні троянди стоять у вазі. А ці дурні квіти, викинула з такою злістю та ненавистю. А ось цю дурну записку, я хотіла прочитати.

Записка: пам'ятаєш, коли я тобі дарував ці чудові квіти, такі прекрасні часи були. Я їх обов'язково поверну чуєш. Обов'язково. Віталік

А коли я її прочитала, то моя ненависть та злість збільшилась. А порвала її. Дмитро тільки дивився на мене. Звісно, що він буде робити. Він  ж нічого не знає. Почалися з'являтися у моїй голові моменти, як Віталік дарував мені ці чортові Лілії.

Віталік: Лілії для моєї  прекрасної Лілії.

Цього разу злість була більшою, я почала все скидувати зі столу. Олег встиг забрати букет троянд зі столу.

Олег: фуххх...встиг. Шкода квітів.

Розбилася чашка кави, яку пив Олег. Ну і нехай. Як кажуть, що це на щастя, або на нещастя. Моє.

— чому? Чому?, - почала кричати я і громити кабінет. Я кидала все, що попадалось мені під руки. Це були папір, папки. Техніку я не чіпала, ще мені за неї платити. Мене різко обняв Дмитро. Можливо він боявся, що я бідного Олега поб'ю. Спочатку, я била його у груди. Потім заспокоїлась. Якщо бути точнішою він мене заспокоїв.

Дмитро: ходімо на терасу, - Ми вийшли, а Олег мій любий напарник почав прибирати, те,  що я накоїла.

Дмитро: ти заспокоїлася?

— так, дякую тобі. 

Дмитро: що сталося з тобою там в кабінеті?  Ти була не контрольована.

— ці квіти... Дурнуваті Лілії... Ненавиджу їх з дня весілля. Їх подарував Віталій.

Дмитро: твій колишній.

— так. Він постійно дарував їх... І говорив, як любить мене сильно. Брехун....  Ненавиджу брехні..... Це найгірше, що може бути зі мною. Краще б не морочив голову. Самозакоханий когут крашений.

Дмитро: чому ти так сказала? 

— ти знаєш, що я втекла з весілля.

Дмитро: так. Ти почула, як він використовував тебе  заради своєї роботи.

— не тільки заради неї. Тай взагалі.

Дмитро: а заради чого?

— не заради чого... А в день весілля я проходила повз кімнати. І почула цікаву розмову - я відчувала як назбиралися сльози і вони вже готові текти.

— почула розмову двох коханців... А ці чортові коханці мій колишній та його найкраща підоружка.. які говорили, яка я  дурна ідіотка та ще й наївна.... Ти знаєш коли ми стояли біля реєстратора я заплакала.

Дмитро: так, я помітив. Тільки, не розумів чомy.

— так, от я просто думала, яка я наївна, дурна, ідіотка та щей божевільна, яка виходить заміж за незнайомця. - хлопець усміхнувся і обняв мене.

Дмитро: ти така смішна. Правда.

Мені чомусь захотілося поцілувати його. І я це зробила. Я легенько доторкнулась до  його губ.

— вибач.

Дмитро: ти постійно будеш вибачатися, коли будеш цілувати мене?

— що?  — і він мене поцілував не давши сказати ні слова. А я відповіла на поцілунок . Коли наш поцілунок закінчився. Здається ні я, ні Дмитро не хотів його закінчувати, — потрібно піти допомогти Олегові прибрати в кабінеті.

Дмитро: це без мене.

— он, як? Тоді ти купуєш нам з Олегом......Латте і, - тут я задумалась, що нам взяти, - шоколадні круасани.

Дмитро: а не нагло?

—  ми зголодніли. І до того ж чоловічку ми сьогодні не обідали, а вже 13:30.

Дмитро все таки здався пішов купляти нам їсти я ще сказала, що Ніколі теж взяв .

Вероніка: тут що за землетрус стався Лілю?

— ти розказав?

Ніка: звісно, розказав, але де так істерити.

— Ніка, ці довбані лілії. мене вивели і записка.

Ніка: покажи записку.

— я її порвала, а квіти викинула.

Ніка: я бачу, як вони валяються у мусорнику.

— в мене є хороша новина.

Олег: о, і яка?

— мій чоловік купить нам поїсти.

Олег: О, я якраз їсти хочу.

Ніка: Боже і я. Голодна, як пес

.
Дмитро: хто замовляв суші та Лате?

Олег: суші, ти як знав гонщику, що я хотів суші.

Дмитро: я завжди все знаю. 

— так, ти все і всьо знаєш. Але навіщо ти взяв суші? Я ж просила шоколадні круасани і Латте.

Дмитро: так. А ще ти сказала, що ви нічого сьогодні не їли.

Ніка: я серйозно буду шукати свого майбутнього чоловіка схожого на Дмитра

— не дай Бог. Ще одного Дмитра я не витримаю.

Ніка: та чого?

Дмитро:це я ще одну Лілю не витримаю з твоїми істериками.

— ти ще не бачив істерику в моєму виконанні

Дмитро: а що сьогодні було?

— це була слабенька.

Дмитро: значить слабенька.

Ми поїли суші. Потім попрацювали годину. І ми поїхали додому.

— єдине, що я хочу — це спати.

Дмитро: тоді надобраніч, дружинонько 

— Це щось нове.

Ранок

Дмитро: Лілю, я давно вже зрозумів, але наважитися сказати, я зміг лише сьогодні.

— не розумію, про що ти.

Дмитро: Лілюсику, я закохався в тебе, як божевільний.

І я прокинулася від якогось шуму та холоду. А сон кинув мене у холодний піт. І тоді я згадала слова Марта  "нам сниться те,що ми хочемо, щоб було насправді".

— О, то насниться ж.  Дмитро і признання у коханні. Це що за сни, такі пішли. Що так холодно.

І тут я побачила, що хтось розбив моє панорамне вікно.

— і хто це зробив?  Розбудив мене напевно цей шум. Може Дмитро знає.