Несподіваний шлюб

Частина 9

Ранок дня народження Дмитра.

Дмитро поїхав на ранкове тренування до 15:00 має звільнитися. Ми ж в мене у кімнаті почали вдягатися. Я зробила собі макіяж та укладку одяглась у чорний костюм з паєтками і взула чорні лаковані черевички. В Марусі образ був з чорної короткої сукні з рукавами , була дуже ніжна зачіска гулька і опущені два локони. Також чорні туфлі від Versace. У Вероніки образ чорної сукні з паєтками та знизу сукні було пір'я, чорні туфлі. Марта була в чорній кофті через плече і чорних класичних штанах із ременем та в чорних босоніжках. Софія була в чорній атласній сукні та чорних босоніжках. Оксана була в чорній короткій сукні, та а чорних туфлях на підборах. Вікторія була в сукні до колін з розрізом з та з чорними туфлями з бантіком.

Ніка: думаю, пора виходити.

— ви ідіть , а я свого чоловічка зустріну і ми приїдемо разом.

Віка: окей.

Дівчата поїхали і через 10 хвилин приїхав Дмитро. Я була зла, бо він запізнився. Здається, я почала розуміти, Дмитра коли я запізнююся.

— ти запізнився. Давай швидко пішов вдягатися.

Дмитро: спокійно, Гітлер в спідниці. Окей?

— не зли мене, — вказала вказівним пальцем перед його очима.

— йди вдягайся твій образ на ліжку в твоїй темній кімнаті. Менше розмов, давай пішов бігом.

Хлопець був в шоці від мого настрою звісно він бачив вперше такою мене. Через 20 хвилин він був готовий.

Дмитро: все, я готовий.

— ходімо, відвезеш нас

Дмитро: чому я, а не ти?

— закрийся і пішли.

Я пішла в перед у гараж і чекала його біля дверей машини.

— ти дуже довго йдеш.

Дмитро: правда, - і почав йти на мене і я опинилася притиснута до машини.

— що ти робиш?

Дмитро: хочу сказати тобі, що ти сьогодні дуже прекрасна. Хоча ти кожен день прекрасна, але сьогодні по-особливому. — і почав заворожено на мене дивитися мені аж ніяково стало, щоки почали червоніти, по тілу пройшлися мурашки.

— дякую вам чоловічку. Фліртуєш зі мною, би я тебе в машині не вбила?- хлопець обняв мене за талію.

Дмитро: ні, зовсім ні. Ти зможеш вбити мене завтра окей, я завжди хотів померти, як Шевченко на другий день після свого народження.

— дурні в тебе мрії. Якщо чесно.

Дмитро: ти ж знаєш, які в мене мрії.

— ага, знаю. Виграти чемпіонат. Адже кубок і перегони на першому місці.

Дмитро: ти повністю маєш рацію.

— ми запізнюємося.

Дмитро: ти зіпсувала романтичний момент.

— На тебе чекають гості, чоловічку.

Ми сіли в машину приїхали в ресторан. Коли зайшли Дмитро побачив людей тобто своїх гостей в чорному та оформлення залу теж було в чорному кольорі.

Дмитро: ти все таки не жартувала про похорони?

— ні, чоловічку - взяла його попід руку і повела до гостей.

Мікеланджело: ось тобі ключі від твоєї машини. Ах, Лілю, познайомтеся — це моя дружина Аріна.

— приємно познайомитись.

Аріна: мені теж Міко сказав, що це ви займалися організацією свята дуже цікава ідея з чорним кольором.

— так, ми з моїми подругами придумували.

Аріна: ваші подруги мають якесь відношення до дизайну?

Дмитро: звісно. Сестра Лілії дизайнер, а ще одна подруга архітектор. Так, що звертайтеся до них.

Аріна: дуже цікаві професії правда, адже я сама дизайнер одягу . І зараз мода на чорний колір. Навіть весільні сукні обирають чорні.

— я б ніколи собі не обрала чорну сукню.

Аріна: ахах, ти вже одружена, Лілю.

— так, про це ніколи не забуваю, — як можна забути про самий несподіваний шлюб.

Вони пішли, і потім підходили ще гості дарували ще подарунки чоловічку. Потім ми сіли за стіл. Їли, пили потім знову їли потім пили. Потім до цього чудового ланцюжка доєдналися танці. І це було так їли, пили, танцювали і такий кругообіг подій повторювався декілька разів. Але потім я згадала, що не подарувала подарунок Дмитру. Почала очима його шукати де ж цей чоловічок може бути. Потім знайшла його він розмовляв з якимось гостем. А коли побачив мене, то навіть не слухав його дивився тільки на мене.

— Дмитро, ви мене слухаєте?

Дмитро: що? Де? - так виходити з незручних ситуацій він вміє.

— доброго вечора, ви не проти якщо, я поцуплю у вас свого чоловіка?

- так, забирайте, він і так мене не слухав. — я швидко взяла Дмитра по під руку і вивела його на вулицю.

Дмитро:що таке?

— я тут подумала, що варто і мені подарувати тобі подарунок.

Дмитро: ось як і що це за подарунок?

— на тримай. — я дала йому в руки чорну матову коробку з чорною стрічкою.

Дмитро: не буде ніяких побажань?

— ти хочеш?

Дмитро: ні, а то ще побажаєш, щоб я руку чи ногу зламав.

— правильно мислиш, чоловічку.