Частина 4

В мене в голові було одне єдине питання,  що він тут робить? Що мій чоловік фіктивний, тут забув? Що він робить у бюро моєї подруги?

— дорогий, мій чоловіче, дозволь запитати,  ти що тут робиш? І ти явно не хочеш нового будинку. 

Дмитро:  я ж тобі говорив.

Марта: так, Алекс,  де твій колєга? О,  ви всі тут навіть Ліля свого чоловічка притягла .

— не повіриш, ми приїхали пізніше і я була в шоці коли побачила його тут. 

Алекс: так Дмитро і є мій колєга, як ти виразилася.

Марта: Зрозуміла. Ви двоє у кабінет, ви шестеро тут чекайте, я швидко.

Ніка: Лілю, яка професія в твого чоловіка?

— він відомий спортсмен.

Мія: який саме?

— гонщик. Він шукає спонсора. Ну принаймні, він так мені сказав. 

Ніка: а що він робить в архітектурному офісі?

— мене питаєте, я сама не знаю.

Мій дорогий чоловік з Алексом якого,  я знаю 5 років. Вийшли бліді,  як ніби смерть побачили. Вона їх катувала?

Дмитро:  чому вона така вперта, просто мені потрібен спонсор. О,  Алекс може ти будеш ним?

Алекс: о, це вже ні. Навіть не думай, я з самого початку тобі говорив.

— що таке, любий, моя подруга не захотіла бути твоїм спонсором?

Дмитро: так, точно дружинонько. 

— тобі потрібно спонсор на нову машину?

Дмитро: ні, в мене вона є . Але просто потрібно людину. І все. 

Ніка: чому саме Марта? 

Дмитро: Art Life імені Серкана Болата, дуже відоме архітектурне бюро. А якщо я перепру власницю, стати моїм спонсором, то для мене все буде чудово. Якщо мої конкуренти не схаменуться і не перетягнуть її на свою сторону.

Мія: я думаю, ми можемо допомогти тобі зятьок. Ніка, ти готова?

Ніка : так.

Мія : Софійця?

Софія: так, капітан.

Мія: Віка, Оксана, Ліля?

Троє дівчат одночасно: готові.

Марта: Мені цікаво, до чого ви готові всі ?

Ніка: Маратику,  - дівчина подивилась на неї очима котика.

Марта: що?

До Вероніки приєдналися Маруся, Софія, Оксана, Ліля та Віка.

Марта: що ви вже хочете?

Міія: ти знаєш..

Марта: ні і ще раз ні. Не дивіться на мене,  так, — І тоді почалася істерика у дівчат.

— Ти  нас не любиш  ти нас в дитячий будинок здаш.

Марта:  який до біса дєтдом? Вам по 20 років шановні. Дмитро повезло, що є вони дякуй їм. Від сьогодні,  я твій спонсор.

Дмитро: серйозно?

Марта: я на коміка схожа? Не хочеш так не треба.

Дмитро: ні,  ні я згоден. Мій юрист підготує всі необхідні документи.

Марта: я чекаю. Завтра їх на своєму столі.

Дмитро: звісно, Ліля ти їдеш зі мною?

— так, бувайте дівчата.

Я обняла дівчат на прощання. І ми вийшли з офісу, сіли в машину це був кубік.

— в тебе нова машина?

Дмитро: ні.

— а той синій джип?

Дмитро: я її продав. 

— для чого?

Дмитро: тобі це не потрібно, це знати.

— чому?

Дмитро: ти почала задавати багато питань.

—ббебебебе, - показала хлопцю язика і сіла в машину.

Ми приїхали я пішла в душ переодяглась в піжаму і поринула в сон. Ранок знову прикинулась швидко дурні сонячні промені. Все таки потрібно сказати Дімасіку,  би купив штори в кімнату.  Я спустилась на кухню. Приготувала собі сніданок.

Дмитро: доброго ранку, а де мій сніданок?

— в договорі не написано, що я забов'язана тобі готувати сніданки. Знайшов тут кухарку.

*Дзвінок у двері * 

Дмитро: я відкрию.

Антон:  привіт, 

— привіт, Антоне.

Антон: Дімон, ти бачив яка година?

Дмитро: так.

Антон: бігом пішов вдягатися і на тренування.

Дмитро: ти мені не мама,  щоб вказувати.

Антон: не провокуй. Бо візьму і в домашньому одязі повезу тебе на стадіон.

Той вийшов. Антон підійшов до мене ближче. Майже в притул до мене.

Антон: чому ти ні разу не була на його тренуванні?

— як я маю приїхати якщо не знаю адреси? Та навряд чи мій чоловік буде радий моїй появі.

Антон: ще й,  як буде.

— мені це не цікаво.

Антон: я скинув тобі адресу, приїжай.

Дмитро: про що розмовляєте?

Антон: я цікавився у Лілі її роботою, адже журналіст така цікава професія.

Дмитро: ми їдемо?

Антон: так,  сідай в машину.

Дмитро: я на своїй поїду.

Антон: як хочеш, бувай Лілюсику, — чоловічок подивився на нього вбивчим поглядом. 

— побачимось.

Вони вийшли, я довго думала їхати чи не їхати і вирішили що не поїду. Я спалила одяг тої Ілони ахаха. Аж спокійніше на душі стало. А що далі робити,  я не знала, все я таки поїду.  Я одягла білу сорочку з блакитними шортами взула білі гайки заплела високий хвіст і на голову раділа чорні окуляри.
Таксі мене завезло за 20 хвилин, швидко. Це що за жара така тут точно 40° або навіть більше, я побачила кафе о пора освіжитися взяла собі мохіто з льодом і пішла на стадіон.  По дорозі зустріла Антона.

Антон:  ти все таки прийшла?

— як бачиш.

Антон: можеш сісти на трибуни.

— мені самій буде скучно там.

Антон: не буде, зараз приїде спонсор Дмитра. Я знаю,  що ви близькі друзі.

— багато ти знаєш. Я бачу.

Я пішла сіла та трибуни, краєм ока помітила авто з цифрою 1 моє улюблене число.

Дід: спостерігаєш? - як максімака прийшов 

— господи, ви мене налякали 

Дід: та я не такий страшний.

— ви так підкралися, що я налякалась.

Дмитро: привіт - поцілував мене легко в губи. Це що за ? Хотіла нарипіти але згадала, що тут є його дід, може завдяки йому той поцілував мене, але не буду говорити,  що не сподобалося.