Розділ 18 (Ура!!! Це трапилось!!!)

   Після того, як Дмитро зізнався Адель у своїх почуттях і вона погодилася стати його дівчиною, вони були переповнені щастям та радістю. Їхні стосунки стали ще міцнішими та глибшими.

   Наступні кілька місяців Адель та Дмитро проводили багато часу разом, пізнаючи один одного краще. Вони ходили на побачення, влаштовували романтичні вечори, подорожували містом. Їхні розмови ставали все більш відвертими та щирими, вони довіряли один одному та підтримували в усьому.

   Поступово Адель та Дмитро відчували, як їхні почуття міцніють і перетворюються на справжнє кохання. Вони розуміли, що знайшли в особі одне одного, саме ту людину, з якою хочуть провести все своє життя. І навіть важко подумати, що зустрілись увісні.

   Одного разу, коли вони гуляли в парку, Дмитро зупинився, взяв Адель за руки і сказав:

- Адель, ти - найдорожча людина для мене. Ти подарувала мені стільки щастя та радості. Я хочу, щоб ми були разом завжди. Адель, ти вийдеш за мене заміж?

   Адель відчула, як сльози радості наповнюють її очі. Вона кинулася Дмитру на шию і прошепотіла:

- Так, Дмитре, так! Я хочу стати твоєю дружиною!

   Вони обнялися, переповнені щастям та коханням. Адель розуміла, що знайшла свою другу половинку, свою справжню любов. Попереду на них чекало нове, прекрасне життя разом.

   Можливо здається, що він занадто простий, однак Дмитро просто настільки сильно її кохає, що уже нічого не потрібно, і кожна хвилина без неї для нього здається годиною.

   А тепер трішки про їхнє весілля.

   Цей день був дуже особливим для молодят, сповнений ніжності та спокою. Все навкруги грало яскравими кольорами, серед них найбільш виділявся лавандовий колір різних відтінків, адже це улюблений колір нареченої. Адель була у дивовижній, ніжній, білій сукні, як у принцеси, у руках вона тримала маленький букет лавандових троянд. У народі кажуть, що саме ці троянди символізують чарівність та любов з першого погляду, що цілком доречно, тому що їх пастельні відтінки досить чарівні. Наречений також не відставав своєю чарівністю, на ньому був елегантний темно-синій костюм, «вишенькою на торті» яка доповнювала його образ, була малесенька лавандова трояндочка, яка виглядала з карманчику на грудях.

   Адель та Дмитро стояли на червоній доріжці, їхні серця завмирали від хвилювань, адже таке буває раз в житті, щиро вірили вони.

   Натомість, Арсен не відводив погляду від Віоли, адже вона запала йому в самісіньке серце. У цей день, вона була особливою, з її обличчя не спадала чарівна посмішка, якою він дуже мрійливо милувався, а також кожним її жестом, вона була надто енергійною так і хотілось затанцювати з нею.

   Весілля проходило в красивій лавандовій залі, яка була наповнена ароматом ніжних квітів, який наповнював і повітря. Декорування було простим і елегантним, з багатьма різними квітами, які прикрашали все навкруги. Дмитро та Адель обнімались, фотографувалися разом, насолоджуючись цим особливим моментом.

   Весілля було тихим та романтичним, гостів було достатньо, всі були раді за молодят, а також за таку можливість відпочити від повсякденної роботи. Всі були дуже щасливі, весь зал був наповнений любов’ю та спокоєм. Адель була впевнена, що її весілля залишиться в пам’яті рідних та близьких на все життя.

***

- Мені не віриться всьому, що зараз відбувається, це все ніби мій сон – спокійним голосом сказала Адель.

- Моя люба дружино, це все на яву, ти цього варта – наречений пригорнув її у свої обійми, ті самі обійми з її сну, ніжні та теплі.

   Марго була в захваті від всього, саме цього дня, вона чекала всі студентські роки, адже Адель взагалі не хотіла виходити заміж. А тут вона та сама маленька принцеса зі своїм принцем, хоч і не на білому коні.

   А Віола у той час думала лише про Арсена, він засів у її голові, як той віршик з першого класу, який цілий місяць вчила, або красиво його розповісти. Звісно ж, подруга була дуже рада за Адель, але водночас і її брав смуток. Тепер вона одна з ним незаміжня, але це не біда, адже був Арсен зі своєю обіцянкою перед Дмитром та Костьою. Хлопець ніби відчував, що вона про нього думає. Своєю спокійною ходою підійшов до дівчини:

- Привіт Віола. Як ти? Ми не бачились після Швеції – сказав Арсен, намагаючись не дивитись на її яскраві червоні губки.

- Привіт, а потрібно було? – Впевнено та з нотами байдужості, відповіла вона.

- Ага, ти так, окей Віолочка – Арсен намагався не посміхатись, але у нього це погано виходило.

- Арсен, іди куди ішов – він не дав їй договорити, різко підійшов ближче та доторкнувся вказівним пальцем до її соковитих губ, дівчина від здивування завмерла.

- Тихо. Я до тебе ішов, ми з тобою не договорили.

- Добре, кажи про що ти хотів поговорити, як по мені, нам немає про що говорити.

- Є, але ти просто не хочеш.

- О Віола ти тут – ззаду пролунав голос Марго – Віолочка пішли до Адель.

- Іду-іду. Пока Арсен.

- Пока – тихо відповів він, у середині все просто кипіло.

   Арсен не хотів більше знаходитись на весіллі та бачити її тут саму, веселу та неперевершену дівчину, до якої він навіть доторкнутися не може. Хлопець був злий на себе за свою ж поведінку, приїхавши додому він просто впав на ліжко, дивився на потолок і думав про неї.