Розділ 17 (Невже це ти?)

   Ось і настав час шукати якусь екскурсію, щоб потім показати фотографії своєму батькові. Віола сиділа на лавочці біля свого готелю шукала екскурсії, на жаль не могла ніяку знайти, але через це вона не сумувала, а попрямувала у магазинчик який був поряд. У магазинчику продавали різні книжечки, журнальчики і дівчина декілька собі придбала. Хоча вона мови не знає, але для батька та жіночки Надії вони пригодяться.

   Гуляючи по парку вона зустріла молодих людей, які також з України, трішки поспілкувавшись, виявилось, що вони також приїхали на відкриття магазину. Вони не грають ігри, просто стало дуже цікаво, та і можливість поїхати у них була. Також у них є багато знайомих, які грають ці ігри, але не можуть собі дозволити поїхати у другу країну. Віола з ними обмінялися номерами та домовилися, що разом підуть на відкриття магазину. Вілла не очікувала, що чекає її на тому відкритті і кого вона зможе там побачити.

   І ось третій день її життя у Швеції і нарешті цей самий день – довгоочікуваний. Якого вона чекала півроку. Саме важче було чекати і нікому не розповідати про це. Тільки у кінці дівчина все ж вирішила розповісти все Адель.

   Молоді люди разом з Віолою сиділи біля магазинчику та чекали на самого головного – засновника цієї гри та магазину. І ось нарешті настав цей довгоочікуваний момент, на чорній машині приїжджає він. Дорослий чоловік був одітий дуже елегантно, чисто, ну просто неперевершено, на нього можна було годинами дивитись. Так кортіло підійти та познайомитися з ним але знання Шведської мови дає про себе знати.

   Настав час промови від цього засновника, до речі, йому було років 60 такий елегантний дідуля. Він стоїть біля мікрофону, щось розповідає, щось там показує, його погано видно, адже дуже багато народу і тут він називає нікнейм дівчини. Віола зразу зрозуміла, що мова іде про неї і дуже дивно для неї було почуто, що він говорить українською6 «якщо ця людина під нікнеймом «ультражмут1593» зараз знаходиться у цьому приміщенні, то прошу підійти до мене». У цей момент дівчина пошкодувала, що назвала себе так незрозуміло і в дечому кумедно. Серце колотилося, як ніби вона пробігла 2 км без зупинку на максимальні своїй швидкості, вона виходить ближче до цього засновника і він до неї говорить її ж мовою, але звісно вона була трішки кумедною: «доброго дня молода пані, ви дуже добре граєте, ви гравець з України, яка отримала перше місце, а також ти зрушила з місця гравця, який півроку тримався на першому місці. За це тобі я дарую ось цей подарунок, сподіваюсь тобі він точно сподобається».

   «Звісно сподобається» - подумки промовила Віола, як не може сподобатись подарунок, який подарував саме засновники гри. Віола була на сьомому небі від щастя, вона очікувала що так буде, але все ж побачити та почути ці всі очікування наяву - це було просто неймовірне відчуття. Але саме неймовірне було те що збоку стояв Арсен, злий, ніби кипів агресією.

   На кінець цього заходу, увечері хлопець підійшов до Віоли зі словами:

- Я так і знав, що ти сюда приїдеш - у його словах відчувалася агресія до дівчини, їй було аж страшно дивитися на нього. Але Віола не проста дівчина, тому так ж само агресивно відповіла йому - чуєш ти самозакоханий чоловіче, перестань себе любити і зрозумієш, що все в світі набагато краще ніж ти думаєш. От тільки і бачиш себе тому і розчаровуєшся у всьому.

- Що ти сказала! - таким же злим голосом промовив він.

- Ти для початку представся хто ти, а то знаєш ти не один хлопець у моєму житті. Я тебе взагалі не пам'ятаю - звісно дівчина трішки підбрехала просто не хотіла давати йому таку шану, адже він її так роздратовував.

- Що ти сказала, ти мене не пам'ятаєш, ну і добре, що ти мене пам'ятаєш. Чому ж ти приїхала де ти гроші взяла? – Арсен попри те що був роздратований, намагався не дивитись на її миле обличчя, яке заманювало його. Перед ним стоїть та «десятирічна» як він думав дівчинка, але виграла у нього.

- Ой, як різко ти прийшов на другу тему, ну так це у твоєму стилі – дівчина не переставала різко відповідати, в той час як він тільки милувався цим, хоча відповідав також різко.

- І у твоєму стилі – вперше посміхнувся хлопець - я тебе питаю де ти гроші взяла? – і навіщо це було питати, він і сам не розумів.

- У тебе з карточки зняла, а що не можна? – з посмішкою на обличчі відповіла вона.

- А ну да, а я та думаю де мої гроші поділись.

- Ну да, ось так ось, один раз побачила, запам’ятала твій ID, зробила робокоп, потім взнала всю інформацію про тебе і забрала всі твої кошти.

- Скажи, чому ти назвала таким незрозумілим нікнеймом?

- А чим тобі мій нікнейм не сподобався, звичайний, як по мені.

- Тим, що я думав ти мала дитина, і аж ніяк не очікував тебе тут побачити.

- Ага, я зрозуміла твій хід думок, тобто ти думав, що я мала дитина не приїду сюди і мені не дадуть подарунок за моє перше місце. А так як не буде мене, а ти на другому, то мій подарунок від дадуть тобі?

- А ти я бачу дівчина не промах.

- Звісно не промах, ти що тільки зараз це помітив? А ось ти промах.

- Чому це раптом?

- Тому що тільки зараз помітив. Лади Арсен, мені потрібно іти.

- Куди, зараз тільки починається вечірка?

- Я на відмінну від тебе, по вечіркам не ходжу, пока.

   Віола швиденько втекла від нього у свій номер. Всю ніч він не виходив з її голови, його обличчя, посмішка, голос, а очі – то просто, щось неймовірне. Невже вона закохалася у такого зухвало хлопця? Та бути такого не можу, думала дівчина.