Розділ 16 (Віола у Швеції)

   І ось настав час сідати у свій літак та вирушати до надзвичайної, для дівчини, країни – Швеції. Віола раніше ще ніколи не летіла так далеко сама без друзів, без батьків. Звісно дівчина переживала, адже це далека подорож, там люди говорять іншою мовою, яку вона не знає. Але незважаючи на все це Віола тримала позитивний настрій та була рада кожному моменту. У літаку вона сиділа біля віконечка і всю дорогу поглядала у нього. Раніше вона могла тільки мріяти про це, а зараз вона сама як доросла людина летить у другу країну. Звісно ж, не за свої кошти але все одно настрій був неймовірним. Всю дорогу дівчина думала про те, що ж її чекає біля того магазинчику. Вона, звісно, бачила декілька картинок в інтернеті але все одно було дуже-дуже цікаво. Тому Віола з нетерпінням чекала цього найкращого для неї дня. Хоча виїхала на три дні раніше, щоб побути довше у тій країні. А також, щоб погуляти, дізнатися багато цікавого про саму країну, відвідати визначні місця, пам'ятки, музеї, різновиди парків та багато-багато різних маленьких кафе. Віола полюбляла багато різних десертів, а також каву, без неї вона жити не могла.

   Декілька годин неймовірного польоту і ось вона уже в аеропорту на жаль її ніхто не зустрічає. Адже там її навіть ніхто не чекає, на щастя дівчина попіклувалася зарання про номер готелю, а також про таксі тільки воно її і чекало. Хоч дівчина була ще доволі молода, але відповідальність у неї була на першому місці. За це її всі полюбляли. Не гаючи часу дівчина поїхала у перший же парк де гуляла по красивим доріжкам оздобленими камінчиками, бачила багато різних рослин квітів, також було дуже захопливо дивитися на людей похилого віку. Як вони разом гуляють за ручку, розмовляють, посміхаються один одному. Це було щось нереальне, адже у місті де жила Віола такого можна було дуже-дуже рідко побачити, а тут на кожному кроці зустрічалася така парочка. Віола досконало володіла перекладачем у своєму телефоні, адже її батько часто працював з людьми інших рас, а вона маленькою завжди була поруч підслуховувала все та переводила. Звісно батько про це не знав але вона нікому ніякі деталі і не розповідала їй просто було цікаво переводити та сприймати на слух іноземну мову. Тому не гаючи часу вона підійшла до одної милої дамочки, яка була одна у парку. Віола випадково привіталася своєю рідною мовою. Відповідь цієї дамочки її просто вразила, адже вона відповіла також українською. Дівчині стало цікаво, як це така жіночка, яка схожа на всіх шведських людей говорить українською, вона не могла повірити в те, що люди можуть вчити українську мову, чомусь для неї це було дуже-дуже дивно.

- Ще раз вам доброго дня. Мені так приємно чути свою рідну мову за межами своєї країни. Скажіть будь ласка, а ви також Українка чи просто вивчили цю мову? - люб'язно промовила дівчина з посмішкою на обличчі.

- Донечко я сама родом з України приїхала сюди коли мені було 18 років - її голос був таким спокійним та милим, ніби голос рідної бабусі.

- Ого з 18 років. Недоречно запитувати, але все ж скільки вам років. Знаєте я можу говорити багато лишнього, адже я майже сутки ні з ким не розмовляла. Ви перша жіночка, яка заговорила зі мною українською. Я не знаю шведської тому не можу ні з ким поговорити. Дозвольте я з вами порозмовляю - дівчина засоромилась і ледве вимовляла слова адже навіть не могла повірити в те, що зустріне таку прекрасну неймовірну дамочку, з якою можна буде порозмовляти, і звісно ж дізнатися багато цікавого. Саме це для неї було головне.

- Я не проти поговорити. Знаєш тут багато людей, які розмовляють українською мовою, а особливо після останніх подій їх стало ще більше, але все одно не хватає тої рідної людини.

- Це ви зараз про свого чоловіка?

- Так, він був неймовірною людиною.

- Ви можете розповісти, як ви взагалі тут опинилися і чому все так склалося ,що ви зараз в такому віці живете тут сама,  до речі знаєте, ви так прекрасно виглядаєте ніби з якогось журналу.

- Дякую тобі моя хороша. Я приїхала сюди, тому що закохалася в одного він приїхав до нас в Україну навчатися, для мене це було так дивно, що європеєць їде до нас щоб навчатись Я завжди думала, що ми маємо кудись їхати. Я жила в маленькому містечку, тому мало що розуміла, але все ж мені вдалося вирватися в інститут і тут третьокурсники. І серед них він так якось кумедно розмовляв українською мовою, що я ним зацікавилась і через декілька днів я уже була готова поїхати до нього додому. Я так закохалася в нього, що це просто не передати словами.

- Ухти, це мабуть справжнє кохання у вас.

- Так. Дякую Богові, що послав його до мене та і за все наше з ним життя. Він був дуже добрим, любив мене, носив на руках, дбав про мене кожного дня. Від своїх знайомих я такої доброти не відчувала, можливо тому і погодилася переїхати в другу країну. Ми одружилися у Швеції, я народила йому двох діток хлопчика і дівчинку, зараз вони уже виїхали зі Швеції в інші країни уже дорослі мають свої сім'ї, а мій коханий уже фізично не зі мною… але у моєму серці назавжди. Тепер звісно дуже шкода, що я не можу його побачити, обійняти, поговорити з ним як колись, приготувати разом вечерю, сніданок. Ми дуже часто готували разом, адже я не знала як готувати їхні страви, а він не знав - як наші, тому готували разом.

- Це так круто. Я так за вас рада, так шкода що вже його немає, і я не зможу з ним познайомитись, впевнена що колись настане час і ви знову зустрінетесь.

- Так дівчинко, ти маєш рацію, колись ми з ним зустрінемося знову, знаєш мені всього лише 70 років, ще років 20 проживу тут.

- А чим ви займаєтеся тут?

- Я отримую кошти від держави і все, я нічим не займаюся, вже здоров’я мені цього не дозволяє, а назад повертатися в свою рідну країну немає сенсу, адже там уже немає нікого з моїх родичів, а тут є трішки родичів зі сторони мого чоловіка, тому поки що, я не дуже сама. Та і хочеться бути завжди поряд з чоловіком.

- Оо..дуже приємно чути, що тут ще є люди які вас люблять піклуються про вас, ну і ви про них також. Я навіть не уявляю, як можна жити в іншій країні без знайомих, рідних людей. Я б не змогла б так.